Наскільки ми спостережливі в цьому житті? Чи вміємо ми помічати те, що здається нам неважливим? Чи дійсно важливим є те, на чому ми сконцентровані? Чи справді всі ми, люди землі, маємо спільні цінності? І чи не тому, що цих спільних цінностей немає, ми ведемо усі війни?
Ви коли-небудь бачили, як раціонально бджоли будують свої соти? Поговоріть про це з математиками, вони вам пояснять.
А птахи, які створюють свої гнізда – хто вчить їх цієї досконалості у підборі місця, потрібних матеріалів, самої форми гнізда та його міцності? А як складно і розумно влаштовані мурашники?
Ви бачили, як ворони розбивають знайдені горіхи? А нутрії розколюють мушлі? А як будуть бобри свої греблі?
Нещодавно мені на очі потрапило відео з фейсбуку, де кіт грає передніми лапками на піаніно. Ви не повірите, але він грає у певній тональності, не чіпаючи негармонійних нот. А чи ви знаєте, що є слони, які своїм хоботом здатні малювати справжні художні полотна?
Невже ви й досі будете стверджувати, що людина найрозумніша істота і вінець Божого творіння?!
Поміркуємо на цю тему і для цього повернемося до Райського саду, до Едему, де Адам і Єва існували в абсолютній Гармонії зі світом. Гармонія зовсім не передбачає того, що леви і тигри тут не харчуються сирим м’ясом, а їдять траву і фрукти. Ні, але вони і не вбивають заради розваги, тільки лише для того, щоб існувати. А ще виконують санітарну функцію у природі, стримуючи популяцію інших тварин.
Екосистема планети – це і є Гармонія в її земному розумінні. Коли все живе, все суще в цьому світі підкоряється вищим законам, покликаним підтримувати Гомеостаз. Все існує для всіх – і всі існують заради всього. І до цього ланцюжка входять навіть найпримітивніші організми цієї планети.
Але жодній тварині не спадало на розум, що можна якимсь чином порушити це усталене коло. Цей досконалий механізм, здатний відтворювати себе до нескінченності заради самого життя! Життя, в якому кожен знає і відчуває своє місце.
І ось тут раптом, як цеглина на голову, падає фраза найвеличнішого філософа Сократа, котра звучить, наче вибух у Раю: «Неусвідомлене життя не варте того, щоби жити».
І я раптом починаю розуміти таємницю, закладену в біблейській історії про гріхопадіння Адама і Єви. Неважливо те, чи жили ці персонажі насправді, важливо, яка роль їм була відведена!
Адам і Єва розімкнули вічне коло усталеного Життя, вийшовши за межі запропонованого Богом контексту: не порушувати Гармонію Світу.
Але мала з’явитися якась вища сила – хоча б на рівні ідеї, яка б зажадала зруйнувати величний задум Творця! Придумати якийсь механізм чи ритуал людського гріхопадіння. І він постав в образі змія, який пропонує Єві заборонений плід із Дерева Пізнання.
Якщо йти за Сократом, то в Людині відбулося пробудження самосвідомості, виділення себе з нескінченного світу живих організмів. І перший акт цього самоусвідомлення – це розуміння Адамом і Євою своєї наготи! А відтак і недосконалості свого існування. За першим листком, що прикрив грішні місця, пішло все інше: кращі умови існування, бажання мати свої індивідуальні речі, приручених для служби диких тварин. А далі в майбутньому – аж до приватних автомобілів, кораблів чи літаків.
Люди назвали це цивілізацією, розімкнувши Священне Коло і перетворивши його на нескінченну Спіраль Розвитку. Для побудови цієї спіралі потрібні лише дві речі – необмежені матеріальні ресурси і духовний механізм вічного самоствердження – гординя!
І ось уже люди вигнані Богом із Раю. Нас уже мільярди – і ми важко живемо в цьому світі, народжуючись у стражданнях і у поті чола заробляючи на своє існування. І строк нашого перебування на землі відчутно обмежений.
Але людина навчилася передавати з покоління у покоління знання, як виживати, – експлуатуючи земні надра, знищуючи собі подібних істот, пожираючи флору і фауну Землі. І навіть не задумуючись про те, як зупинити нищення довколишнього світу заради власної мети і власного виживання.
Ресурси планети вичерпуються, а людство продовжує тішити свою гординю, розбуджену в ній змієм, воно винаходить дедалі вишуканіші і потужніші засоби самознищення...
Найстрашніше те, що люди навіть не дозволяють собі подивитися довкола і зрозуміти, що світ живий – він чутливий і розумний, здатний відчувати біль і страждання, проявляти свою любов і ніжність до «царя природи». В очах у тварин, яких ведуть на забій, застигло лише одне питання – «чому?».
Чому ми, такі розумні і досконалі, ще не вигадали спосіб харчуватися, не вбиваючи живих істот? Чому ми щомиті порушуємо закони Любові і Гармонії, які дав нам Господь? Чому все більше зациклюємося на матеріальних речах? Чому втрачаємо емпатію і гармонію існування з довколишнім світом?
Розімкнувши Боже Коло, ми жодного дня не задумувалися про наслідки, нічого не зробили, аби повернути цьому світу його Красу і Велич, Єдність і Гармонію.
Ми, люди, лише придумали собі, що маємо Душу – і тішимо себе цим, аби відігнати важкі питання буття. Але ж Душу має все суще – на землі і в небесах! А ми ще маємо відповідальність і вину за наші злочини.
Пишуть, що приблизно дві тисячі років тому на землі з’явився Той, хто спробував взяти на себе УСІ гріхи людства, заплативши за це власною кров’ю і життям. Ця спроба була вражаючою, але людство сповна так і не засвоїло цей урок. Більше того – люди навчилося маніпулювати іменем Того, хто пожертвував собою, щоб і далі робити свої жахливі справи...
Але все має на світі початок і кінець, у всього є причина і наслідок, все, що посіяне, має зійти! Усе це ніби загально зрозумілі істини, але людство і досі нічого не чує і не бачить. Воно стрімко наближає свій кінець. Яким він буде – буквальним чи метафоричним? Що трапиться після глобального перезавантаження? І чи дійсно Душа колись дізнається про все? Невідомо!
І не треба дискусій, бо це лише питання віри.
Усе інше – пожива для ваших роздумів.
І, з вашого дозволу, ще одна важлива цитата: «Наше життя підходить до кінця тоді, коли ми перестаємо говорити про речі, які є дійсно важливими» – М. Л. Кінг.
Осмисленого усім буття!
Про автора:
Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.