Кінець зими знаменується її проводами. Люди мріють про весну і подають зимі знаки, щоб вона йшла геть. Тому в різних народів такі потужні традиції карнавалів. Згадуються й наші народні ігри та ворожіння, наприклад, водіння кози на Різдво і Василя («Де коза ходить, там жито родить») – адже на цю тварину перебирають хлопця, або частіше для мінімалізму просто надягають йому маску. Коза, як відомо, символ родючості. Можна згадати нашу Маланку, відому костюмами і масками, також Масницю, коли палять солом’яне опудало, проганяючи холод. Це поворот на весну. Так, багато веселого, проте не слід забувати коріння наших звичаїв, чому ми відзначаємо це саме так. Адже це не просто підстава зібратися разом, розважатися та частуватися, або розважати і наділяти дітей. Бо всі перевдягання та ігри – це й ознака єднання.
Але звідки пішло слово «карнавал»? На це питання немає єдиної відповіді. Зрозуміло, що це слово давнє. Є версія, що воно латинське, ще зі Стародавнього Риму – carus navalis, тобто «віз-корабель». А народна етимологія пізніше пов’язала це з латинськими словами, які означають «м'ясо» і «прощай». Адже за карнавалом іде Великий Піст.
У Швейцарії різні кантони (часто в різний час) відзначають проводи зими карнавалами. Зі словом «карнавал» асоціюються маски (багато хто згадає Венеційський карнавал), костюми, конфетті, бажання сховатися і грати, а також це й веселощі та розіграші. Проте коріння карнавалу не просто стародавнє, а й таємниче. Бо розігрують містерію. Звичайно, тут багато зовні осучасненого, проте легко уявити собі середньовічні містерії – наприклад, у Парижі за історичними романами (наприклад, в описах Віктора Гюґо), або деінде.
Чому на карнавал перевдягаються і носять маски? Не просто для розваги (хоча сьогодні, безперечно, для багатьох це весело), а давній зміст цього – відганяти зло. Адже, за повір’ями, нечиста сила оживлюється на переломі (наприклад, коли зима переходить у весну). Звідки крики, гучна музика, стукотіння, брязкання, різні дійства – щоб відігнати зло. А перебиралися, щоб нечисті духи не впізнали людей і тому не нашкодили. Звісно, на тему карнавалу багато написано і сказано, але так цікаво спостерігати те, що відбувається просто поруч.
У Швейцарії велику роль надають «кортежам» (Cortèges) – костюмованим процесіям. Але це не просто хода, а справді кортеж, бо учасники – дорослі та діти – не завжди йдуть пішки, але часто й їдуть на машинах і тракторах, показують акробатичні номери, або дивляться згори з паланкінів або інших висот. Французьке слово cortège перекладається і як «процесія» й навіть «почет».
Наприклад, у Базелі та Люцерні – Fasnacht. Дослівно – «карнавал». Але не просто, а перед Великим постом. Усі ці святкування відзначаються феєрверками, масками і багатьма веселощами, але водночас люди пам’ятають релігійний підтекст цих дійств.
Або у Ґрансоні, біля замку, біля озера, підтримуються середньовічні традиції. Водночас на вуличках зі старовинною архітектурою помітна сучасність. Ми бачимо великі машини і багатьох дітей у костюмах, учасники розкидають конфетті. А в Івердоні-ле-Бен щороку – по-різному. Одного року це концерт біля собору, а музиканти – у костюмах і масках чорних баранів, дмуть у духові інструменти (золочені сурми, гелікони…), і, хоча до цих золоторогих баранів можна поставитися з гумором, насправді все дуже серйозно. У ході беруть участь різні організації, зокрема школи, а також земляцтва, національні об’єднання – від корінних швейцарців до інших народів, як-от македонців. Учасники виступають із прапорами та, звичайно, у національних костюмах. Наприклад, барви кантону де Во – зелена і біла. А у процесії несуть –велику рухливу іграшку? Ні, це не іграшка, а художньо виконане зображення дракона. Вочевидь, саме його потім урочисто сплять, коли стемніє.
Так, тут теж є звичай спалювати зимове опудало. Традиційно його називають «сніговик» (le bonhomme de neige, дослівно «добродій» чи «добрий чоловік зі снігу»). Але те, що ми бачили, це грандіозна конструкція із соломи та іншого матеріалу, причому щороку різне. Наприклад, у вигляді дуже натурального дракона. Дочекавшись темряви, організатори підпалюють його. У смолоскипах воно згоряє. Зрештою, від почорнілого монстра залишається попіл. А поряд гості відзначають свято приходу весни, не просто пригощаючись чи бавлячись конфетті, беручи участь у майстер-класах і гуляючи ярмарком, а й спостерігаючи сенс дійства.
Або Сент-Круа – дослівно «святий хрест». Комуна в горах, відома тим, що там мешкають нащадки гугенотів, які були змушені рятуватися з Франції через трагедію Варфоломіївської ночі. Вони подолали гори та прийшли у Швейцарію. Нащадки та носії стародавніх прізвищ і сьогодні розповідають цю історію. За переказами, гугенотським релігійним лідерам явилося видіння хреста. Тому на височині здалеку видно хрест як своєрідний меморіал, особливо помітний за ясної погоди. На тлі гірського снігу він виглядає наче на картині та слугує дороговказом.
