Саме таку характеристику доводилось мені чути уже кілька разів, коли йшлося про Українську православну церкву Святої Покрови, що на Washtenaw avenue, практично у центрі Української околиці Чикаго. Звісно, про церкву не як споруду, а як про спільноту людей, які приходять сюди за високим Господнім словом – словом віри, надії і любові. А потім, наповнені ними, ідуть через життя з бажанням творити добро, ділитися милосердям, гуртуватися навколо тих важливих духовних і моральних цінностей, які і засіває у наші душі Божа наука.
Отже, маленька церква з великим серцем – це було ще раз продемонстровано на благодійному вечорі, який відбувся тут минулої суботи. Він мав дуже гарну назву – «Єднаймося! Україна понад усе!». Для його проведення була вибрана дуже гарна форма – вечір-фандрейзинг, себто зустріч, зібрані на якій кошти будуть передані на соціально важливу справу. У нашому випадку цією справою стала допомога церкви (зазначимо, що вже далеко не вперше) благодійному фонду Protez Foundation, який опікується долею важко поранених українських захисників: кошти потрібні на їхнє лікування, протезування та реабілітацію.
А тому, звичайно ж, головними гостями цієї зустрічі й були саме вони, українські воїни Олег Куршаков та Віталій Сердюк, яких фонд перевіз до Америки на протезування; а разом із ними – цивільний поранений Сергій Сохач, який отримав травму від влучання ракети у Дніпрі, та юний спортсмен із вродженою вадою руки, 17-річний Антон Муравський із Київщини – майстер спорту України з паратриатлону, кандидат у майстри спорту України з параплавання, кандидат у Національну паралімпійську збірну з паратриатлону (протезування дітей (і військові, і цивільні травми) – це ще одна важлива вітка діяльності фонду Protez Foundation). Усі вони приїхали до Америки буквально кілька днів тому, і після теплої зустрічі в Міннеаполісі (саме там має «прописку» фонд) майже відразу потрапили на ще одну, таку ж теплу і родинну, у церкві Святої Покрови в Чикаго.
«Почуваємось як удома», – сказав хтось із них. І ці слова можна вважати найвищою оцінкою старань усіх, хто готував цей вечір, – отця Анатолія Басараба, сестринства, братства, дбайливих господинь, які подбали про смачне частування, організаторів, які працювали над культурною програмою вечора, виконавців, які відгукнулися виступити на такій чудовій зустрічі… Дивовижною позитивною енергетикою заряджала усіх невтомна Оксана Сташинська, вітаючи кожного із присутніх обіймами, усмішкою і вдячністю за те, що прийшли. Дивовижним спокоєм і лагідністю був наповнений голос Оксани Данів, яка і пісні дарувала, і про благодійну діяльність церкви розповідала, і повсякчас нагадувала про скриньки для пожертв, які були встановлені у залі. На емоційних нотах позитиву був побудований увесь сценарій зустрічі, яку вела Галина Кубишин. І все це відбувалося якось так просто, так невимушено, з великим відчуттям України у кожному слові, у кожному жесті, у кожній молитві, у кожній сльозі.
А їх було того вечора багато, сліз. Бо сиділи поруч з усіма воїни, які втратили у боротьбі з ворогом здоров’я, повернувшись із поля бою без рук, без ніг… Бо горіла свіча і відлунювало важкими ударами серце кожного під час хвилини мовчання за загиблими… Бо і тут, серед присутніх, були ті, в кого зараз хтось на війні... І були ті, хто втратив рідних… І були ті, хто, поки вирвався звідти, прожив кілька місяців на окупованій москалями території… І були хвилюючі кадри на екрані про протезування та реабілітацію воїнів у фонді Protez Foundation – тих, яким неймовірно важко, але вони не здаються… І були у залі діти, які підходили до травмованого чоловіка і з цікавістю розглядали, навіть просили дозволу помацати його протез замість ноги…
Справді, скільки людей – стільки й історій. Вони звучали на вечорі і вкотре переконували у тому, що всі ми сьогодні об’єднані цією війною, і свою єдність, свій біль, свої сльози, свою злість до ворога маємо трансформувати у допомогу Україні та її захисникам. Так, як це роблять, наприклад, голова парафії церкви Святої Покрови Володимир Діденко, який разом із Сергієм Коником та Віктором Москалюком організували збір коштів та відправили за час війни різним бригадам 420 автомобілів на суму 2,5 мільйона доларів. Так, як це роблять Світлана та Олег Фотуйми – щирі і великі серцями люди, які і на сьогоднішню зустріч передали чимало цікавих, потрібних і корисних речей для розіграшу у лотерею, кошти від якої також спрямовувались на допомогу пораненим захисникам. Так, як це робив на вечорі кожен, намагаючись бодай дещицею докластися до великої благодійної справи, у результаті якої на підтримку фонду Protez Foundation вдалося зібрати 15 з половиною тисяч доларів.
