24 січня Євгену Дударю виповнюється 93 роки. Унікальний сатирик і гуморист, українець світового масштабу, Євген Михайлович нині стоїчно переживає засніжену зиму на своєму знаменитому літературному «хуторі Мозамбік», де завше готовий зі щирим серцем зустріти друзів і родичів.
Насправді Євген Дудар – людина дуже серйозна. З тим серйозним виразом обличчя міг довести до сміху величезну концертну залу Палацу «Україна», як це траплялося під час Всеукраїнських фестивалів «Вишневі усмішки».
Його «дударески» і «дударизми» збивають з ніг найлютіших ворогів України. Його сатира – як постріл снайпера. Тому й бояться злостивці. Тому й досі не бачимо, не чуємо на олігархічних каналах та «єдиних кнопках» ані сатирика Дударя, ані його правдивого сміхотворення. Але, як заповідав Тарас Шевченко, борімося – поборемо!
ЄДНІСТЬ МАЄМО САМІ ДЛЯ СЕБЕ ШУКАТИ
– Євгене Михайловичу, доводилось чути вашу думку про те, що завдання сатири – викорінювати зло, а завдання гумору – не лоскотати вульгарними побрехеньками, а довести читача чи слухача мало не до плачу від сміху, після чого дати можливість замислитися: з чого сміялися? Тож саме вас хочу запитати: чи уповні сучасна сатира в Україні виконує суспільну функцію утвердження національної самосвідомості?
– Можу сказати тільки про свою сатиру. Бо науково не досліджував української сатири всіх часів. Хвалити Бога, у нашого українського народу сатира є, живе і буде жити. Маю на увазі правдиву сатиру, колючу сатиру і патріотичну сатиру, а не якісь там «масляковські» забавки.
Я як сатирик, який сам і пише, і читає, і контролює себе в тому, про що говорить, вважаю: сатира живе і діє тоді, коли її слухає народ. Це я відчував на численних творчих зустрічах і коли виступав на радіо. Завжди надходили і досі зберігаються у мене живі відгуки читачів і глядачів. Були дуже зворушливі, а траплялися й різні. Переважно мій народ мене підтримував.
Сатира – щит українства. Ми, українці, хочемо і прагнемо за допомогою сатири захистити нашу національну самосвідомість. Потрібно продовжувати. Творити і розвивати українську царину добротворчого сміху. А не так, як наш північний сусід, не маючи чим зростити добро народного духу, підвищує відсоток алкоголю у спиртних напоях з 40% до 57% заради того, аби народ підтримував владу…
– Як живеться українському сатирику Євгену Дударю в умовах нинішнього надскладного часу?
– Ну як може житися в час світової війни, яка найбільше лютує здебільшого над Україною? Я з дитячих років пережив різні війни. Пам’ятаю, які вони були. І скажу: їх не можна навіть порівнювати з нинішньою дикістю нападника, з безглуздістю нападника і з кровожерливістю нападника. Нападник, звісно, нам і світові відомий. А «миротворці» теж дуже дивні. І я, як сатирик, не можу сприйняти подібних «миротворців». У мене таке враження, що кілька дійових осіб світового політикуму народилися в різні часи, на різних територіях, але від одного дикунського сперматозоїда. Це не лякає. Це нас насторожує. Ми повинні пам’ятати: що і де підписується, що і де мовиться. І що ми шукаємо? Водночас знати: нам, українцям, треба завжди бути готовими до дуже правдивого і суворого бою.
– Де українцям черпати надію на Перемогу і майбутнє нації та держави?
– Насамперед у безоднях свого минулого. В душах полеглих Героїв. У власній гідності та козацькій звитязі. І найголовніше: у сталевій єдності! Цього нам ніхто не дасть. Єдність маємо самі для себе шукати.
«ВИ ПРАЦЮВАЛИ НА ІДЕЮ, А МИ ПРАЦЮЄМО НА ГРОШІ»
– Як співзасновник, художній керівник та голова журі, ви доклали чимало зусиль до щорічного Всеукраїнського фестивалю гумору і сатири «Вишневі усмішки». Окрім того, 1983 року ви брали участь у Всесвітньому фестивалі сатири та гумору, а 1985 року стали співзасновником Всесвітньої асоціації сатириків і гумористів у місті Ґаброво (Болгарія). Чи не варто було б в Україні відродити «Вишневі усмішки» з їхньою питомо українською сатирою й гумором?
