28 липня в Україні вперше на загальнодержавному рівні вшанували пам’ять військових, добровольців та цивільних, які загинули, були закатовані або страчені у полоні. Відповідну Постанову Верховна Рада ухвалила 22 липня 2025 року. Дата обрана невипадково, адже саме 28 липня 2022 року російські потвори здійснили один із найкривавіших злочинів – масове вбивство полонених бійців «Азову» в Оленівці.
«Ми не забули і не пробачимо.
Цього року вперше Україна вшановує на національному рівні пам’ять страчених, закатованих і загиблих у полоні. Дата Дня пам’яті обрана невипадково і напряму пов’язана з історією “Азову”.
Три роки тому, в ніч з 28 на 29 липня 2022-го року росія здійснила один з найбільш зухвалих воєнних злочинів проти полонених – масове вбивство бійців “Азову” в Оленівці. Після виходу в “почесний полон” за наказом вищого командування на території колонії в Оленівці утримувалися воїни Маріупольського гарнізону, яким російська сторона повинна була забезпечити нормальні умови й безпеку. Натомість росіяни влаштували теракт.
За пару днів до цього до підготовленого тюремного бараку були переведені 198 бійців ОЗСП «Азов». Ввечері 28 липня наглядачі змусили всіх зайти всередину, натякали, що на полонених очікує смерть. Згодом поруч почала працювати ворожа артилерія, а приблизно о 23:45 у бараку пролунали два вибухи, які спричинили пожежу. 47 людей загинули відразу. Шестеро згодом стекли кров’ю. Понад 100 військовополонених отримали поранення. Кілька годин до них не допускали ні медиків з інших бараків, ні карети “швидкої”. Тільки близько п’ятої ранку керівництво колонії дозволило евакуацію поранених.
Росіяни звинуватили в обстрілі Україну, але ні незалежних, ні українських експертів на територію колонії не допустили. Місія ООН з пошуку фактів стосовно подій в Оленівці, на чолі з генералом Карлосом дос Сантуш Крузом проіснувала до січня 2023 року, після чого була розпущена. Україна наполягає на продовженні розслідування», – пригадують події цього чорного дня на Офіційній сторінці 1-го корпусу НГУ «Азов» у фейсбуці.
Акції зі вшанування пам’яті відбулися як в Україні, так і по світу.
Зокрема, понад 400 небайдужих українців приєдналися до акції на Майдані Незалежності.
«Найцінніше, що є у нашій країні – це ті люди, які вирішили захищати нас. І це – наше найбільше багатство. І тому ми маємо зробити багато чого неможливого, щоб витягти всіх, хто є там, у в’язницях росіян, додому. Ці люди мають бути вдома, вони мають повернутися і бути з нами. І зазначимо: Азов помститься за кожного. Пам’ятаємо», – зазначили учасники акції, передає Укрінформ.
Люди тримали плакати з написами: «Пам’ятати всіх закатованих у російському полоні», «Remember Olenivka. Їх не змогли знищити на полі бою, тому вбили в полоні», «russian captivity kills», «Поверніть Азов додому», «Оленівка. Пам’ятаємо», «Оленівка. Не забудемо, не пробачимо 28-29.07.2022», «Поверніть з полону живих і полеглих захисників Маріуполя» та інші.
Також присутні нагадали про обставини вчинення росіянами теракту в Оленівці, прочитали молитву українського націоналіста і вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання.
Такі ж акції та молитви відбулися в інших містах та регіонах України, зокрема у Львові, Черкасах, Житомирі, Полтавщині, Кропивницькому, Тернополі тощо.
Проте особливо хочеться розповісти, що пам’ятають і документують злочини росіян українці, які вимушені жити в окупації, але залишаються вірними Батьківщині та входять до Руху опору. Так в телеграм-каналі «Зла Мавка» показали фото та відео паління триколорних ганчірок. Акції, приурочені вшануванню пам’яті вбитих військовополонених, відбулися в тимчасово окупованих Мелітополі, Бердянську, Донецьку та Сімферополі.
«Зла Мавка спалює російські прапори в Мелітополі, Бердянську, Донецьку та Сімферополі.
