2026 рік є двічі ювілейним для Вишгородського міського дитячо-юнацького духового оркестру-студії «Водограй». Восени виповниться 30 років з часу його заснування, а також нині, у лютому, спливає 10 років відтоді, як очолила колектив Наталя Тищенко: не просто керівниця, навчителька, а й творча мати. Вона називає своїх вихованців по-материнськи ніжно – «водограйчики». Вона плекає талант кожної дитини. Вона переконана, що «духовик» – це не просто частинка музичної спільноти, це – стиль життя. Їй є що розповісти світові.
«ХОЧЕШ? НАВЧИМО!»
– Пані Наталю, дитячий духовий оркестр «Водограй» має доста творчих регалій: дипломант фестивалів «Київські каштани», «Київ Травневий», «Таврійські сурми», «Межигірський фестиваль», звання зразково-аматорського дитячого оркестру та «Заслуженого оркестру козацтва України». Лауреат міжнародних і Всеукраїнських конкурсів духової музики, володар Гран-прі обласного фестивалю «Сурми Київщини – 2021» та міжнародного конкурсу «Одеса арт фест 2021», дипломант за IX Міжнародного фестивалю української культури в Іспанії «Ucrania Fest 2023» тощо. Хто, коли і як створив це диво духової музики?
– «Водограй» започатковано 10 вересня 1996 року рішенням сесії Вишгородської міської ради як бюджетну організацію. 1 жовтня 1996 року з’явилося відповідне розпорядження Вишгородського міського голови Олександра Кімлача.
Набирали дітей із 7 років. «Хочеш – навчимо!» – казав перший директор і художній керівник «Водограю» Ярослав В’ячеславович Глібович, якого діти називали «Слав-Славич». Буквально за тиждень прийшли зо три десятки охочих до духової музики. Щодня після уроків з усього міста бігли школярики в актову залу на другому поверсі найновішої у Вишгороді середньої школи. Там їх чекали Слав-Славич та ще троє викладачів – Інна Счастливцева (клас теорії), Геннадій Григор’єв і Борис Лифановський (клас мідних духових інструментів).
Інструменти збирали гуртом і звідусіль: із горищ, підвалів, підсобних приміщень Будинків культури по всій Україні, списані з балансів військових оркестрів, від німецьких друзів із м. Гембах. Запилені труби, тромбони, баси отримали друге життя у дитячих руках вихованців студії «Водограй».
Займалися цілий рік, і на канікулах теж. Влітку разом відпочивали і продовжували репетиції, аби не втратити навичок. За кілька років в оркестрі з’явилася група дерев’яних духових інструментів (флейти, кларнети), а згодом – і група маленьких барабанщиць, які весело відбивали ритм усіх міських заходів. У 1999 році 30 найкращих оркестрантів представляли Вишгород у місті-побратимі Льорраху та цілий місяць тішили своїми концертами українську діаспору в Німеччині.
«Водограй» забезпечував особливу атмосферу на кожному святі. Чимало вихованців обрали музику справою свого життя, дехто повернувся вже викладачем або привів своїх дітей. Кількість вихованців перевищувала сотню, а бувало й сягала 150. Все насиченішим і різноманітнішим ставав репертуар.
Вишгородська міськрада фінансувала зарплату викладачам, забезпечувала форму, ремонт інструментів. За міською програмою підтримки юних талантів щороку понад пів сотні вихованців «Водограю» відпочивали у мальовничих куточках України (у горах і на морі) та у Болгарії. Колектив оркестру оновлювався щороку. Потужнішими ставали голоси труб, професійнішим – виконання, згуртованішим батьківський колектив «Водограю».
Сьогодні ж оркестр-студія переживає новий етап розвитку: суттєво змінився склад і репертуар.
НАЙПЕРШ ВИВЧИЛИ «ЧЕРВОНУ КАЛИНУ»
– Чим означені ті 10 років, відколи ви очолюєте «Водограй»?
– Заслужений діяч мистецтв України, почесний громадянин міста Вишгорода Ярослав Глібович до останніх днів свого життя опікувався оркестром-студією. У лютому 2016 року я прийшла йому на зміну на посаду директорки і керівниці (поєднуються творча й адміністративна робота).
Мої 10 років з «Водограєм» поділяються на два періоди: до повномасштабного вторгнення московитів і під час війни.
До лютого 2022 року ми встигли виховати плеяду юних музикантів. Наші педагоги – це Віра Перегонцева (клас флейти), Дар’я Гуцул (клас саксофона), Андрій Мороз (клас ударних інструментів), Андрій Стегареску (клас кларнета). Інші викладачі працюють за сумісництвом.
