Батьки і діти

Найбільше щастя для  батьків – це їхні діти. Усміхнені личка сина та донечки, веселі очі, радість, нові відкриття, запальні ігри… І серце батька та матері наповнюється щастям, радістю і гордістю за свою дитину. Заради дітей ми готові на все. Батьки їх вчать, виховують, хочуть виростити своїх дітей щасливими, мудрими, добрими, світлими і успішними. І від того, якими ми виховаємо своїх дітей, залежить їхнє та й  наше майбутнє. І на перший погляд це все просто й усім зрозуміло. Але тут треба докласти величезних зусиль, адже виховання – це важка, постійна робота без вихідних і відпусток. А часто  втома не дає можливості посидіти з дитиною за книжкою чи грою, або просто лінь, яка іноді нападає, чи серце не лежить до цього… Дитина підходить, щоб поспілкуватися, а батьки зайняті своїми справами і відсилають від себе дитя. Син чи донька просить маму і тата на прогулянку в ліс чи в парк, а їм ніколи, вони йдуть на застілля… Та, запам’ятайте,   щоб виростити щасливих, здорових, добрих і успішних дітей, треба докласти багато зусиль, мудрості, терпіння,  любові, старання і щирості, а іноді принести в жертву свої справи  й інтереси та побути з дітьми. І навіть тоді, діти виростають не зовсім такі, якими б ми хотіли їх бачити. Бо вони часто краще бачать наші з вами дії, а не прислухаються до правильних слів. Тому й поширене  у нас таке прислів’я: «Які мама й татко, таке й дитятко» або «Який кущ, така й хворостина, які батьки, така й дитина»… Ось тут і виникають перші  труднощі і непорозуміння між батьками і дітьми. А треба, щоб у сім’ї завжди було взаєморозуміння між дорослими і дітьми.

Наш світ дуже швидко змінюється, наука летить вперед і робить нові відкриття, змінюються погляди людей на все та й на саме життя… Але все ж незмінними залишаються одвічні людські цінності: доброта, людяність, милосердя, чуйність, щирість, щедрість й ота свята любов, яка робить людину світлою. Любов і доброта до людей, до природи, до всього світу – це сьогодні дуже важливо. І хоч це не зовсім легко закласти в душу дитини, та треба прагнути до цього, адже це наші рідні діти і вони повинні вирости щасливими. А діти вбирають в себе все: і хороше, і погане, тому треба розкривати перед ними переваги хорошого, світлого, прекрасного і вони зрозуміють, потягнуться до нього, як весняні квіти до сонця.

Любов до дітей

Любов батьків до власних дітей – найбільше диво, вона не має меж, безкрая. Але на все треба дивитися розумно. Іноді любов до дітей полягає у вседозволеності і виконанні батьками будь-яких дитячих забаганок. А це приводить до того, що дитина виростає капризною, неадекватною, бо звикає до того, що бажане має бути відразу й обов’язково в цю ж мить. Тому така любов не приносить для дитини нічого хорошого, бо виросте вона  не доброю і не мудрою, не турботливою й уважною, а жорстокою, цинічною,  а для дитини – це біда та і батькам горе. Хоч вони люблять своє дитя безмежно і готові зірку зняти з неба, щоб воно було щасливе, а виходить зовсім навпаки, калічать долю. Любити дітей треба! І не треба знімати зірки, хай вони сяють для всіх, але навчіть дитину самій це робити для вас… Тому й виховувати треба так, щоб дитина розуміла змалечку, що добре, а що погано, що можна, а чого – ні, як себе поводити вдома і в громадських місцях… І тут слово відіграє визначальну роль. Дитину треба переконувати, вчити слухати, виконувати правила та розуміти заборони. І вже не пройде фраза: «Підросте, то зрозуміє». Якраз і не зрозуміє, а буде вимагати, всіма способами добиватися того, що хоче, і не реагуватиме вже на слова. То хіба це любов? Це вже скалічена доля дитини. Бо і в подальшому житті вона буде вимагати, а не працювати, ображатиметься на весь світ і буде нещасною.

І найголовніше – це виховати дітей люблячими, навчити їх любити все і всіх навколо себе: своїх батьків, братиків і сестричок, вміти про них турбуватися, бути ввічливими і добрими, допомагати  в усьому. Щоб душа в дитини була легкою, як пташечка. Бо що таке любов? Це увага, повага, турбота, захист, терпіння…