Середньостатистичні українці не розуміють важливості правильного вживання юридичних термінів навіть у такому важливому питанні, як війна проти московії. ЗМІ не вносять ясності в свідомість українців, не пояснюючи їм різниці між поняттями «воєнного стану», «стану війни», «оголошення війни». Із метою донесення цієї важливої та необхідної інформації редактор газети «Сурма» Назар Мухачов поспілкувався з одним із найкращих правників України, першим Генеральним прокурором України, депутатом Верховної Ради трьох скликань, суддею Конституційного Суду у відставці – Віктором Івановичем Шишкіним.
Вікторе Івановичу, чим відрізняється війна і воєнний стан?
Говоритимемо крізь призму двох галузей права: конституційного та міжнародного. У нашому конституційному праві, в 106 статті, де йдеться про повноваження президента, записано, що президент оголошує введення воєнного стану і мобілізацію одночасно – це 20-й пункт 106 статті. Водночас в 19 пункті – оголошення стану війни, що інколи плутають із оголошенням війни. Воно співзвучно, але є юридичний нюанс. Думаю, що багато дипломатів, конституціоналістів, міжнародників, особливо політиків, фактично не вивчили історію дипломатії і воєнну історію з точки зору термінології, яка змінювалася. Наприклад, якщо ми візьмемо другу половину ХІХ ст., ХХ ст. і першу чверть ХХІ ст., то термінологія змінювалася.
Почнемо із введення воєнного стану. В Україні ухвалений закон про порядок запровадження воєнного стану. Відповідно до трьох положень, які зазначені в Конституції, в першій статті чітко зазначено, коли президент (а це тільки його повноваження) має вводити воєнний стан: коли є воєнний напад на державу – це те, що в нас відбулося в Криму в 2014 році, або ж навіть при загрозі нападу. Пригадайте, росіяни весь час концентрували на наших кордонах свої підрозділи. Концентрувалися там значні сили – до 70 тис. здається. На білорусько-українському кордоні впродовж пів року проводили навчання – це все були серйозні загрозливі сигнали території України. Відповідно до Конституції, цього вже теж було достатньо для запровадження воєнного стану. Але це все одно необхідно було зробити у 2014 році. Коли йдеться про загрозу має місце варіативність, вона може бути реалізована, а може й ні, хоча якщо президент суб’єктивно оцінив загрозу, то воєнний стан може бути введений. Як на мене, після захоплення Криму (росіянами, - ред.) варіантів «вводити чи ні» не було. У квітні вже почалося захоплення Донбасу, почалися бої, серйозні бої за Донецький аеропорт були в травні – воєнний стан необхідно було стовідсотково запроваджувати.
Станом на 2014-й Турчинов як виконувач обов’язків президента – мав право запроваджувати воєнний стан чи це був його обов’язок?
Тут дивлячись, як оцінювати. Погано, що в Конституції немає правових акцентів, що це обов’язок. На превеликий жаль при написанні Конституції у 1996 році ми не скористалися Конституцією Пилипа Орлика 1710 року, де розписувалися обов’язки, які покладаються на старшину, полковника, гетьмана. Саме розуміння обов’язків, а не розуміння повноважень. Є позиції, які я розглядаю як обов’язки. Чому? Бо в комплексі з іншими нормами, хто в нас є гарантом територіальної цілісності і недоторканності України? Президент. Тим паче, в Конституції він визначений як верховний головнокомандувач. В сукупності, що він гарант, верховний головнокомандувач, відповідальний за оборону та його право вводити воєнний стан, – мій системний підхід і досвід говорять про те, що зрештою – це його обов’язок.
Давайте детальніше з’ясуємо, що таке воєнний стан, яка його природа і наскільки важливим є його введення.
