Надзвичайно небезпечно вважати, що медійна війна зводиться до пропаганди та інформаційного домінування і вся справа у фінансових ресурсах. Достатньо лише створити аналог кремлівського «RT» за кордоном і, представляючи незаперечні факти російсько-української війни, заволодіти серцями європейського обивателя, що дасть можливість переконати його перетерпіти холодну зиму і прийняти закриття енергозалежної індустрії. Так не буде, тому що «RT» — це лише верхівка айсберга ворожої російської медійної машини.
Все починається зі стратегії. Росія має стратегію, тому що завжди правильно розуміла політику. Політика — це не господарська діяльність, не природні ресурси, не місцеве самоврядування, не торговельно-транспортні коридори і навіть не концентрована економіка. Політика — це ідеї, прагнення, уподобання, переконання, відчуття та інші, здавалося б, ефемерні категорії. Російські засоби масової інформації здійснюють вплив не через засилля інформаційними повідомленнями, а через задоволення метафізичних потреб політично-активних громадян європейських країн. Причім кремлю вдається об’єднати у підтримці рф два полюси — крайніх лівих із крайніми правими.
«Ліві» і «праві»
До середини ХХ століття поняття «лівих» та «правих» не вирізнялося визначеністю, а після впливу постмодерну ці категорії не просто в певних країнах зазнали інверсії, а почали нагадувати старий неполітичний анекдот: «ось якраз коли моя дружина йде наліво, то вона йде на роботу, а коли направо — йде наліво». Множинність істини та розмивання меж між добром і злом європейськими інтелектуалами ще більше спотворило політичну структуру суспільств західної цивілізації, але менше з тим росія таки бачить ці відмінності і вміло працює з крайніми «лівими» та крайніми «правими».
Через підконтрольні ЗМІ у Європі кремль дає можливість самоствердитись як «лівим», так і «правим» у переконаності, що не все так однозначно, а правди ніхто ніколи не дізнається. У конфлікті двох країн немає агресора та жертви, немає добра і немає зла. А раз так, то не потрібно втручатися у суперечку росії та України, і тим більше не слід надавати зброю, оскільки це наблизить до перемоги одну зі сторін, але ніяк не наблизить перемоги добра над злом, це у кращому разі. У гіршому — призведе до ескалації, переходу у третю світову війну і загибелі цивілізації, а чого гірше — планети Земля. Тобто доктрина постмодерну про множинність істини є правильною.
Варто зазначити, що виродження лівої ідеї призвело до того, що в світогляді ліваків взагалі нема війни. Відсутність війни в картині світу може бути у двох випадках: або ви бог, або у вас немає добра і зла, а значить — немає моралі. Якщо так, то будь-яка суперечка, навіть із застосуванням зброї — це не війна, а конфлікт двох торгашів за краще місце на базарі. Так бачать світ ліваки. Природно з їхнього світу витікає концепт ненасильницького спротиву, який щедро підтримувався грантівськими мільйонами. І навіть ті ліві ліберали, які визнають винною у конфлікті росію, наполягають на перемовинах, оскільки все має вирішуватися не зусиллями волі на полі бою, а хитрими інтелектуальними конструкціями за столом перемовин та в кулуарах «договорняків».
Засоби масової інформації рф за кордоном роблять акцент на мирі, сакралізують інтелект і підхвалюють мислителів. Глядач з’єднується зі смислами і відчуває себе спорідненим із правильним вченням.
Із «правими» на Заході кремль працював інакше. Враховуючи лівацький характер більшості медіа-ресурсів, «RT» та інші канали надавали свої майданчики для висловлення позиції. Серця крайніх правих російські медійні агенти завоювали під час ковідної істерії та насильницької імунізації генетичними вакцинами. І це при тому, що в самій росії центральні канали та газети дотримувалися генеральної лінії «світового уряду» — репресії, згортання прав і свобод, поголовне примусове щеплення тощо.
Із кремлівських каналів за кордоном устами так званих ковідних дисидентів, які переважно належали до «правих», доносилася правда про безпеку та ефективність генетичних вакцин. Із медіа, асоційованих із москвою, противники нової нормальності у Західній Європі повідомляли про різницю між векторними та ліпосомномРНКовими вакцинами та пояснювали, в які саме клітини потрапляють «вектори» та «месенджери» і де саме вони реалізують свою програму. З пропоросійських ЗМІ від західних вчених, які перебували в опалі, ми дізнавалися про уже доведений негативний вплив ліпосомного фрагменту генетичних вакцин на репродуктивну систему піддослідних тварин та людей, а також ми дізнавалися про серйозні проблеми із системою згортання крові. Щодо ефективності вакцин годі й говорити, західні ЗМІ незалежно від політичного спектру не помічали щонайменше безсенсовості вакцинації. І тут знову виручали аналоги «RT». Якщо до цього додати виродження правої політики в Європі (чого варті лише офіційні причини відставки консерватора Джонсона з поста прем’єр-міністра), то не дивно, що крайні праві на Заході донині розглядають путіна рятівником інституту сім’ї та вічного.
Тобто медіа-майданчики асоційовані з Москвою не просто бомбардували інформацією і не просто створювали привабливий образ росії в очах західного обивателя. Йдеться про реальну свободу слова, задоволення потреби донести позицію і самореалізації для певної категорії іноземних громадян.
Не лише гроші
Українці не звикли вкладати гроші в неутилітарні проекти, але не тому, що в них немає грошей, а тому, що вони сприймають політику як господарську діяльність, а людину як субстратзалежну істоту. Тому політичний істеблішмент або витрачає гроші на прямий підкуп громадянина, або тратиться на його одебілювання через ЗМІ інформацією. Є ще один напрямок — комунікація. За кількістю фахівців із комунікативних технологій на один квадратний кілометр Україна давно є світовим лідером. Єдина проблема лише в тому, що комунікатори донесення інформації ототожнюються з дезорієнтацією, брехнею чи спотвореною реальністю.
Політика, окрім утилітарної складової, має метафізичну складову. Чим раніше це зрозуміють в Україні, тим раніше ми отримаємо українське кіно, яке матиме сенс. І вже після цього можна очікувати на ефективність українських медіа серед громадян країн Заходу.
Філософія
Не можна розраховувати на успіх в європейській аудиторії, не розуміючи нематеріальних потреб європейця. Зрозуміти ці потреби можуть інтелектуали, які теоретично мали би бути в українських університетах на гуманітарних кафедрах. Війна показала, що університети в нас є, а ось інтелектуалів у них немає, тому, до речі, немає кому відповісти німецьким інтелектуалам, які на чолі з Юргеном Хабермасом тиснуть на німецький уряд з вимогою не надавати Україні зброї.
За «RT» стоять Дугін і Кургінян. Так, ці псевдофілософи також переповідають чужі думки, але на відміну від українських поглиначів бюджетних коштів вони розуміють, чим живе європеєць. Без ролі дугіних «RT» не виконала б своєї ролі з впливу на споживачів російського контенту. І це нам треба розуміти.
Ютуб-канал TRIGGER MMA (https://bit.ly/3mLZ437).