Прийнято вважати датою створення Української Повстанської Армії 14 жовтня 1942 року. Цю дату закріпила Українська Головна Визвольна Рада і прив’язала її до свята Покрови, підкресливши тим самим спадкоємність від козацьких часів.
У період II Світової війни формування українських партизанських з’єднань на Волині та Поліссі розпочали відразу три політичні сили.
Перші загони народної самооборони «Українська Повстанська Армія — Поліська Січ» напередодні німецького вторгнення створив Тарас Боровець (Бульба), який заручився підтримкою уряду УНР у вигнанні. Проте його спроба здобути для свого формування статус національного збройного відділу не знайшла підтримки у німецької окупаційної влади і в листопаді 1941 року «УПА-Поліська Січ» була офіційно розпущена.
Тарас Бульба-Ьоровець
Але весною 1942 року Боровець відновив УПА, головним завданням якої стала боротьба з німцями, згодом ці військові частини були перейменовані на УНРА (Українську Національно-Революційну Армію). Через півроку свої збройні підрозділи створила ОУН Андрія Мельника під командуванням Миколи Недзвецького (псевдо Хрін) та бандерівці — Поліським загоном командував Сергій Качинський (Остап), волинським — Григорій Перегійняк (Довбешка-Коробка). Саме діяльність останніх і дозволила ОУН (б) прив’язати дату створення УПА до 14 жовтня 1942 року, що мало на меті показати тяглість історії українського війська від доби Гетьманщини, коли покровителькою козацького війська була Покрова, свято якої припадало саме на 14 жовтня.
17-21 лютого 1943 року пройшла конференція ОУН (б), яка постановила вести збройну боротьбу з німцями, а також поширила діяльність військових загонів на всю територію Волині. У квітні 1943 року за збройними загонами ОУН (б) було офіційно закріплена назва УПА.
Роман Шухевич
Із травня до листопада 1943 року головним командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 до 1950 року — Роман Шухевич, з 1950 до 1954 р. — Василь Кук.
Для УПА була характерна партизанська тактика, все озброєння було трофейним — німецьким, радянським, угорським та австрійським (ще з Першої світової війни). Окрім українців, у складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей.
УПА воювала на два фронти — проти Німеччини і згодом проти радянської влади. Напади частин УПА на німецькі військові підрозділи, як випливає з німецьких документів, тривали до серпня 1944 року, про збройний конфлікт німців і УПА свідчать і звіти радянських партизанів.
Радянська пропаганда очорнювала УПА як структуру, що співпрацювала з нацистською Німеччиною.
На Волині діяла не лише УПА, а й мережі й загони «Бульби»-Боровця, «мельниківців» та різних отаманів, які, слід зазначити, не прагнули до об’єднання сил. У цьому, як стверджують багато істориків, винна діяльність НКВД, які використовували головний імперський принцип: «поділяй та володарюй».
УПА була поділена на три округи: так УПА-Північ під командуванням Дмитра Клячківського діяло на Волині, Поліссі та Київщині. УПА-Захід під командуванням Василя Сидора діяло в Галичині, на Буковині і Закарпатті. УПА-Південь, яким командував Василь Кук, сферою своєї діяльності охоплювало Хмельниччину, Вінниччину, Кіровоградщину та Черкащину. Планувалося також створити УПА-Схід, але цього так і не вдалося за винятком кількох локальних загонів.
Дмитро Клячківський
У січні 1944 року командиром УПА став Роман Шухевич. Чисельність УПА сягнула свого піку в 1943-44 роках
і становила близько 35 тисяч осіб.
Протягом 1942-1944 років вона провела понад 2,5 тисячі антинімецьких акцій, під час яких було знищено близько 12,5 тисячі німців та їхніх союзників, понад 2 тисячі було поранено і майже 2,5 тисячі захоплено в полон. Втрати повстанців склали більше 2,2 тисячі вбитими, майже півтисячі пораненими та полоненими. В серпні 1944 року антинімецький фронт було згорнуто.
Справжня і дуже напружена війна велася з підрозділами польської Армії Крайової. Надзвичайно великою була кількість жертв серед цивільного населення — 70 тисяч поляків і 20 тисяч українців. Припинилися ці бойові дії в 1947 році після сумнозвісної операції «Вісла», коли більшість українців було виселено з їхніх етнічних територій, які тепер належать Польщі.
Із просуванням фронту дедалі почастішали сутички з радянськими частинами.
За підрахунками КДБ УРСР сумарні втрати радянської сторони у протистоянні з УПА за період 1944-1953 років склали понад 30,5 тисячі осіб, тоді як українське підпілля втратило понад 150 тисяч. Більше ніж 100 тисяч за цей період було заарештовано за звинуваченнями у націоналістичній діяльності. Перехід від активного супротиву до підпільної діяльності відбувався протягом 1946-1949 років.
Василь Кук
5 березня 1950 року був убитий Роман Шухевич. 23 травня 1954 року був схоплений останній керівник УПА Василь Кук. Після цього відбувалися лише поодинокі акції українських повстанців, остання з яких датована 14 квітня 1960 року і відбулася вона біля хутора Лоза Підгаєцького району Тернопільської області.
УПА і її діяльність становлять героїчну сторінку історії українського народу.
Це насамперед свідчення сили духу, незламності нашого народу, який боровся незважаючи ні на що: ні на переважаючі сили ворога, ні на вороже оточення з усіх боків. Повірте, нам, теперішнім, є що почерпнути в тих буремних подіях, і, головне, їхня боротьба не була даремною, якщо ми їх згадуємо сьогодні, саме вони є тим підґрунтям, на якому розквітне Українське Сонце!
Слава Україні!