Чи були б ми такими організваними і свідомими свого походження, якби такі особистості, як Володимир і Мирослав Сіменовичі, обрали місцем проживання інше місто в США? На це питання є відповідь у споминах Великого Українця, про якого я завжди згадую, розповідаючи туристам про українське Чикаго.
У 1893 р. до Чикаго прибув молодий український діяч Володимир Сіменович, який розпочав свою лікарську практику і протягом сорока років очолював українську громаду міста. У 1893 році, відповідно до записів В. Сіменовича, тут вже існувала православна церква, яку відвідували робітники-українці. Із його іменем пов’язано чимало подій в історії першої хвилі еміграції.
Перша українська громада була зорганізована при парафії св. Отця Миколая у 1905 р. і мала на меті «піднестися через школу, читальню, політичні клуби чи в інший спосіб». У 1906 р. о. Микола Струтинський, др. Володимир Сіменович та його колега адвокат Стефан Янович засновують у Чикаго Братство святого Отця Миколая, яке стало першим у Чикаго відділом Українського народного союзу (107 відділ). (УНСоюз виник у Шамокін, Пенсильванія у 1894 р.). Ця організація у місті швидко росте. У 1918 р. у Чикаго було вже 9 відділів УНСоюзу.
Володимир Сіменович народився 4 січня 1859 року в Монастириськах (повіт Бучач. — В. С.) в родині місцевого пароха о. Лева Сіменовича і Доміцели Туркевич. Був третім серед чотирьох дітей, чиє коріння на Поділлі, а рід посвоячений зі священичими родинами усієї Галичини, а згодом Європи, Америки і Канади.
Старша сестра Анна була заміжня за військовим лікарем Енгельбертом Колінек, чехом; брат отець Іллярій Сіменович (1856 — 1916 Відень), — парох с. Білобузниця, одружений із Геленою Малашкевич, служив у Відні; наймолодша сестра Олена Cіменович-Кіселевська — відома письменниця, громадсько-політична і культурна діячка, видавець, редактор.
Делегати ХІІІ Міжнародного конгресу лікарів. Париж, 1900 р. Зліва направо: Володимир Сіменович, Іван Горбачевський, Є. Кобринський, В. Кобринський, Теофіл Гвоздецький, В. Шмігельський (на матеріалах фонду фотографій Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника)
Шкільна наука Володимирові давалася легко — початкова школа в Монастириськах, гімназія в Бучачі, Станіславові і Бережанах. У 17 років вступив до кадецької школи у Львові з метою стати мореплавцем, щоб «змолоду побачити світ, особливо Америку». Коли ж йому повідомили, що «з Галичини до маринарки не приймають, відслужив військо, як звичайний жовнір» (В. С.).
У 1879 році відбулося знайомство з іншим Великим Українцем Іваном Франком, який став його репетитором («інструктором» — В. С.) з грецької мови. Володимир готувався вступати в гімназію у Львові і, як сам згадував — «з Франком пізнався в академічнім кацабськім гуртку. За науку платив я Франкови обід в «людовій кухні», де ми оба харчувалися. Обід коштував 10 крейцарів. Здається, що це була ціла їда Франка на цілий день». Учитель порадив у Львівському університеті записатися на філософський факультет. Вже тоді Володимир стає членом українського студентського товариства «Академічного Лихваря», диригентом академічного хору. Він першим в Академічній гімназії організував вечір Тараса Шевченка за участю Івана Франка, на який з’їхалися студенти зі Станіславова і Стрия. Організаторські здібності стали у пригоді, коли Володимир Сіменович у 8 класі прокладав туристичні маршрути рідним краєм.
Із кореспонденції Володимира Сіменовича: «Перша часть мандрівки руської молодіжі з Дрогобича до Коломиї вже скінчилася, і сміло можна сказати, що була вона фактом досі у нас небувалим. Та маса світлих, відрадних і приємних вражень, які викликав похід нашої патріотичної молодіжі по поетичних окраїнах Підгір’я, оставить по собі незнищимий слід у душі кожного русина, хто чи то як гість, господар або учасник вандрівки взяв у ній яку-небудь участь» (газета «Діло», Коломия, д. 7 серпня 1884 р.).
1887 рік. Володимир Сіменович після закінчення гімназії став студентом факультету права у Львівському університеті. Його товариш о. катехит Стефанович отримав листа від священика зі США о. Волянського з проханням знайти йому «інтелегентного хлопця до помочи». Тут починається подорож у країну, про яку мріяв із дитинства.
Володимир Сіменович згадував: «Разом із о. Ляховичем виїхали до Америки. Тоді шіфкарта (квиток) коштувала всього $10.00…». Корабель British Princess відстань із Ліверпуля до НьюЙорка подолав за 17 днів, щоб 17 березня 1887 року доставити редактора першого українського часопису «Америка» Володимира Сіменовича. Це був тижневик, який видавався в Шенандоа в Пенсильванії, містечку, де перші емігранти збудували першу греко-католицьку церкву. «Америка» була започаткована священиком Іваном Волянським у серпні 1886 р. «У короткім часі по моїм приїзді почало зголошуватися до мене багато людей з інших місць для заспокоєння моїх духовних потреб, так що зародилась у мене гадка, щоб для вдержання єдності нашого народу видавати газету рідною мовою. Але як до того взятися, коли не було ані редактора, ані якого письменника, ані друкаря з нашим письмом у цілій Америці», — згадував о. Волянський.