І, звичайно, тут особливий карнавал, яким Сент-Круа знамените. Ми бачимо швейцарців у національних костюмах. Тут кольори національного прапора – червоний і білий. І, звичайно, звучить оркестр, де вирізняються духові та ударні інструменти. Ми чуємо промови французькою. А зараз буде хода. І діти, і дорослі приготувалися спостерігати.
Хто рушає? Хто йде та їде? Тут і швейцарські національні типи, місцеві танці та костюми – наприклад, учасники перебрані на вовків, ведмедів та інших тварин. Є в гігантських костюмах півників, курей, курчат… Це й натяк на господарство, і на звичаї – адже в горах кожна комуна називається по-різному. У кожної – свій герб і тотем, це ж саме стосується сіл. Тут є й «Вовки», і «Бики», і «Бджоли», і ще багато хто мешкає на масиві Жура та в Альпах. А ще бачимо персонажів, чиї костюми і маски нагадують кельтські та германські. Так, у цих місцях пам’ятають своє коріння та витримують одяг у стилі.
Ми бачимо дітей, одягнених хто як тигреня, хто піратом, хто як відьма, хто феєю, хто як Міккі-Маус, хто виглядає персонажами саме швейцарського фольклору… Але вирізняються дівчата в костюмах біло-чорних плямистих корів. Корова – швейцарський національний символ, годувальниця і взагалі дуже важлива постать. Для швейцарців вона має особливе значення, і діти це розуміють, для них це не просто розвага.
Або виступають персонажі казок. Ми бачимо, як їде цілий кортеж із будинком, а з димаря йде справжній дим! Бачимо відьму, а поряд – Білосніжка, зла мачуха (королева), принц, а діти грають сімох гномів. На возі – табличка з французьким написом, який можна перекласти так: «Дзеркальце моє, скажи: яка комуна на світі найгарніша?» Цей гумор тішить, справді дотепно. Адже в казці королева питала чарівне дзеркало, хто на світі найгарніший. Це ще не все: горить справжнє багаття, у казані вариться їжа, а також є кошик із яблуками. Усе як у казці. Узагалі очі розбігаються, оскільки вражають і фантазія, і підготовка.
Або кортеж, побудований у вигляді лісу: на ньому – спиляні ялинки та їхні гілки, із димарів клубочиться дим, до даху ведуть засніжені сходинки, а напис на цьому возі – «Замок» («Château»).
Є тут і вовк із трьома поросятами, й інші персонажі. Або інша казка, відома за диснеївським мультфільмом: на кортежі-кораблі їдуть пірати, а ще видно різнобарвно одягнених дітей, причому один хлопчик – із метеликовими крильцями та в зеленому. Пітер Пен! Так, ми здогадалися правильно, бо напис на кортежі: «Діти, які ніколи не виростають». Адже Пітер Пен – вічно маленький, і на його острові – одвічне дитинство, але пригоди зовсім не дитячі та вимагають сміливості.
Інший кортеж – ілюстрація до мультфільму про Аладдіна, ми бачимо і самого героя, і Джина, і злого чаклуна Джафара, і принцесу Жасмін, і її батька-султана. А також бачимо інших персонажів – наприклад, із міфології: ціла маска – чи не маска? – як гігантська голова індіанця. Або інший костюм – величезна вовча голова на ніжках.
Треба зазначити, що костюми учасників не просто відповідають стилю та гарні, а й практичні в холод.
І тут теж проносять великого різнокольорового дракона, який рухається просто як живий. Ще світить сонце, а коли стемніє, дивитимуться на багаття або на смолоскипи, в якому згорить символ зими. Звичайно, дракон – і язичницький символ, знайомий багатьом, але не слід забувати і про Георгія-Переможця, який убив саме цю демонічну тварину, тобто переміг сатану, зло.
Незважаючи на зиму і холод (адже це в горах), водночас видно багато живих квітів і зелені, якими прикрашені декорації.
У Швейцарії в карнавалах організаторами і учасниками часто постають профспілки, комуни – по-нашому громади. Можна згадати й українські традиції, які йдуть від Середньовіччя й до козацької доби – наприклад, у Лесі Українки в «Боярині» Оксана каже про себе: «Я перша братчиця в дівочім братстві». Це братство не просто об’єднувалось, а діяло – наприклад, брало участь у процесіях, вишивало корогви (і про це є в геніальному творі), та інше. Схоже є у швейцарців, де давня традиція клубів та інших спілок. А ще в Сент-Круа, наприклад, себе презентують і фірми. Наприклад, ми бачимо молодь у гавайських костюмах і у вінках, причому це й персонажі міфології! А також несуть ціле місто, зроблене з величезних кольорових кубиків. Котять яскраву ракету.
І, звичайно, середньовічний колорит є скрізь. Наприклад, у святковій процесії йде молодь, яка показує фокуси. ненав’язливо, на ходу. А ще – акробатичні номери, жонглювання, стійку на голові… Заодно це й практикування у спорті. Також помітно акробатичний талант і справжню школу навіть у дітей і підлітків. Ми бачимо, як одну дівчинку несуть над натовпом, і які номери вона з легкістю показує. Звісно, усе це вимагає тренування, але враження чудове. І свято відбувається під музику. Точніше, під різні пісні, але їх об’єднує те, що вони динамічні та зігрівають. Причому кожний виступ супроводжується своєю піснею.
На кого б не були перевдягнені герої карнавалу: на кельтів, казкових персонажів, неформалів, – але це пам'ять і об’єднання.
Аналітик матеріалів – Олена Смольницька
Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)