Виступали в Мелітополі на Всеукраїнському конкурсі духових оркестрів, двічі – в Одесі. У жовтні 2021 року, коли чорна хмара війни вже насувалася, мали виступи в Чернігові, де встигли побачити історичний центр міста ще без руйнуван , побували в Антонієвих печерах.
На той момент я сформувала вагомий колектив «Водограю» з 40 осіб, чим може похвалитися навіть не кожен професійний колектив дорослих. Мріяли про міжнародні конкурси. Щойно почала відправляти резюме, як в наше життя увірвалася війна.
«Водограй» був з-поміж інших тим дитячим духовим оркестром, який навесні 2022 року опинився найближче до зони бойових дій. Праворуч від Вишгорода – річка Ірпінь, яка й захистила нас. А неподалік – Демидів, Димер, Іванків, де точилися бої. Понад те, мої батьки – в Демидові. До батьківської хати заходив окупант: щось шукав там, де живуть двоє літніх людей без газу, світла і води. За ті кілька місяців 2022 року батьки постаріли на 20 років… Ми бачили, як перші гелікоптери летіли над Київським водосховищем… Я щодня ходила на роботу заради того, щоб бодай доглянути за шкільними приміщеннями…
Дякуючи ЗСУ, ворог відступив з Київщини.
Уже в травні 2022 року ми з «Водограєм» поступово почали відновлювати творчі зустрічі. На першу репетицію прийшли 12 учнів (з попередніх сорока). Але ці дванадцятеро були сильними музикантами і з них почалось відновлення оркестру-студії.
Насамперед вивчили мелодію пісні «Червона калина». Відтоді виконуємо всюди. У травні 2023 року вирушили на двотижневі гастролі до Франції, Бельгії та Люксембургу. Всюди грали «Червону калину», навіть крокуючи вулицями. Наші земляки, українці, почувши, кидали все й бігли, аби поглянути.
Нарощуємо творчий склад. На четвертому році війни «Водограй» так само складається з 40 музикантів, які забезпечують якісне звучання оркестру. А ще є молодші: разом – близько 70 дітей. У кожного третього – батько служить.
Батьки, які боронять Україну, сподіваються, що ми в тилу дамо гідне творче опертя їхнім дітям.
ДИТИНСТВО НА ПАУЗУ НЕ ПОСТАВИШ
– Банальне, але необхідне питання: мрії й плани «Водограю»?
– У перші ж моменти, коли ми почали збиратися під час війни, у мене зродився девіз: дитинство на паузу не поставиш. Другого дитинства ні в кого не буде. Ми, дорослі, повинні забезпечити нащадкам насичені і яскраві дитячі роки. Якою ціною? Це питання до нас. Діти мають бути дітьми: влітку – море, взимку – сніг і гори.
За ці роки ми з «Водограєм» гастролювали в Іспанії, Італії, Греції, Польщі. На початку 2026 року взяли участь у Міжнародному конкурсі в Закопане. Їздимо влітку до Польщі в межах проекту зустрічей з духовими дитячими польськими колективами (українсько-польський фонд дає можливість нашим дітям безкоштовно проживати, харчуватися та спілкуватися на майстер-класах з польськими однолітками).
Восени третій рік поспіль беремо участь у фестивалі «День народження Андріївського узвозу», коли відбувається парад духових оркестрів. Адже духову музику ніщо не може замінити: ні потужні колонки, ні скрипкова гра.
У листопаді 2025 року відбувся спільний концерт «Водограю» з Національним академічним оркестром народних інструментів. Готуємося долучитися до виступу з НАОНІ у березні.
Головні мої сподівання і плани – щоб діти могли реалізуватися. Шукаємо варіанти фестивалів, конкурсів, гастролей. Моя мрія – організувати гастрольний тур на тиждень-два, аби заробляти кошти на розвиток студії «Водограй». Потрібні фахові організатори.
Основний наш репертуар – близько 80 творів. Після повномасштабного вторгнення ми взялися виконувати більше українських мелодій. З хором Вишгородської музичної школи виконували «Маніфест» Артема Пивоварова. Взяли в роботу твір Лесі Горової «Солдатику мій». Плекаємо різноплановість. Щось пропоную я, щось пропонують діти.
Оркестр виступає не тільки в концертних залах, а й на відкритих майданчиках, парадах, задіюючи стройовий репертуар і дефіле.
Однією з особливостей «Водограю» є безкоштовне навчання дітей, надання інструментів та концертних костюмів. Двері «Водограю» завжди відчинені для нових талантів.