Перед тим, як виходити на будь-які перемовини із росіянами, варто прочитати хоч деякі розділи із книги Адама Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів», яка була написана ще у 1776 році.
У цій книзі Адам Сміт чітко розділив людей на категорії по відношенню до війни. Він наголошував, що хлібороб є найменш зацікавленим у війні. Хлібороб веде осілий спосіб життя, його достаток і життя його сім’ї залежить від того, що він посіє і збере. І хлібороб може брати участь у якомусь військовому поході лише між посівом і збиранням с/г рослин, коли без його втручання природа сама робить велику частину роботи, а потім знову має повертатися додому, щоб зібрати свій урожай, завдяки якому його родина і живе.
Але в той момент, як пише Адам Сміт, коли ремісник – коваль, тесля або ткач, наприклад, – відривається від своєї майстерні, джерело його доходів повністю вичерпується. Природа нічого не робить за нього; він робить усе сам. І коли вони йдуть на війну, то суспільство повинно їх утримувати, виплачуючи зарплату, щоб вони могли утримувати свої сім’ї.
«Інша справа скотарі. Такі народи зазвичай не мають постійного житла, а живуть у шатрах або критих візках, що легко переміщаються з місця на місце. Ціле плем’я або народ змінюють своє місцерозташування залежно від пори року та інших випадкових обставин. Коли їхні табуни й череди знищують корм на одній території, вони пересуваються в іншу, а звідси – у третю».
І вони постійно кочують у своїх критих візках разом із молодими і старими членами своєї сім’ї, які живуть не завдяки своїй праці, а коштом грабунків своїх воїнів на захоплених територіях.
Звичайно, сьогодні ці люди уже не скотарі. Але бажання захоплювати чужі території і жити чужим коштом у них закріпилося, мабуть, на генному рівні. І ото і є, мабуть, ота зайва хромосома, якою вони так вихваляються.
Тому росіяни сьогодні схожі на сарану, яка при приході на ту чи іншу територію знищує все. Якщо ви колись бачили, як сарана знищує посіви, то мали б помітити, що шкідники ненаситні і ніколи не припиняють їсти усю рослинність, яка трапляється на їхньому шляху. Вони їдять і тут же випорожнюються, щоб звільнити шлунок уже для іншої порції їжі. Знищують і випорожнюються, випорожнюються і знову все знищують аж поки не залишиться лише чорна земля…
Із саранчою не можна домовитися, а спинити її, щоб вона не знищувала посіви, можна, лише знищивши...
Адже, як пише Адам Сміт: «…багатство, що завжди з’являється за поліпшенням хліборобства та мануфактурного виробництва й що насправді є не чим іншим, як нагромадженим продуктом цих поліпшень, спричиняє напади сусідніх народів. Завдяки виробництву багатий народ є для інших народів найбажанішим об’єктом нападу; і якщо тільки держава не вживає нових заходів для суспільного захисту, то природні звички народу лише до мирної праці зроблять його не спроможним до власного захисту».
*****
Колись читав, що тибетські монахи, йдучи стежкою, махають перед собою невеличкими віничками. Коли їх запитали, для чого вони це роблять, то монахи відповіли, що десь на стежці у цю мить може бути якась комашка, тож вони її змітають, щоб не наступити. Адже комашка їм нічого не зробила, то для чого ж її розтоптувати? Ось це і є філософія буття.
Хоча у природі це має трохи інший вигляд. Пташка їсть комах, а потім, коли пташка впаде, то комахи їдять пташку.
Сьогодні дехто, уявивши себе орлом чи дятлом, забуває про ці прості речі і з погордою дивиться на комах, а то і зовсім їх не помічає.
Ці «дятли» приймають антидержавні й антисоціальні закони, обкрадають народ, армію, медицину і т. д., забуваючи просту істину, що як тільки у комах з’явиться вікно можливостей, то вони з’їдять і «дятлів» і «орлів». І як би ці «дятли» не хитрили і не старалися відтягнути цей термін, але це природній процес і від нього нікуди не втечеш.
Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії
інженерних наук, кандидат
аграрних наук.