Батьки і діти…
Це питання вічні
З прадавніх пір, як заснувався світ…
Піднесені бувають й прозаїчні…
Бо є тут щастя і душі політ,
І трепет, й радість, є й круті падіння,
Турбота і неспокій день і ніч…
Це милість, сум і страх, та біль, терпіння,
І суперечки протягом сторіч…
Всі знають, виховання — це важливо,
Тому й задумуються люди і не раз…
Без виховання щастя неможливе,
Ні для дітей, ні для дорослих нас.
Бо добрі діти — це на старість ласка,
Тепло й турбота діток про батьків.
А діти злі — це найстрашніша казка,
Яку б на старість жоден не схотів…
Народна мудрість береже багато ємких прислів’їв про дітей і батьків, про те, як і коли треба виховувати дітей, щоб вони виросли добрими, щедрими, світлими, мудрими. І за багато сторіч, здається, всі питання повинні були бути вичерпані, бо вже все основне сказане і закладене в народній мудрості, але життя не стоїть на місці, все змінюється, формується, біжить і летить… Тому виникають нові питання, нові течії і напрями, суперечки між старим і новим, активним і пасивним…
Як і протягом тисячоліть, так і сьогодні дітей виховували щоразу по-своєму і спостерігали, у кого росте яке дитя і що роблять батьки, щоб воно виростало гідне, хороше, добре, мудре. Ось так, спостерігаючи, люди і виробляли свою найкращу народну педагогіку, щоразу додаючи щось своє, індивідуальне, краще, актуальніше… Тому народна педагогіка формувалася протягом віків і несе в собі все найкраще, що виробило людство. Тож до неї завжди треба дослухатися, бо вона не помиляється. В ній закладена вікова мудрість народу, основні принципи виховання, вибудувані на доброті, чуйності, пам’яті, духовності. Тож які б модні і сучасні тенденції у вихованні дітей не виникали, а дотримуватись завжди слід вікової мудрості народу, бо в ній закладена сама основа. У вихованні, так як і в навчанні, потрібна послідовність і безперервність, приклад і поступовість. Виховання відбувається насамперед у сім’ї, в родині, в садочку і в школі.
Неабиякий вплив на виховання робить вулиця, оточення, в якому щодня перебуває дитина, засоби масової інформації, які сьогодні доступні дітям, як ніколи раніше… І все це накладає відбиток на поведінку дитини, її світогляд, мову і вчинки. Тому батькам треба про це добре знати і постійно слідкувати за тим, де ваша дитина, з ким вона, що робить, що говорить, як думає… Бо все це формує її поведінку, а потім і характер. Тому треба в дітей формувати стійкість, незалежність, вміння відстоювати свою думку і не вестись на слова й діла однолітків чи старших людей, а завжди спочатку думати, зважувати, а тоді вже вирішувати, що сказати і як вчинити... Тобто: «Сім раз відмір, а раз відріж» і «Не кажи гоп, поки не перескочив». Теоретично всі батьки це знають, але не надають однакового значення цьому прислів’ю у вихованні своїх дітей, тому і результати різні.
Треба дітям весь час наголошувати на тому, що вони повинні все життя вчитися і будувати своє життя самі, не чекаючи допомоги ні від кого, тобто рости самостійними і рішучими, щоб самі вміли справлятися з труднощами, адже життя складне і непередбачуване, у ньому є багато підводних каменів, які спочатку не видно, але вони можуть проступати, і ці перепони їм треба буде долати в дорослому житті.
Отже, у свої вісімнадцять років юнаки і дівчати повинні бути вже дорослими, самостійними і сміливими та стійкими. А батькам всі ці вісімнадцять років треба своїх дітей неусипно виховувати, слідкувати, направляти, вчити, попереджати, наставляти і оберігати від біди та зла.
За цей час діти повинні навчитися і самі себе вдосконалювати, формувати, виробляти найкращі риси характеру, щоб іти в життя особистістю і вміти добре відрізняти добро від зла, поганей хороше і не вестися на порожні слова, а вміти аналізувати і вирішувати самостійно всі життєві питання. Робота нелегка ані для дітей, ані для батьків. Тому , коли діти стають старші, з ними треба багато розмовляти про все на світі, вчити їх встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки і передбачення на кілька кроків вперед. Це не завжди буває легко, адже кожна дитина інша і до кожної треба свій підхід навіть в умовах однієї сім’ї, а що вже казати про різних дітей. Та хто ж, як не батьки, знають своїх дітей найкраще? Тому саме батьки і повинні вести своїх дітей по життю, навчивши їх думати, аналізувати, робити висновки…
І от стають дорослими колишні діти і йдуть у самостійне життя. Кожен обирає свою дорогу і свою поведінку в житті. І тут хтось себе ототожнює зі своїм батьком і веде себе так, як він, інший з мамою або якимось родичем, інший з людиною, яка запала йому в душу, бо дуже хотів бути схожим на нього, а хтось не хоче бути ні на кого схожим і веде свою лінію. По-всякому буває в житті, але кожна людина має перед собою певний зразок поведінки в житті, якусь модель, до якої прагне. Ось тут і проявляється характер, та поведінка, всі якості, які були закладені ще з дитинства в сім’ї мамою і татом. І добре, коли це була доброта, чуйність, тепло і світло душі, турбота про рідних і близьких людей, щирість та щедрість, любов до людей… Воно обов’язково проявиться в людині, а от коли цього не було закладено з раннього дитинства, то йому просто нема звідки взятися, воно відсутнє в людському серці і не нажите самою людиною в часи юності, молодості, бо людина себе не вдосконалювала або просто і не могла, бо не бачила в чому проявляється та любов, доброта, мудрість… І йде вона по життю злою, недоброю, лютою. Від таких людей доброго нічого і чекати не можна.
