22 червня 1941 року Німеччина напала на СРСР, почалась найбільш кривава фаза 2-ої Світової війни, яка містить багато уроків як для людства в цілому, так і для України зокрема.
Кон’юктурні інтереси тодішніх геополітичних гравців заохотили Гітлера до подальших військових дій щодо інших країн Європи. 1938 року Німеччина анексувала Австрію (аншлюс) і Судетську область (Мюнхенська угода), повністю захопивши Чехословаччину у 1939 році. Цього ж року Німеччина підписала пакт із срср і 1 вересня напала на Польщу, розпочавши Другу світову війну. Потім разом з італійськими військами Беніто Муссоліні Німеччина вже у 1940 році захопила Францію та більшість Європи. Непокаране зло зростає – принцип, що працює завжди.
До слова, варто зазначити, що Ліга Націй, яку в усіх історичних підручниках затавровано «недієвою», як запобіжник від великої війни не спрацювала. Водночас в 1939 році виключила срср зі свого складу – через напад на Фінляндію. А що там зараз «дієва» ООН? Хоча б з Ради Безпеки ООН московію виключили, не чули?
У 2015 році Папа Римський Франциск сказав, що Третя світова війна уже триває – коментуючи бойові дії на Сході України. Часи змінюються, характер та ведення воєн – також. Світоглядний, економічний та інформаційний рівні війни подекуди відіграють більшу роль, ніж фізичний. Точніше – створюють певні передумови для фізичного рівня – сприятливі для тих, хто має перевагу на вищих рівнях війни.
На світоглядному рівні війни Україна була тотально атакована двома ворожими світоглядними міфами – «масковскава міра» (який вони називають «рускім», крадучи нашу історію Русі) та «відкритого суспільства» (open society).
Україноцентризм як світогляд повинен бути відповіддю українців ворожим міфам, повинен стати нашою зброєю в руках.
До повномасштабного нападу московії ми їм програвали світоглядну та інформаційну війни. Проте після нападу провалений московський бліцкриг пішов на дно, забравши із собою ту штучну ментальну пуповину «братніх» народів. Невдовзі до них приєднався флагман чорноморського флоту рф «москва» .
За відсутності цієї «вампірської пуповини» українцям стає набагато простіше крокувати до побудови своєї незалежної України. Одним із елементів цієї важкої роботи є світогляд переможців. І це один із найважливіших уроків 2-ої Світової, який українці зараз повинні засвоїти.
Західні фільми чи книги щодо 2-ої Світової війни подають цю інформацію досить добре. Як кращі приклади для ілюстрації думки щодо світогляду переможців я пропоную використати дві постаті – Вінстона Черчилля та Шарля де Голля. Обоє видатних діячів вважаються героями на своїх батьківщинах – Англії та Франції відповідно. І обоє пройшли дуже нелегкі випробування на цьому шляху. Внутрішні випробування.
Наприкінці травня 1940 року, коли Британський експедиційний корпус відступав до Дюнкерка, а поразка Франції здавалася неминучою, Галіфакс запропонував уряду розглянути можливість мирного врегулювання шляхом переговорів, за посередництва Муссоліні. Із 26 до 28 травня відбулося кілька зустрічей на найвищому рівні, зокрема дві – з прем'єр-міністром Франції Полем Рейно. Рішення Черчилля полягало в тому, щоб боротися далі, навіть якщо Франція капітулює. Саме його позиція щодо необхідності подальшої боротьби та його майстерність оратора відіграли ключову роль у формуванні настроїв проти «мирного врегулювання» та підготовці британського народу до довготривалої війни. На момент початку агітації за боротьбу його опоненти становили більшість у парламенті, Черчилль ризикував втратити посаду прем’єр-міністра, але не відступив. Пішов шляхом доблесті та честі, чим увіковічнив своє ім’я в історії Великої Британії та всієї 2-ої Світової війни.
Шарль де Голль у момент нападу Німеччини на Францію був полковником, згодом отримав звання бригадного генерала та посаду заступника міністра оборони Франції. Кабінет міністрів Франції очолював Поль Рейно – людина, яка десятиліттями виступала проти Німеччини, але водночас коливалась при виборі між «мирною капітуляцією» і тотальною війною. Міністром оборони був маршал Петен, герой 1-ої Світової війни та колишній начальник де Голля, який згодом під час політичних «ігрищ» очолив уряд. Після чого оголосив про «необхідність покладення краю проливанню французької крові через мирні переговори». І в цей вирішальний момент, коли офіційна влада Франції стала колаборантами Німеччини, порушивши союзний договір із Великою Британією, саме голос Шарля де Голля поклав початок руху опору «Вільна Франція», згодом переіменованого у «Франція, що бореться». Маршал Петен оголосив де Голля зрадником, позбавив його всіх звань, конфіскував майно. Але теперішня історія пам’ятає Шарля де Голля як лідера французької нації, а Петена – як німецького колаборанта і зрадника.
Кого наслідувати українській владі – де Голля чи Петена, Черчилля чи Галіфакса? Патріотичне суспільство, мабуть, однозначно відповідає – де Голля та Черчилля. Проте цю відповідь не поділяє українська влада. Приклади де Голля та Черчилля є чужими для представників політичної верхівки, адже ні ментально, ні етнічно вони не є українцями.
Багато українців надзвичайно втішені мотиваційними відео Зеленського, його зверненнями до урядів інших країн. Аргумент «бо не втік», який досить часто використовують прихильники президента, вже доцільно писати разом – «боневтік», як іменник.
Я особисто останнє точно не вважаю заслугою. Хлопці, що взяли до рук зброю чи то в ЗСУ, чи ТрО – також не втекли. Не втекли волонтери, які досі продовжують забезпечувати армію всім необхідним (армію країни, влада якої була попереджена про напад за 3 місяці до нього), інколи довозячи допомогу під артилерійськими обстрілами. Хірург в лікарні, до якого привозять важкопораненого пацієнта із багатьма травмами, відірваними кінцівками тощо – також не тікає, а виконує свою роботу. Акушерка, яка приймає пологи при неправильному положенні дитини в животі матері чи перекручуванні плаценти, – також не тікає, а продовжує виконувати свою роботу. Чи не так?
Щодо мотиваційних відео, то тут потрібно глибше розбиратись в деталях. Форма – красива, особливо для українського «глядача». А от зміст? Якщо тебе за 3 місяці до повномасштабного нападу попередили про це, британські аналітики оприлюднили детальний покроковий план московського вторгнення, а українська влада за цей час розблокувала Чонгар (кримський перешийок), провалила підготовку до оборони Києва – два білоруські напрямки були відкриті перед московськими військами, територіальна оборона не була достатньо сформована, а в деяких містах, як от, наприклад, у Херсоні – взагалі не була сформована, а у відео ти звертаєшся до західних країн із тезою, що «ми б перемогли, але ви нам даєте недостатньо зброї», то з точки зору популістичної це може й гарно виглядає, а от з точки зору змісту – …
Детальніше вищезазначені події я розглядатиму в наступних статтях, зазначу лише, що їх розглядати можна і потрібно. Причому саме зараз. Адже без перемоги над внутрішнім ворогом – неможливо перемогти зовнішнього. А словосполучення «не на часі» придумане для того, щоб «на часі» ніколи не настало…