Тепер зрозуміло, як і чому Володимирові Сіменовичу довелося стати письменником, вчителем, засновником кооператив (крамниць і кас), дяком та організатором хору і театрального гуртка — «трупа наша складалася з литовців, поляків, мадярів і одного француза-американця» (В. С.). Він належав до створеної у Пенсильванії нелегальної організації під назвою Knights of Labors, до якої заохочував українських робітників і шахтарів, щоб боролися за свої права, оскільки умови праці для емігрантів були вкрай важкими.
«Наші Лемки, (инших українців у той час не було в Америці), не знали, що то є страйк і йшли до праці. То Айриші били їх, де подибали, навіть в білий день на улиці, кидаючи за ними каміннями так, що тяжко було нашим людям показатися на вулици... я отворив в Шенандо школу, мав усього 3 дітей і кілька дорослих» (В. С.).
6 листопада 1888 р. Іван Франко напише у листі до Михайла Драгоманова:
«Та оце спішу передати Вам деякі
новини і відповісти на деякі Ваші питання. Свою подорож до Америки я відложив до весни головно задля того, що жінка нездорова... З розмов моїх з д. Сіменовичем виходить таке, що «Америка» стоїть недобре і що їм там головно потрібно чоловіка до лавки купецької. З другого боку, люди, знаючіо. Волянського особисто, вияснили мені, що порозумітись з ним було б мені доволі тяжко. На всякий спосіб треба се діло ще добре роздумати».
Іван Франко так і не поїхав в Америку, отримавши запрошення, яке постарався зробити для нього його учень і друг Володимир Сіменович: «Ми вельми тішимось із Вашої готовности загостити у нашу Русь американську, бо се нам честь і значеня приносить, тілько болієм над тим що неможемо Вам відповідно зате відвдячитись» (25 липня 1888 р. В. С.).
Через рік Володимир Сіменович вертається в Україну, щоб привезти священика о. Андруховича та адвокатів Копровського і Гапія на підмогу українській громаді.
Не просто працювати і бути першим. Особливо гострими були стосунки між священиками, навіть своїми, не кажучи про чужих, які не бажали мати у сусідстві українську церкву.
Раптова хвороба змінила життя молодого, повного енергії, емігранта. Лікар Шлюпас, литовець, вилікував пацієнта, більше того, надав фінансову допомогу, щоб той закінчив медичні студії в Балтіморі (Меріленд). Мрія стати лікарем, нереалізована в Україні через родинні клопоти, смерть батька і брак коштів, здійснилася. Практикував в Шенандоа і в Шамокін.
Відвідини Чикаго розпочалися з «Колумбівської» всесвітньої виставки 1893 року, яка відбувалася з 1 травня до 1 листопада і стала однією з наймасштабніших в історії, присвячувалася 400-річчю відкриття Америки.
Володимир Сіменович вступив до Іллінойського університету, отримав другий лікарський диплом, розпочав свою практику. У 1898 році «я ще раз виїхав на науку до старого краю і перебував в Празі, Берліні, Відні, Кракові, Парижі і в Цюриху в Швейцарії на медичних студіях. Вернувшись до Шикаґа, став я професором на медичнім університеті, де викладав про акушерію і жіночі хвороби» (В. С.).
Др. Володимир Сіменович у 1907 році призупиняє практикувати на цілих 6 років. Причина — пошкодив під час падіння хребет, був паралізованим, пересувався в інвалідному візку. З усіх сил намагався встати на ноги і відчути себе корисним своїй громаді.
У 1912 р. при УНСоюзі заснована Рада освіти — «Просвіта», яку він очолив, а в 1917 р. разом із колегою, д-ром Стефаном Гриневецьким засновують перший у Чикаго український часопис «Україна», який мав на меті об’єднати громаду міста.
Події в Україні у 1918 р., проголошення незалежної держави, активізували культурне і політичне життя українців. 30 травня 1918 відбулося велике українське віче. У марші містом і вічі брало участь близько 10 000 українців. Дітищем В. Сіменовича став Український Товариський клуб, компанія з продажу землі, Український Банк.
«У часі війни старався я двома наворотами заложити українські леґіони, а навіть в тодішній газеті «Україна» помістив відозву до загалу, але мене висміяли» (В. С).
13 червня 1932 року перший українець, що здобув фах лікаря в США, др. Володимир Сіменович помер і похований у Чикаго. Це життя, гідне подиву. Авторські спомини «З мого життя» знаходимо в «Календарі Українського Народного Союза», 1931 р.
У кожного своя доля і свій шлях широкий.
Автор: Марія Климчак — дослідниця історії Української Америки.