Я вважаю, що після закінчення цієї війни українці мають переосмислити свій підхід до будівництва житла і взагалі всієї інфраструктури. Тому що, як показала війна й енергетичні блекаути, незалежність від будь-яких енергетичних факторів тих, хто проживає в індивідуальних будинках чи будинках на декілька квартир, набагато більша порівняно із жителями багатоповерхівок. А особливо з розвитком сонячної енергетики, коли на даху можна розмістити сонячні панелі. Про це я писав ще 20 років тому.
Із книги Сергій Медвідь «Сценарій для України». Вид. 2007 р.
…Ще в 1989 році в Англії вийшла книга «Мрія про Британію», в ній принц Вельський писав: «Сподіваюся, ми зможемо стимулювати розвиток міських сіл, щоб відтворити людський масштаб, близькість одне до одного і атмосферу вуличного життя, що допоможе повернути людям почуття приналежності до свого оточення і гордості за це оточення». І ти зауваж, це він пише в ті роки, коли у вас такі села вже були. А зараз вони до цього йдуть, а ви все своє, замість того щоб дати селам досягнення науково-технічного прогресу, успішно розвалюєте. І коли весь цивілізований світ зрозумів, що великі міста, або, якщо точніше висловитися, «кам’яні джунглі», нічого доброго для людського існування не несуть, починає повертатися ближче до землі, ви навпаки, як шалені, кинулися в міста, залишивши своє природне місце існування. Уяви собі, людина їде до великого міста, влаштовується на роботу, бере кредит, купує квартиру і все життя, як раб, відпрацьовує цю квартиру. Росте зарплата, водночас ростуть комунальні платежі, платежі за проїзд тощо. Замість того, щоб бути в сім’ї, займатися з дітьми, люди по кілька годин добираються на роботу і назад. І квартира, про яку так довго мріяли, стає лише місцем ночівлі і постійним нагадуванням, що за неї ще виплачувати багато років. Хіба це можна назвати життям? Водночас їхні старі батьки залишилися в добротних будинках в селах, на самоті, без допомоги і взагалі забуті. У селах створили ілюзію власності на землю, а разом з тим забрали все: медичну допомогу, дитячі садки, школи, будинки культури, будинки побуту, транспортне сполучення і взагалі віру в те, що туди хтось повернеться. Ось поставимо просте запитання. Сьогодні криза фінансова, енергетична, так що заважає владі створювати підприємства в місцях, де дешеві та зручні умови для життя? Чому б для новостворених підприємств – виробників продукції в райцентрах, селищах, селах не дозволити податкові канікули на перші 3-5 років, за умови використання новітніх технологій? А телебачення, інтернет, холодна, гаряча вода, каналізація та інші умови побуту за нинішніх досягнень науки і техніки дуже легко забезпечити. Люди тут разом працюватимуть, з роботи додому 5-10 хвилин ходу, більше часу залишиться на сім’ю, дітей, батьків. Знижується злочинність, тому що в невеликих населених пунктах майже всі одне одного знають і якоюсь мірою контролюють. А скільки покинутих будівель стоїть біля вас в селищах, а люди їдуть в місто в пошуках роботи і потрапляють в замкнене коло – квартира, кредит, робота, комунальні платежі і знову борги. І дуже часто за всім цим стоять інтереси однієї фінансової групи. Так розірвіть це страшне, порочне коло і починайте створювати робочі місця там, де дешеві життєві умови! Людина повинна бути ближче до природи, спираючись на землю двома ногами, тоді вона більш стійка до всіх життєвих негараздів, і у неї з’являється природний захист. Адже не обов’язково, що життя в селі – це лише робота в полі. Сьогодні науково-технічні досягнення дають можливість значно зменшити кількість працівників у сільському господарстві. До сільського населеного пункту слід підходити як до середовища існування, яке формує сильну цивілізацію майбутнього і яке створює власний захист від різних криз, які періодично будуть трясти цей світ.
…Затишний притулок для дітей під час дорослішання і пізнання світу завжди був важливим аспектом виховання. Не тільки стабільна робота забезпечує таку безпечну гавань, а й оточення, дитячий садок, школа теж роблять значний внесок. У суспільстві, де переважає увага до сімейних стосунків і виховання дітей, тиха гавань цілком зберігається і передається наступному поколінню. А у тому суспільстві, де сімейні стосунки і виховання дітей приносяться в жертву грошовій економіці, цього, як правило, не відбувається. Хвороби сучасного суспільства – самотність, заворушення, вандалізм, алкоголізм, наркоманія і пов’язана з цим злочинність – багато в чому обумовлені байдужістю влади до таких факторів, як любов, сім’я, діти, а отже – до майбутнього країни.
Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.