За таку відчутну допомогу сьогодні і за неодноразову підтримку фонду упродовж попередніх зустрічей свою подяку присутнім склав волонтер із Міннеаполісу Павло Куриницький, а також офіційний представник фонду у Чикаго Володимир Долинка, який вручив пам’ятну подячну нагороду для всієї церкви, передавши її отцю Анатолію та голові парафії Володимиру Діденку.
Щирі привітання для присутніх пролунали від консула Владислава Струкова. Доброго настрою шанованому товариству додавали своїми чудовими виступами творчі люди нашої української громади – хоровий колектив СУМ імені Павлушкова (керівник Володимир Попович), дует сестричок Соломії і Дарини Басараб, Юрій Яремчук, Ольга Цвинтарна із сином Дмитром, Галина Герявенко та юна скрипалька Юлія Перехожук (концертмейстер Оксана Підручна), сестри Мальгівські та Наталія Гладин.
Неабиякий інтерес викликав показ українського етноодягу із колекції Роксолани Прокопів. Його демонстрували і зовсім юні дівчатка, і поважні ґаздині із церковного сестринства, засвідчуючи: такий одяг кожному до лиця… І він справді особливий. І він об’єднує невидимою силою рідної землі. І силою поколінь. Невипадково серед моделей були представники однієї родини – мама Марія, дочка Тетяна, онучка Ірина та правнучка Катерина. Зворушливо – справді до сліз. Та ще й після привітального слова з екрану від української письменниці Людмили Горової і під звучання її пісні-вірша «Буде тобі, враже…»
А потім справжнісінька трембіта в руках Тараса Галька покликала всіх у… Карпати. Туди, де живуть красуні-гуцулянки, де загадкові вершини підпирають небо, де поміж смарагдовими смереками нуртують нестримні гірські потоки, туди, де народжуються гуні. Про цей дивовижний гуцульський одяг розповіла невтомна Тетяна Дрожжина, пересипаючи свою розповідь бувальщинами з часів свого дитинства під суворим вихованням корінної гуцулки прабаби Гафії. Тут же відбувся і показ гунь, які виготовляє на Косівщині її тітка і які за бажання ви без проблем можете придбати у Чикаго, звернувшись із цим питанням до пані Тетяни.
Звісно ж, не бракувало емоцій і під час розіграшу лотереї. Хтось пішов додому з рушничком, хтось – зі скатертиною, хтось – із сертифіктом на нову зачіску чи на фотосесію у Тетяни Дрожжиної, ще хтось – з ексклюзивними новорічними прикрасами ручної роботи, Володимир Буяк отримав у подарунок книгу пам’яті «Променем сонця» про загиблого Героя України Михайла Яворського, воїна із позивним «Чікаго»... А головний приз лотереї – iPad, який надала кредитівка «Самопоміч», – дістався під загальні вигуки підтримки матері отця Анатолія пані Валентині. І не подумайте про жодну підставу. Уся справа у фортуні. Вона ж бо – примхлива, ніколи не знаєш, кому усміхнеться…
Словом, отаким і був цей вечір, на якому перепліталися і сміх, і сльози, і молитви, і пісні, і приємні сюрпризи. А понад всім і поміж усіма відчувалася любов. Як у родині, в яку й за океаном нас об’єднала Україна. Для тієї ж любові і для добрих справ. Що і продемонструвала нам вкотре маленька церква з великим серцем.