Чернігівщина. Древня земля, багата своєю історією, природою, людьми. Донині вона приховує немало таємниць. Ну, скажімо, ось така, донині нерозгадана загадка. Чернігівці вимирають в Україні набагато швидше, ніж жителі інших областей країни. Чому саме вони? Які умови тут склалися, що призводять до таких трагічних наслідків, що в деяких районах на одного народженого припадає п’ятнадцять померлих? Чому практично всі села області приречені на вимирання? Чому люди втратили головний інстинкт людини, інстинкт продовження свого роду?
Певні таємниці приховують в собі і географічні назви Чернігівщини. В них знайшли свій відбиток незліченні скарби народної мудрості, різноманітні природні умови і ресурси, трагічні й радісні сторінки життя. Чернігівщину, як і Київщину, ми можемо розглядати як своєрідний стандарт географічних назв України. Вона теж дуже давня. Та ще й розташована у двох природних зонах одночасно — зоні мішаних лісів і лісостепу.
Ось, скажімо, історична назва Городище. Це місце колишнього укріпленого поселення. За свою багатотисячолітню історію Чернігівщина пережила не одну навалу ворогів. Тому в різних її куточках ми знаходимо залишки таких фортець, нинішня географічна назва яких походить від дієслова «городити». Укріплені населені пункти тоді були оточені валом із ровом, а на ньому з дерева, переважно дубу, споруджена багатометрова стіна з вежами. Такі назви безпомилково виведуть археологів на давні фортеці. Так, в Ічнянському районі є Івангород, в Бахмацькому і Семенівському— Городок, в Менському і Семенівському — Городище. Красний Городок розташований у Семенівському районі. Що означає суфікс «-ище» в назві городище ви вже знаєте. Подивіться на географічну карту Чернігівської області. Тут ви знайдете і Монастирище в Ічнянському районі, і Таборище в Ніжинському, і Кошарище в Куликівському, і Будище в Чернігівському. Так, Монастирище виникло на місці колишнього монастиря, а Таборище на місці колишнього табору. Є в Носівському і Семенівському районах населені пункти з назвою Селище. Поширені такі географічні назви по всій Україні. Здавалося б, незрозуміла і таємнича їхня назва розшифровується доволі просто — новий населений пункт з такою назвою заснований на місці покинутого його мешканцями селища.
Переселяючись із Правобережної України на Лівобережну в часи середньовіччя українці, як і на Київщині, засновували в нинішній Чернігівській області слободи, тобто поселення вільних людей. Це Слобідка Бахмацького району, Слобода Корюківського, Слобідка Талалаївського, Михальчина Слобода і Кролевець-Слобідка Новгород-Сіверського, Рашкова Слобода Ріпкинського району тощо.
Таємницю назв населених пунктів Чернігівської області іноді можна розшифрувати лише далеко за її межами. Так, в Бобровицькому районі розташоване село Свидовець. Свидовець — це один із найвищих гірських масивів Українських Карпат. Його занесли на Чернігівщину переселенці – гуцули. Напевно, мало хто із чернігівців нині знає, що назви деяких молочних продуктів, які вони вживають і донині, походять із Карпат. В Посеймі і Подесенні овече молоко називають гуцульським словом «бринза». А словом «глаганка», «глоганка» та деякими його відмінами називають коров’яче або овече молоко, що заправлене висушеним шлунком. Ця назва зустрічається в Україні в Карпатах і на Чернігівщині. Цікавим є й інший факт. Молоко вівці в минулому ніколи не вживалося в їжу в Білорусі і в росії. Водночас це був один із головних продуктів у Карпатах. Але існує ареал на Чернігівщині (Козелецький, Чернігівський, Ріпкинський, Городнянський, Менський, Щорський, Сосницький та Корюківський райони), де раніше теж доїли овець. Нагадаю, що й овече молоко тут називали карпатським словом «бринза».
Багата, заглиблена в тисячоліття історія Чернігівської землі знайшла відбиток на її географічній мапі. Село Козацьке Бобровицького району і Хортиця у Варвинському районі, Пушкарі у Козелецькому і Новгород-Сіверському районах. Чумаків давно немає в Україні, але село Чумак назавжди закріпило цю назву в Ріпкинському районі. У Семенівському районі до цих пір збереглося село з назвою Шведчина, а в Чернігівському — Москалі. Звичайно, є пізніші історичні нашарування радянського часу, які на відміну від минулих епох, ніякого зв’язку з тими чи іншими особливостями цих територій не мають. Сюди можна віднести Червоні Партизани Менського району, Червоний Ранок і Пролетарське Коропського, Пам’ять Леніна Менського району. В Ніжинському районі є навіть село Перебудова, хоча з перебудовою в колишньому Радянському Союзі, започаткованою в 1985 р., воно не має нічого спільного.