Вогонь спалює все. Але він не може знищити нашу пам’ять. Мелітополь, Бердянськ, Донецьк, Сімферополь – мавки знають і пам’ятають загиблих українських героїв в Оленівці. Ці триколори – винесені з-під носа окупантів, повинні палати, як нагадування, як очищення…», – підписали світлини та відео автори телеграм-каналу.
Також акції організували українські громади Чикаго, Вашингтона, Відня, Осло, італійського міста Казерта, Ірландії, Барселони, Мілана, Гренобля (Франція), Амстердама тощо. Це вкрай важливо, щоб українці, куди б не занесла їх доля, нагадували світові про криваві злочини рашистів.
А тепер повернемося до розслідування злочину росіян в Оленівці. Зрештою, 30 червня Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець повідомив у своєму телеграм-каналі, що група експертів організації Об’єднаних Націй опублікувала змістовний матеріал із доказами того, що саме росія спланувала і скоїла теракт у виправній колонії в Оленівці Донецької області, в якій перебували українські військовополонені.
«У ніч з 28 на 29 липня 2022 року у Волноваській виправній колонії №120 біля Оленівки росія вчинила ганебний терористичний акт. Тоді загинуло понад 50 українських військовополонених, ще близько 130 отримали поранення. Одразу після вибуху росія звинуватила у цьому Україну, заявивши про нібито удар ракетою HIMARS», – ідеться в повідомленні.
Лубінець нагадав, що Міжнародний комітет Червоного Хреста та ООН висловили готовність розслідувати теракт. Однак уже через 5 місяців місія ООН зі встановлення фактів щодо Оленівки була розпущена через відсутність гарантій безпеки, як ми вже згадували вище.
«Однак нещодавно група експертів ООН окремо опублікувала змістовний матеріал з доказами – внутрішній аналіз ООН показав, що саме рф спланувала і здійснила атаку. Нарешті речі названо своїми іменами», – наголосив уповноважений ВР.
Омбудсман додав, що в доповіді встановлена зброя та боєприпаси, які збройні сили рф використали для вбивства українських військовополонених, а також докладно розглянуте планування, організація та здійснення вбивства.
Крім того, аналізується перебіг розслідувань з боку росії, України та самої ООН, а також подані подальші рекомендації для України.
Водночас міністр закордонних справ України Андрій Сибіга закликав Міжнародний кримінальний суд (МКС) видати ордери на арешт усіх винних у вбивстві українських полонених в Оленівці.
...Цей день – не просто трагічна дата в календарі. Це – крик. Крик правди, який ми не маємо права заглушити. Бо за кожною цифрою, за кожним іменем, за кожною історією – живі люди, які могли б зараз бути з нами. Вони мали б святкувати дні народження своїх дітей, обіймати коханих, ходити на роботу, сваритися, сміятися, жити. Але замість цього – вони були страчені. Спалені живцем. Забиті в бараках. Обдурені обіцянками «почесного полону».
І що найстрашніше – це не лише про минуле. Це про сьогодні, адже країна-терористка й далі щодня катує українських військовополонених. За ґратами – ті, хто віддав усе, щоб ми могли ходити вулицями під українськими прапорами, щоб ми могли пити каву, працювати, волонтерити, народжувати дітей і просто бути. Вони – там. А ми – тут. У відносній безпеці. І наш обов’язок – не відвертатися. А тим паче не відвертатися за кордоном, у цілковитій безпеці.
Ці акції – не формальність. Не «похід для галочки». Це живе серце нації, яке калатає в унісон з серцями матерів, що чекають своїх синів. Зі сльозами дітей, які не пам’ятають татового голосу. Зі сподіванням дружин, які півтора року носять обручку на пальці, не знаючи – вдови вони чи ні.
Тому потрібно приходити. Стояти поруч. Мовчати разом – у тиші, яка голосніша за будь-які промови. Тримати плакат із чужим ім’ям – так, ніби це ім’я з твого дому. Бо полонений – це не лише «хтось далекий». Це твій брат. Твій сусід. Твій побратим.
Ми повинні кричати за них, молитися. Вимагати справедливості за тих, кого вже не повернути. І пам’ятати – допоки про них говорять, вони не знищені. Допоки ми ходимо на ці акції – ми ще народ, а не збайдужіла маса. І допоки серце кожного з нас обпікає слово «Оленівка» – у нас є шанс витягти живих і помститися за загиблих.
Пам’ятати. Діяти. Повертати. Щодня. Усім серцем.