Введення воєнного стану дає можливість концентрувати зусилля на відсіч нападнику. Зокрема зусилля військові, мобілізаційні. Мобілізація при цьому є конституційним кроком. Порошенко проводив чотири мобілізації. Я завжди казав, що вони неконституційні. Є правове тлумачення Конституційного суду: введення воєнного стану і мобілізація з’єднані сполучником «і», тому ці два компоненти взаємопов’язані – одне без іншого не існує. Якщо ви не ввели воєнний стан, то у вас і неконституційна мобілізація. Запровадження воєнного стану, закриття певної території, не виключене певне обмеження прав людини, навіть з точки зору пересування. Ідеться ж не про нахабне обмеження прав, а для користі, якщо територія перебуває під ризиком або власне під обстрілом. Також воєнний стан передбачає обмеження надання певної інформації та масмедіальної діяльності. Наприклад, «112» і схожі канали – вони на той момент працювали в інформаційній війні проти України. Але щодо обмежень хотів би наголосити: в Конституції написано – «може обмежуватися», це не обов’язково. В чинному указі Зеленського про введення воєнного стану перераховані норми з Конституції, які права обмежуються. Звісно, запровадження воєнного стан припиняє торгівлю. Також відсутні інформаційні елементи. От кажуть: лінія розмежування. У нас немає лінії розмежування – у нас є лінія фронту. За твердженнями Міноборони, там же тривали бої не лише з колаборантами, а й з москальськими військами. У Криму, наприклад, не було спочатку колаборантів – там відразу висадилися російські війська. От бої за Савур-Могилу були виключно з росіянами, це крім того, що вони вели ракетні обстріли зі своєї території.
В цілому, в економічній та політичній сферах, цікавить націоналізація російських активів. Війна триває з 2014 року, а значна частина облгазів, обленерго перебувала у власності російських громадян, чи мобільні оператори, чи навіть мінеральні води, діяльність проросійських партій… Лише зараз із цим почали розбиратися.
Коли вводиться воєнний стан, в першому пункті необхідно охарактеризувати ситуацію в державі, мотиви і хто ворог. Це має бути чітко прописано: російська федерація. Має бути зазначена не лише військова складова опору агресору, а й економічна та дипломатична. В указі про запровадження воєнного стану має бути чітко зазначено – через кого він введений, кого ми визнаємо державою-агресором. Тоді щодо неї застосовуються дипломатичні ходи, зокрема перед розривом дипломатичних відносин відкликання посла. Указ Зеленського про воєнний стан – куценький, недостатньо повний. Там ідеться тільки про військовий складник і про обмеження прав людини. Це указ мав бути розписаний учетверо більше.
У нас воєнний стан запровадили на 30 днів. Це логічно?
Воєнний стан запроваджується безстроково, конкретно в цій ситуації. Або ж він вводиться обумовлено, наприклад, до припинення перебування на нашій території військ агресора. Я аналізую нашу ситуацію із періодом Другої світової, або відрізку, коли почався наступ на срср. Сталін ввів воєнний стан 22 червня 1941 року – він не оголошував ані війну, ані стан ведення війни. Інше, що це було введено не по тодішньому адміністративному устрою срср, а по територіях військових округів. І там не вказувалося на скільки. Є різні прецеденти, але, щоб вводити воєнний стан на місяць чи на три… Це абсурд.
Повертаючись до 2014 року. Тоді ЗМІ популяризували серед людей тезу «Якби ми ввели воєнний стан, то оголосили б війну росії – Захід би нас не зрозумів»… З точки зору правового розмежування, поясність українцям.
Такі тези – це фікція, надумана маніпуляція. Думаю, найбільше з боку тих масмедіа, які працювали на росію. Чому ж я кажу, що ми стовідсотково програли інформаційну війну? Ми тільки зараз починаємо вести інформаційну війну, яка приносить користь. У 2014-му ми її програли, зокрема й через такі маніпулятивні твердження.
