Кирило Розумовський (1728–1803) – гетьман (1750–1764), видатний державний діяч і реформатор, котрий повернув Батурину статус політичного центру. Саме у відбудованій після нещадного знищення гетьманській столиці він і знайшов свій останній спочинок.
У Батурині за ініціативи та кошти гетьмана Кирила Розумовського звели величну церкву Воскресіння Господнього. 29 жовтня 1802 р. храм освятив ігумен Миколаївського Крупицького монастиря Феодосій з благословіння архиєпископа Віктора Садковського. У цій церкві гетьман наказав облаштувати для цього склеп і заповів себе поховати. 9 січня 1803 р. гетьман помер. Згідно із заповітом, його поховали у Воскресенській церкві. Петро Завадовський згадував: «Старий гетьман поїхав на Батьківщину не інакше для того, щоб поховати у рідному краї свої кістки», а князь І. Долгорукий зауважував: «Кирило Розумовський помер по-філософськи. Він сам визначив місце свого поховання».
Воскресенська церква-усипальниця К. Г. Розумовського. Фото 2021 р. Зібрання Національного заповідника «Гетьманська столиця».
Проте вічний спокій гетьмана порушили у 1927 р. Директор Конотопського краєзнавчого музею О. Поплавський несанкціоновано відкрив поховання. Під час відкриття виявили цікавий факт: під колінами гетьмана побачили металеву скриньку. Коли її відкрили, то відчули сильний пряний запах, а в ній – забальзамоване серце. Крім того, череп гетьмана був розпиляний навпіл поперек, у верхній частині знаходилась бальзамічна рідина. 
Надгробний пам’ятник гетьману Кирилу Розумовському у Воскресенській церкві Батурина. 1927 р. Зібрання Національного заповідника «Гетьманська столиця».
У статті розглянемо важливий пласт європейських поховальних традицій XVII–ХІХ ст. та розберемося, чи притаманне бальзамування християнам. А також представимо нашу версію причин ймовірного бальзамування гетьмана.
Традиція бальзамування своїм корінням сягає Стародавнього Єгипту, однак із XVI ст. набула поширення у країнах Європи. Щодо християнства, то у книзі Буття згадується про бальзамування Якова (Буття 50:1–14). Проте це не стало прикладом для наслідування для ізраїльського народу чи християнського збору. Однак періодично згадується у ситуаціях, коли тіло небіжчика потрібно було зберегти якнайдовше. Біблія не засуджує і не схвалює цей обряд.
Металева скринька із забальзамованим серцем гетьмана. 1927 р. Фотограф Ф. Ернст. Зібрання Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки ім. В. Г. Заболотного.
Практика ж відокремленого бальзамування серця належала до давньої старопольської традиції, яка прижилася серед аристократії, уважалася найкращою у Європі та прирівнювалася до мистецтва. То як все відбувалося? Тіло бальзамували, переважно насичуючи органи різними складними розчинами. Здебільшого вони мали містити кухонну або морську сіль, галуни (сірчанокислі солі, застосовуються як дезінфікуючий засіб з технічною метою), алоє, терпентин (скипидар) і ароматичні смоли. Опісля тіло й органи могли натирати кедровою олією. Це, власне, й пояснює своєрідний пряно-різкий запах, який відчули у склепі гетьмана.
Церемонія поховання була помпезною, поєднувала християнську смиренність та світську вишуканість. У ній вбачали як релігійно-символічний, так і політичний сенс. Серце вважалося осередком душі та вірності, ємність з ним – скриньку, урну, вазу – називали усипальницею душі й могли ховати окремо – у місцях, важливих для роду чи для самої особи. Якщо вирішували ховати окремо, то влаштовували окрему церемонію не менш помпезну, ніж поховання тіла.
Подібні приклади відомі й серед європейських вельмож. Так, в Україні – це князі Радзівілли та Любомирські, у Польщі – Ф. Шопен, А. Міцкевич, Ю. Пілсудський тощо. У XVII–XVIII ст. це свідчило про їхню приналежність до загальноєвропейської культури, де бальзамування тіла чи його частин було поширеним серед монархів та високої знаті.
Повернімося до поховання гетьмана Кирила Розумовського. На сьогодні, попри дослідження істориків, залишається невідомим, коли саме та як його ховали, хто був присутній на похоронах. Можемо лише припустити, що навіки провести гетьмана приїхали діти та онуки, найближчі родичі, посадовці та місцеві жителі.
Оскільки з протоколу відкриття склепу нам відомо лише про забальзамоване серце гетьмана й факт з розрізаним черепом, можемо припустити, що елементи бальзамування все ж таки були присутні в обряді поховання гетьмана. Чи бальзамували все тіло, чи окремі частини – питання, які потребують дослідження.
Кирило Розумовський – гетьман-реформіст, який відновив знищений 1708 р. Батурин, реформував Гетьманщину, дав надію козацькій старшині й намагався запровадити спадкове гетьманство. Останні роки він провів у рідному серці місті – Батурині. Він збудував для себе усипальницю й заповів себе поховати у цій церкві. На жаль, інші розпорядження щодо обряду поховання на сьогодні не віднайдені. Попри те, ми не можемо ані спростувати, ані розвинути тему бальзамування гетьмана через протокол, у якому це частково зафіксовано, та відсутність інших доказів.
Нині для українців забальзамоване серце у металевій скриньці – своєрідна метафора того, що він залишив частину себе саме на рідній українській землі, у рідному серцю місті. На жаль, у 1927 р. скринька з серцем безслідно зникли. Останнім її бачив Київський краєвий інспектор по охороні пам’яток культури Федір Ернст: «9-го ранком під час огляду мною Конотопського музею в помешканні бібліотеки останнього гр. Поплавський зняв з одної з шаф металеву скриню кубічної форми зі зламаною верхньою кришкою, запустив в неї руку й, вийнявши звідти якусь темну річ, заявив: «А ось вам і серце Розумовського». Серце покладено в опилки, просякнуті якимись-то гострими пахощами, які тепер просякли повітря у всіх приміщеннях музею». Подальша доля серця залишається невідомою.
Факт із забальзамованим серцем Кирила Розумовського дозволяє глибше зрозуміти його місце в європейському та українському контексті. Це не випадковість, а віддзеркалення поховальних звичаїв тієї доби, які поєднували релігійні уявлення, соціальний престиж і символічні сенси.
Про автора: Тетяна Оксінь –
науковий співробітник Національного заповідника «Гетьманська столиця»