Якісне спілкування з людьми — безперечно, одна з найважливіших складових соціального добробуту індивіда. Потреба людини у спілкуванні закладена у різні соціальні ролі та етапи особистісного розвитку: навчання, діяльності, вирішення повсякденних питань. Через комунікацію з іншими людина реалізує себе та свої потреби різного характеру, адже будь-яка мета досягається тільки через встановлення зв’язку. Тож спілкування як таке потрібне кожній людині: і на фронті, і тій, яка сховалася у своїй «мушлі», проживаючи горе, що її спіткало. Пропоную разом із «Сурмою», опираючись на висновки фахівців, навчитися вибудувати етичні зносини під час війни.
Розпочнімо з того, що згадаємо своїх близьких і знайомих, які долучилися до лав ЗСУ, а також цивільних громадян, які певним чином зазнали непоправної шкоди унаслідок воєнних дій. Пригадали? Які почуття ви до них відчуваєте зараз? Сум, страх, співчуття, тривога за долю людини? Переважно так звані «негативні» емоції. Який результат від спілкування буде, якщо ви будете транслювати такі переживання у спілкуванні з ними? Ці ж емоції підсиляться у ваших співрозмовників. Чи хочете ви цього? А якого результату від спілкування прагнете? Підтримати, подякувати, вселити віру та надію, оптимізм, підняти бойовий дух. Нумо розглядати іншу сторону ваших відчуттів. Вдячність захиснику чи захисниці, вдячність за те, що людина вижила, шана за мужність, повага за незламність, любов, турбота, добре співчуття, бажання допомогти.
Як все це проявити екологічно — будемо з’ясовувати.
Як підтримувати військовослужбовців
Військовому на передовій для того, щоб триматись, воювати, треба побудувати внутрішній замок, своєрідний психологічний «бастіон». Дуже важливо його в жодний спосіб не порушувати, а тільки підтримувати. Тому ніяких плачів, питань «що там, важко?»тощо.
По-перше, якщо ви плануєте регулярне спілкування з армійцем, то важливо заздалегідь обговорити, наскільки частим буде це спілкування. Ми розуміємо, що комунікація під час бойових дій обмежена, а отже варто підготуватися чекати відповідей на повідомлення довше, ніж зазвичай, та вчитися терпінню. Попросіть свого близького захисника чи захисницю за можливості попереджувати вас, якщо в них довго не буде зв’язку, а також дізнайтеся, який час для розмов найзручніший. В умовах війни переважає такий тип підтримання зв’язку як листування у месенджерах. Один із найнадійніших та найбезпечніших таких месенджерів — Signal. Також узгодьте, що ви можете запитувати у військового, про що він чи вона у коректній формі повідомить «Наразі я про це не можу говорити», так ви не наразите його чи її на небезпеку.
По-друге, як вважаєте, які новини хочеться отримувати з дому тим, хто на службі? Бачити щодень війну, руїни, чути за метри та кілометри вибухи, дізнаватися про загибелі побратимів… Так, треба додати добрих і приємних новин, позитивних, щоб військовий був спокійний за свій тил, за який він і стоїть до останнього за 100 кілометрів від нуля чи за 100 метрів. Це дуже хороша мотивація для вас взяти в руки своє життя і зробити його повним позитиву, щоб було чим поділитися з воїном. З іншого боку, якщо це ваш родич чи родичка, то обговорення та вирішення певних проблем не уникнути. Обирайте найтерміновіші та пріоритетні, узгоджуйте час з військовим дляїхнього вирішення, складайте попередній та раціональний список запитань. Тут діє правило чесності, щирості та підготовки, а також уміння «подавати гостре питання тупим кутом вперед». Для військовослужбовців важливо «не випадати» із головних подій життя своїх рідних, давати зворотний зв’язок і так само підтримувати своїх дорогих людей.
Американські дослідження доводять користь ведення щоденника чи домашнього дайджеста подій. Якщо ви звикли до повноцінного та багатого спілкування з людиною, яка нині перебуває на військовій службі, але заразне виходить говорити про все, або ж недоречно, ви не хочете перевантажувати зайвою інформацією, то такий нотатник буде знахідкою для вас та військового по його поверненню (або ж стане в пригоді в інший слушний час на службі).
Олег Покальчук, соціальний та військовий психолог, провідний експертпрограми «Стійка Україна» радить починати комунікацію передусім з’ясувавши, що діється у вашій голові, впорядкувати свої думки та почуття. «Це — як біль в нозі. Якщо він нестерпний, то ясно, що на прогулянку ви не підете. Так і в цьому випадку, якщо ви не можете спокійно мислити, то краще уникнути розмови в такому стані». Учені зі сфери нейробіології довели той факт, що існує «душевний» біль і за цей біль відповідають ті ж ділянки головного мозку, що і за фізичний. Повідомляйте, коли ви зможете відповісти чи написати своєму співрозмовнику також. Це убезпечить вас обох від зайвих хвилювань.