У Чернігівській області — давній українській землі — дуже мало географічних назв іншомовного походження. Одна з них є в Носівському районі. Це село Сулак. Його назва має тюркське походження. На карті Північного Кавказу в Дагестані ви знайдете однойменну річку і поселення. «Су» з тюркських мов — вода. Згадаємо хоча б відомий водоспад Учан-Су в Криму.
Знайшли відображення в географічних назвах Чернігівщини і важливі шляхи сполучення, що перетинали цю землю у минулому. Топоніми Містки Щорського району, Мости Бахмацького і Городнянського, Хрещате Козелецького, Переволочна Прилуцького та ін. Вони дають інформацію про те, що колись тут проходили більш чи менш важливі транспортні магістралі, розташовувалися переправи тощо.
У минулому на Чернігівщині буяли ремесла, розвивалися різні кустарні виробництва. Тому й нині їхня територіальна адресна прив’язка існує в назвах багатьох населених пунктів. Скажімо, до них відносяться Бондарі в Бахмацькому районі, Мочалища (вимочували коноплі) в Бобровицькому, Тартак (лісопильня) в Городнянському, Буди в Ічнянському, Будище в Козелецькому, Буда, Будище в Корюківському, Буда-Воробіївська в Новгород-Сіверському, Будище в Чернігівському районах. Останні географічні назви вказують на виробництво дьогтю, смоли, поташу. Сюди ж можна віднести і Дігтярі в Ічнянському районі.
Поширена в області назва Рудня, походження якої вказує на її минуле: тут виробляли залізо із болотної руди. Є такі села в Козелецькому, Корюківському, Сосницькому, Чернігівському та деяких інших районах області, наприклад, Грибова Рудня в Ріпкинському районі. На металургійне виробництво в минулому вказують і назви Димерка, Димер, Гамарня тощо.
Дуже було в минулому на Чернігівщині розвинуте й виробництво скла. Донині з козацьких могил «білі» і «чорні» археологи викопують скляні карафки з горілкою. Вони зроблені в тодішній Україні з вражаючою майстерністю. Різнокольорове скло донині дивує своїми витонченими формами і практичністю застосування. На скляні промисли і відповідно наявність високоякісних скляних пісків у цій місцевості вказують назви сіл Туманська Гута і Лошакова Гута в Козелецькому районі, Гута Коропського району, Гутище в Корюківському, Гута Ткачова в Ріпкинському, Стара Гутка в Семенівському районах, Гутище в Сосницькому, Гута Студенецька — в Щорському районах.
На певний вид виробництва в минулому та і в наші дні можуть вказувати й Олійники в Корюківському районі, Тютюнниця в цьому ж районі, Кошарище та Смолянка в Куликівському, Садове в Ніжинському районах, Мильники в Носівському, Нова Папірня в Ріпкинському і Папірня в Чернігівському, Млинок у Щорському, Жилин Млинок у Козелецькому, Нові Млини в Борзнянському тощо.
Чудова природа Чернігівщини буквально оспівана в її географічних назвах. Рослинний світ чи не найширше представлений на мапі області: Кропивне, Вербівка, Калинівка, Грушівка в Бахмацькому районі, Рокитне, Осокорівка в Бобровицькому, Березівка, Тростянка в Борзнянському, Калиновиця, Берізка у Варвинському, Лозове, Дібровне, Тополівка в Городнянському, Вільшанка в Ічнянському, Бір, Опеньки в Козелецькому, Мохове, Черешеньки в Коропському, Березка в Менському, Діброва, Липів Ріг в Ніжинському, Березова Гать в Новгород-Сіверському, Кленове і Вишневе в Носівському, Тополя і Дубовий Гай в Прилуцькому, Яворці і Вербичі в Ріпкинському, Мхи і Березовий Гай в Семенівському, Лозове, Тростянець, Підлозове в Срібнянському, Березівка, Липове, Березовиця в Талалаївському, Боровики і Ягідне в Чернігівському.