По-перше, у нас навіть немає тези про оголошення війни. По міжнародних документах, в юридичній складовій, взагалі слово «війна» відсутнє. Воно є в публіцистичному, моральному, історичному, масмедіальному аспектах ми можемо називати це війною. Ідеться про внутрішній стан нашої країни. Були, до речі, дурні пропозиції оголосити надзвичайний стан. Так у нас є два закони: про порядок введення воєнного стану і порядок введення надзвичайного стану. Там розписано, за яких умов це відбувається. За наявних умов, надзвичайний стан запроваджуватися не може – це чітко прописано в Законі. Надзвичайний стан ніяк не може вводитися при наявності військової агресії. Це ще одна дурниця, що нав’язувалася українцям. Своєю риторикою із 2014 року масмедіа зробили злочин проти українства та української свідомості. Це говорить про низький професійний рівень, про відсутність належних консультантів або звернення до них. Перед тим, як інформувати людей, представники ЗМІ мали хоча би звернутися до спеціалістів: міжнародників, конституціоналістів, теоретиків права. Тому це навіть не моральний, а службовий злочин проти українського народу.
Як у міжнародному праві визначається «війна» через відсутність терміну? В Україні юридично потрібно впроваджувати стан війни? І що в такому разі треба робити на міжнародній арені?
Взагалі, термін «стан війни» записаний далеко не в багатьох Конституціях. Коли ми говоримо про міжнародні документи чи наші документи конституційного рівня, ми повинні чітко визначати поняттєвий апарат. Наприклад, в Римському статуті розшифровується поняття «злочин-агресія» та інші схожі терміни.
У міжнародних документах немає слова «війна» – є визначення «збройний конфлікт». З точки зору наших ЗМІ, вживати слово «війна» можна. Також нагадаю, що в нашій Конституції термін «стан війни» та «оголошення стану війни», а не просто «війна». Повертаючись до Другої світової війни, до 1945 року, коли срср мав надати допомогу союзникам проти Японії. Сталін взяв на себе зобов’язання, що протягом 2-3 місяців вони будуть готові воювати проти Японії. 8 серпня 1945 року – рівно через три місяці після обіцянки – було оголошено, що срср розриває договір про нейтралітет із Японією і перебуває з нею в стані війни. Чому не вживався термін «війна»? Річ у тім, що на той момент вже був прийнятий статут ООН.
У ХІХ ст. і в період ХХ ст. до 1914 року війна розглядалася як можливий засіб вирішення конфлікту. Це була правова свідомість того часу. Єдине, що третя Гаазька конвенція, підписана 1907 року, зауважувала певні обмеження щодо війни. Там ішлося, що країна, яка має претензії до іншої, не змогла їх вирішити не у воєнний спосіб, повинна оголосити ультиматум або війну, але з повною мотивацією, чому це відбувається. Якщо держава не надає мотивації, то вважається винною у розв’язуванні війни. Перше покладання відповідальності саме через відсутність мотивації.
Варто зазначити, що Друга світова війна майже не відбувалася без оголошення війни або стану війни, єдине виключення, напевно, напад Японії на Перл-Гарбор. Гітлер оголосив про напад на Радянський Союз, багато хто казав «несподіваний напад» – це брехня. В архівах знайшли документ, який посол Німеччини мав вручити Молотову. Історики досі сперечаються, але є версія, що за кілька годин до нападу, о 2 годині ночі, Шуленбург, посол Німеччини в срср, був у приймальні МЗС срср для того, щоб вручити ноту про оголошення війни, але Молотов його не приймав аж до 5-ої години ранку. Можна дискутувати, але сам документ із мотивацією знайшли. Аналогічна ситуація і з Польщею. Усі перипетії Другої світової супроводжувалися документами про оголошення стану війни або ж війни. Навіть Гітлер реалізовував положення Гаазької конвенції 1907 року.
Країни Південної Америки також були в стані війни з гітлерівською Німеччиною, але ніхто з них не воював. Отже, коли «стан війни» і «війна», треба виходити не скільки з юридичних, скільки з фактичних обставин. От коли ти безпосередньо береш участь у бойових діях – це війна, але коли ти просто сказав про наміри – це, скоріше, стан війни. У нас записано – стан війни. Відповідає це документам чи ні?
Після Другої світової, відповідно до статуту ООН, війна – виключена. Це добре чи погано? В юридичній енциклопедії є стаття Денісова, в якій є дискусія, що, фактично, держави свої військові конфлікти не визначають війною і це погано. Нинішні суб’єкти міжнародного права приховують свої реальні дії за ширмою військового конфлікту, от тепер маємо вигадку путіна про «спеціальну військову операцію». Не знаю, чи повідомляла Україна в ООН про акт агресії, чи були там обговорення.