Тому дітям слід вчитися і самим себе вдосконалювати та виховувати, щоб бути кращим, добрішим, адже тоді перед тобою відкривається зовсім інший світ — світ доброти і щастя, світла і радості, краси і мудрості. Самовиховання — це теж дуже потрібна робота для кожного, бо тоді людина починає духовно зростати, ставати мудрою і жити з сонечком в душі.
Відкрий в своїй душі красу і світло
Та щиро полюби цей світ.
Щоб сонце у душі твоїй розквітло,
Якщо тобі ще зовсім мало літ.
Лиш подивись, яка земля чудова,
Яка краса у синіх небесах!
У кожну пору на Землі обнова,
А ліс який! У справжніх чудесах.
І закохайся серцем в землю-диво!
І полюби цей веселковий світ!
Й живи на цій землі щасливо
Під синім небом між лісів і квіт!
Даруйте щастя
О! Як це легко — щастя дарувати!
Не вірите? Ви просто полюбіть!
Умійте слово від душі сказати
І з добротою до людей ідіть.
А тепле слово людям необхідне,
Бо окриляє і підносить ввись.
Воно й саме до сонечка подібне,
Це зараз треба, як й давно колись.
Привітне слово серце зігріває,
Бо в ньому доброта є і любов.
А усмішка довіру викликає,
І вже летиш до щастя стрімголов!
Хіба ж це важко — добрість дарувати
І посміхнутись щиро до людей?
Чи руку вчасно людяно подати,
Чи пригорнути ніжно до грудей,
З людьми їх радість й горе розділити,
Допомогти комусь в непевний час…
Тож треба мудро в цьому світі жити,
Бо щастя завжди вернеться до нас.
Воно таку хорошу звичку має —
Його чим більше людям віддаєш,
Воно в стократ до тебе повертає
І ти від щастя сам тоді цвітеш.
Від позитиву й добрих дум світлійте
Небесна голубінь і спокій, тиша…
Почався ранок, гарно надворі…
Це осінь казку нам чарівну пише,
Ласкаве сонце дивиться згори
І бадьорить ранкова прохолода,
Бо нічка теж холодною була…
Вдень буде тепла і ясна погода,
Бо ж сонце не шкодує нам тепла,
Воно підніметься і буде зігрівати
Комах і квіти, щоб зраділо все!
Воно тепло нам буде дарувати
І щастя кожному в дарунок принесе.
Тому дивуйтеся, закохуйтесь, радійте,
Любіть цей світ і щастя жити в нім.
Від позитиву й добрих дум світлійте
Й живіть щасливо в просторі земнім.
А це ж так просто — щастя дарувати
А це ж так просто — щастя дарувати!
І усмішку, щоб радістю цвіла.
Лиш треба доброту у серці мати,
І людяність, і трішечки тепла.
І до людей нести це щиро-щиро,
Сказати добре слово від душі…
Й побільшає довкіл тепла і миру,
То ж подаруй всім щастя! Поспіши!
І більше стане того щастя в тебе,
І звеселіє світ від доброти.
І усміхнеться волошково небо,
Тож вчися щастя дарувати ти!
Для щастя треба
Хтось прагне визнання, багатства, слави
І пнеться до вершини, аж пищить…
У мене ж книжка є і чашка кави,
І щастя, що нічого не болить.
І я умиротворена, спокійна,
Бо знаю, що усе в житті мине.
А жадібність, пихатість, гра подвійна
Лише дивують і смішать мене.
Багатство, слава — дуже ненадійні,
А гріх гордині серце спопеля…
Лише любов і доброта постійні,
Вони прийшли з глибин віків, здаля.
Для щастя людям треба небагато,
Любов, здоров’я, щирість, доброта.
Тоді завжди у душах буде свято.
Це всім відома істина проста.
* * *
Коли є щастя — інший світ стає
Ах, щастя! Дивовижне почуття!
В людини зразу виростають крила!
Вона тоді не йде — летить в життя!
Відновлюється міць її і сила,
Мов сонечком освітлена стає,
Легка і здатна всім добро творити.
І стільки радості у серці в неї є,
Що в піднебесся хочеться злетіти.
А скрізь у світі — диво і краса!
І світ чарівний, і привітні люди…
І дивовижно сині небеса,
Та надзвичайна казка просто всюди.
Коли є щастя — інший світ стає!
Сприймається по-іншому все в ньому.
І стільки ніжності у тебе в серці є,
Що, наче ти у світі чарівному.
Бо щастя — надзвичайне почуття!
Воно людину завжди обнімає,
І робить радісним усе її життя,
Воно велику міць і силу має.
Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.