Багато назв поселень Чернігівщини пов’язано з характером розташування їх відносно лісів, річок, боліт, горбів тощо. Наприклад, Зарукавне та Заболоття в Бахмацькому районі, Підлісне в Козелецькому, Підгірне в Новгород-Сіверському, Підгайне в Носівському, Заболоцьке, Приозерне в Прилуцькому, Набережне, Острів, Заріччя в Семенівському, Підлозове в Срібнянському, Підгірне в Чернігівському, Заріччя в Щорському тощо.
На географічній мапі Чернігівської області знайшов відображення і процес масового вирубування лісів. Місце, де вирубали ліс в Українському Поліссі, за умов виникнення тут поселень, часто-густо називали Пеньківці, Пнятин, Поляна тощо. Не є винятком і Чернігівщина. Прикладами таких назв є Корчев’я в Ріпкинському районі, Ясна Поляна в Новгород-Сіверському, Поляна в Ніжинському районах тощо.
Характерні риси рельєфу теж відображені в географічних назвах. Люди на Чернігівщині не просто звертали увагу на нерівності земної поверхні в районі заснованого ними села, але й нерідко намагалися відзначити красу місцевості. Тому і виникли Червоні Гори, Чорногірці і Гориця в Менському районі, Низи в Ніжинському, Гірки в Новгород-Сіверському, Плоске, Рівчак-Степанівка в Носівському, Крутоярівка, Гора, Високе в Прилуцькому, Гірки, Високинь в Ріпкинському, Поділ в Срібнянському, Глибоке, Жолобок в Талалаївському, Підгірне в Чернігівському, Глибокий Ріг в Щорському, Вершини в Городянському, Кремський Бугор в Новгород-Сіверському, Лиса Гора в Коропському районах.
Чернігівська область багата річками, озерами, а в північній частині й болотами. Це також знайшло відображення в географічних назвах. Болото давно осушили, річка обміліла і пересохла, але відповідні назви все ще збереглися. Щуча Гребля, Острів, Зарукавне в Бахмацькому районі, Озеряни в Бобровицькому, Червоне Озеро, Суховодка, Хороше Озеро, Красностав у Борзнянському, Озеряни у Варвинському, Безводівка, Іржавець в Ічнянському, Оболоння в Коропському, Ставок, Іржавець у Носівському, Білорічиця, Чисті Лужі в Ріпкинському, Гаті в Семенівському, Мале Устя в Сосницькому, Конотоп у Городянському тощо.
Вказують географічні назви Чернігівщини і на виходи на денну поверхню певних гірських порід, залягання корисних копалин. Уже згаданий Іржавець в двох районах, Кам’янка в Ріпкинському районі, Срібне, Піски в Чернігівському, Глиниця в Прилуцькому районах. До речі, поширені на Чернігівщині назви Срібне можуть вказувати не тільки на поклади срібла, але й алюмінієвої сировини, платини тощо. Сюди ж можна віднести і численні Рудні, Руді Села, Гути, Буди і таке ін.
Звичайно, що в назвах населених пунктів Чернігівщини повною мірою відбилася поетична душа української нації, радощі і печалі нашого народу. Про це свідчать назви сіл Веселе, Затишшя, Мирне, Світле, Хороше Озеро, Мудре, Зоряне, День Добрий, Світанок, Майбутнє, Вільне, Надія, Юність, Зоря, Ясне, Солов’ї, Добре тощо.
На жаль, Чернігівщину не оминула хвиля бездумного перейменування її прадавніх поселень. За радянський період багато сіл області втратили свої історично обумовлені назви. Чомусь вважалося, що досить змінити назву села Твані на Світле, Чисте чи Комуністичне, як життя враз стане кращим. Замість того, щоб заасфальтувати вулиці, змінювали назви сіл. Деякі перейменування взагалі позбавлені будь-якого, навіть найекзотичнішого. Скажімо, на Чернігівщині перейменували село з прадавньою назвою Довга Нога. Чудова, таємнича, навіть містична назва була втрачена.
Географічні назви Чернігівщини — це велике культурне надбання української нації. Вони вимагають такого ж державного захисту, як і архітектурні пам’ятки.
Автор: Петро Масляк — український науковець, економіко-географ, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Педагог, вчений, громадський діяч, публіцист, письменник.