От у 1939 році срср після нападу на Фінляндію був виключений із Ліги націй. Нам кажуть, що Ліга націй не дієва, бо не зупинила Другу світову. Зараз на рівні ООН росія ще є…
Ба більше, статут Ліги націй сказав, що війна зберігає свій статус як засіб для вирішення конфлікту, але в мотивації не повинно бути захоплення чужих територій. Розглядаємо конфлікти Радянського Союзу (1938-1940 рр.) з Японією. Тоді срср нібито став на захист Монгольської Народної Республіки, без особистих територіальних претензій. Тому Ліга націй оцінила ці дії в межах статуту. У подіях між срср і Фінляндією були територіальні претензії – стовідсоткове порушення статуту Ліги націй. Тому срср виключили з неї. Сьогодні війну завуалювали ще більше оцим «актом агресії», який може бути як із захопленням території, так і без. Наприклад, Садам Хусейн захопив територію Кувейту. Війська союзників, які тоді його вибили з Кувейту, не ввійшли на територію Іраку, лише потім увійшли, але без територіальних претензій. У москалів є територіальні претензії: вони захопили Крим, частину Донбасу – з цієї точки зору вони вже порушили статут Ліги націй, я вже не кажу про статут ООН. Так, коли наші не зовсім освічені люди кажуть, що ми не оголосили війну росії – а навіщо? Нам цього не треба. Тоді ми перебуватимемо в первинному стані – москалі нам війну не оголошували, ми, за міжнародним визначенням, будемо агресорами. Для задокументування агресії з боку рф Україні достатньо воєнного стану.
Чи ефективно ми використовуємо всі засоби, які мали б використовувати під час воєнного стану для відсічі агресору?
Дуже неефективно. Як ми б політично, ідеологічно не ставилися до сталіна, з точки зору менеджера він знайшов правильне рішення: все для фронту, все для перемоги. В Україні має бути таке ж гасло. З точки зору менеджерства мають бути мобілізовані всі ресурси: людські, технологічні, наукові, торговельні, економічні, фінансові, культурні, культурологічні, пропаганда в школі тощо. І нічого, до речі, тоді срср не завадило ступити на території Німеччини та її сателітів для повного розгрому. Ніхто ж не оголошував ні Угорщині, ні Румунії війну. Того воєнного стану вважалося достатньо. Є поняття: не завжди треба слідувати формальним юридичним документам. Є звичаї ведення війни. Аналогічно й сьогодні введення воєнного стану зовсім не зв’язує нам руки, щоб ми атакували москальські аеродроми, з яких підіймаються бомбардувальники й атакують нас, щоб ми руйнували їхні склади, порушували логістику. Чому ми не можемо нанести удари по дислокації московських військ у Білорусі? Білорусь стала ланкою в цьому. Ми оголосили воєнний стан у своїй країні, проти агресії з будь-якої іншої території. Навіть з території Молдови, з так званого Придністов’я. Молдова сама визнала російські війська там окупаційними. За умов роботи наших дрг біля Тирасполя й уряд Молдови не мав би підстав визнати це актом агресії з боку України. Ми в стані опору.
З точки зору зусиль економічного і політичного використання воєнного стану?
Не відчуваю зусиль, пов’язаних із оборонною промисловістю і ресурсно. Наприклад, це ж поляки не пропускали через кордон чоловіків призовного віку. Хоча, це мали би ми оголосити відразу мобілізацію. Але ж мобілізація – це не лише призив в армію, це й зокрема про трудову армію: на заводи, у військово-промисловий комплекс. Фінансові ресурси, зокрема за рахунок олігархів, банківська робота, торговельні операції, економічні – тобто всі ресурси мали мобілізуватися. Так мало бути й з культурою і медіа. Частково ми це зробили через закриття проросійських каналів й об’єднане мовлення, хоча цього замало. Роботи ще багато й аспектів, які треба врахувати, теж. Ми використали близько 10% можливостей воєнного стану.
Підготувала Діана Царук