– Фестиваль «Вишневі усмішки» організовувався за сприяння Міністерства культури та Національної спілки письменників України. Звісно, його відродити зараз таким, яким він був, неможливо. Може, навіть варто шукати чогось ще кращого задля промоції нашого гумору й сатири. Але, на мій погляд, потрібно було б так само залучити до справи Мінкульт та НСПУ. Це все можна і треба робити. Але ідею й процес вже потрібно віддати молодшим поколінням.
І ще: я завжди говорив своїм молодшим друзям-гумористам, що потрібно шукати активного єднання з публікою. Щоправда, один дуже «розкручений» сатирик політичного спрямування (не хочу зараз називати прізвища) казав мені: «Євгене Михайловичу, ви свого часу працювали на ідею, а ми зараз працюємо на гроші». Проте нині цей чоловік добрі справи робить: багато коштів збирає для фронту. Гарний чоловік. Попри те, що сатири в його творчості не дуже багато, а більше гумору фестивального штибу.
«КОЛИ ЗДОРОВ’Ю МАТЕРІ-УКРАЇНИ ЗАГРОЖУЄ СМЕРТЕЛЬНА НЕБЕЗПЕКА – ВСЯ РОДИНА МАЄ ОБ’ЄДНУЄВАТИСЯ»
– Які події минулого року стали вагомими у долі письменника Євгена Дударя та з якими думками йдете в Новий 2026 рік?
– Хочу сказати, що лиховісні події минулого року, Слава Богу, мене оминули. Вони «ганялися» за іншим Євгеном Дударем. Навіть не можу встановити, де він зараз…
Не розкриватиму всіх таємниць, але у році, що настав, я хотів би допомогти своєму другові Віті Царапкіну відредагувати наукову роботу «Як складалося, так і розкладеться», яку він написав. У тій роботі розповідається, що держава, яка прикривалася назвою «російская фєдєрация» 2022 року нападом на Україну засвідчила, що вона називається інакше: «расістская пєдєрация узкім міром і бєспрєдєльнимі войнами». Гадаю, що я йому допоможу відредагувати, і, можливо, все це буде надруковане. Тому що йдеться не тільки про головних дійових осіб, яких Вітя Царапкін називає «підери», а й про їхній електоральний загал з відхиленнями від правди до брехні й підлості.
У моїй оселі сьогодні – 20 градусів тепла. У крані вода примерзла, то я в сауні натопив дровами і догрілося все. Опалюю дім газом. Перемістив робочий стіл з комп’ютером до спальні. Дивлюся на цей пишний сніг і так мені хочеться вилізти на горище та стягнути лижі! Я ж такий лижник з дитинства. Але ноги не дуже слухаються, то не ризикую. Маю ще оцифрувати близько десяти своїх книг, щоб перевидати. Хочу також дещо дописати. Втім для видання треба шукати гроші, а я не звик просити. Принаймні, хочу підготувати все, аби залишити доньці на випадок, якщо колись вдасться перевидати мої твори…
– З яким посилом вам нині хотілося б звернутися до світового українства?
– Насамперед хотів би звернутися до тих українців з усього світу, які відчувають себе українцями і вболівають за свою націю. Я переконаний: коли здоров’ю матері-України – загрожує смертельна небезпека – вся родина має об’єднуватися. Отже, єднаймося, друзі! Шануймося! Не з’їдаймося! Бо нас ще буде кому «їсти» не раз. І перемагаймо! І надіймося насамперед самі на себе.
ПОСТСКРИПТУМ: Вражає перелік творчих досягнень Євгена Дударя. Друкується від 1957 року. Член НСПУ з 1973 року. Заслужений діяч мистецтв України. Лауреат Всеукраїнської премії ім. Остапа Вишні, обласної літературної премії ім. М. Годованця, Міжнародної премії імені П. Орлика. Нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня. Автор низки цікавезних творів, чимало з яких крізь роки виявляються пророчими. Серед них – «Сусіди не дрімають», «Профілактика совісті», «Шедевр за вуаллю», «Антифас», «Дон-Жуан у спідниці», «Хунта діє», «Штани з Гондурасу», «Плацдарм», «Українці мої, українці», «Галерея чудотворців» та інші.
Тож знаймо своїх видатних. Цінуймо їх захмарно, високо. Вимагаймо, аби такі світочі українського гумору як Євген Дудар були присутні на телеекранах, в радіоефірах, всюди у нашому інформаційному та культурному просторі. Є наші таланти – є і буде Україна та українці на нашій прегарній, мужній, згорьованій, але Богом даній нам землі.