По-третє, вчіться бути інформативними та чіткими у листуванні чи комунікації по телефону, відеозв’язку. Пам’ятайте, що плач — не інформативний, а воїну з гарячої точки важко вам допомогти, ви лише більше раните його. Фокусуйтеся на тому, що військовому корисно знати, як розвивається світ поза фронтом, бо це допоможе йому будувати нові мрії та плани на майбутнє у мирному житті. Вербально проявляйте вдячність і повагу до вибору людини, передавайте привіти і вдячність, слова любові від інших, щоб захисник чи захисниця знали, що все це недарма, що поза нулем їх підтримують.
Підсумуємо тим, що людина, яка пережила бойовий досвід, така ж людина, як і ви. Ставтеся бережно до кордонів та особистого простору військового, намагайтеся бути емпатичними. Не будьте нав’язливі з бажанням допомогти, а краще домовтеся про те, щоб військовик не соромився просити допомогу і знав, що на вас можна покластися. Це можуть бути такі фрази: «Якщо потрібна якась допомога, то дай мені про це знати, це важливо для мене», «Давай домовимося про те, що ти можеш на мене покластися та повідомляти мене, яка допомога і коли тобі потрібна», «Чи комфортно тобі буде, якщо я час від часу запитуватиму, чи потрібна тобі якась допомога чи краще, якщо ти сам про це казатимеш за потреби?».
Екологічне спілкування з тими, хто зазнав горя під час війни
Перебування у стані стресу та невизначеності тривалий час робить людину більш вразливою та чуттєвою. Як не нашкодити своєю підтримкою тим, хто її потребує, пояснює Спартак Суббота, лікар-психотерапевт, медичний психолог та кандидат психологічних наук.
Найперше, що ми маємо усвідомлювати, коли починаємо заспокоювати людину, яка понесла непоправну життєву втрату, так це те, що не можна порівнювати, у кого більше горе та компенсувати біль людини цією градацією. Кожен біль залишається болем. І кожна людина унікально та індивідуально його проживає та переносить. І ми маємо поважати це право. Право прожити біль.
Що залежить від нас, тих, хто хоче допомогти іншому не застрягнути у довготривалому болі? Не тригеріть згадуваннями про пережите. Повага до почуттів щодо горя включає і прояв поваги до того, що людина певний період часу хоче побути зі свої горем на- одинці. Бо лише вона є для себе тим, хто досконало розуміє цей біль. Цінність втраченого, усвідомлення уроків, переналаштування психіки. Ці складові проживання горя можуть реалізуватися спочатку наодинці. Головне, будьте поруч. Будьте сильними. Адже для того, щоб людина поділилася з вами пережитим, вона має бути певна, що не ранить вас так само глибоко. Бо ж той, хто пережив страшенний біль, точно не захоче, щоб його близька людина зіштовхнулася з цим нестерпним почуттям.
Коли людина готова ділитися своєю історією, слухайте серцем, подаруйте можливість виговоритися, не перебивайте співрозмовника. Розповідаючи свою історію, вона ще раз її проживає, але цього разу більш усвідомлено. І таке двостороннє «виговорювання — слухання» є самотерапією для того, хто пережив втрату.
Якщо ви відчуваєте, що хочете і можете підтримати цю людину (маєте емоційний чи матеріальний ресурс), то запитайте її «Як я можу тебе підтримати?», «Що я можу зробити, щоб ти почувався/почувалася краще?» Адже комусь достатньо лише присутності іншого, а хтось вже готовий і до обіймів, теплих слів, порад, прийняти матеріальну допомогу.
Якщо ви бачите, що ваша близька людина не може впоратися з горем, то найкращою допомогою буде допомога у пошуку фахівця-психолога. Це так само нормально, як ходити лікувати зуб до стоматолога, адже ми знаємо, щодушевний та фізичний болі — це однаково реальні болі. І з кожним окремим запитом працює спеціаліст для його вирішення.
А про те, як коректно та емпатично спілкуватися з ветеранами та військовими, які повернулися до мирного життя, разом із вами проаналізуємо у наступному матеріалі. Тож залишайтеся із «Сурмою» і продовжуйте вчитися забезпечувати себе та тих, кого ми любимо і шануємо, складовою добробуту — здоровим спілкуванням.
Автор: Оксана Кріт — журналістка Центру комунікацій КНУ імені Тараса Шевченка.