Своє перше сімдесятиліття зустрів журналіст, письменник, мандрівник, поет-пісняр і просто гарна й добра людина Олександр Васильович Балабко.
СТЕЖКАМИ ГОГОЛЯ В РИМІ ЧИ КОЦЮБИНСЬКОГО НА КАПРІ
На початку двохтисячних журналістські обрії звели мене з Олександром Балабком у редакції вікопомної газети «Столиця». Був і є людиною теплої душі. Цьогоріч отримала запрошення долучитися до ювілейного бенефісу письменника, що відбувся 24 квітня на кону Будинку вчених у Києві. Ознака часу: єднання творчих душ вкотре стало рятівним після нічних варварських московитських обстрілів столиці України…
І пригадалося, як на шпальтах неповторної, україноцентричної «Столиці» почали з’являтися перші подорожньо-художні нариси Олександра Васильовича про видатних українців. Бо саме тоді журналіст і письменник взявся системно подорожувати шляхами Миколи Гоголя, Михайла Коцюбинського, Марії Башкирцевої, Олександра Вертинського, Сержа Лифаря, Соломії Крушельницької. Так зродився сонм книг про великих українців «Стежками українців у світах».
Минулоріч Олександр Балабко презентував своє десятикнижжя: «Синьйор Ніколо й синьйор Мікеле. Рим Гоголя й Капрі Коцюбинського», «Мальви у Вічному місті. Стежками українців у світах», «З Ніцци до Мужена. Від Башкирцевої до Винниченка», «Рай і Пекло Коцюбинського», «Київ, Ірининська, Лифарям. Повість за листами митця», «Кімоно для Баттерфляй. Із життя Соломії Крушельницької», роман-есей в трьох книгах «Олександр Вертинський, нащадок Гоголя», «Микола Гоголь. Між пеклом і раєм». А до того – ще й збірки оповідань «Тату на кавуні» та «Острів’яни. Про Кіпр серйозно й жартома».
– Кожен читач може сам пройти стежками Гоголя в Римі чи Коцюбинського на острові Капрі: я зазначаю конкретні адреси, номери будинків, назви площ, навіть транспорт, яким можна дістатися, – стверджує письменник.
– Яка ж найбільша мрія Вашого життя збулася?
– Ще у молодшому шкільному віці почав писати вірші. А вже у старшому був, так би мовити, юним поетом обласного масштабу. Але під час навчання на факультеті журналістики прагнення до письменництва притлумилося. Далі – праця у різних виданнях, але дитяча мрія стати письменником таки здійснилася! Лише після мого «полудня віку».
– Найбільше розчарування і як долаєте удари долі?
– Я саме з тих, хто зачаровується, а потім розчаровується болісно. Великих розчарувань було кілька: від дій влади у перші роки незалежності й далі. Приміром, під час перших демократичних виборів я пишався киянами, які у всіх округах проголосували проти компартійної номенклатури. А згадаймо вибори 2019 року... Однак, у якому б настрої не перебував, сідаю за стіл, беру колись ручку, а тепер – відкриваю клавіатуру ноутбука, і пишу. Наш декан Дмитро Прилюк казав: «Живий ти чи пОмер, а матеріал – у номер!» Так само і з героями моїх есеїв, нарисів, оповідань і віднедавна – романів. Це не лише видатні українці, а й мешканці сіл, містечок, ота першооснова українства. Занурюєшся у їхній світ, в історію й сьогодення, і ті розчарування забуваються...
– У чім, на Вашу думку, ментальні розбіжності між московитами й українцями? 
– Ми ніколи не вивищувалися над представниками інших націй, не вважали себе винятковими, найкращими. А у московитів цей шовінізм, ця зневага всотана впродовж багатьох поколінь. Тому всі мають не лише співати під їхню дудку, а вони, мовляв, мають право карати, грабувати, вбивати, захоплювати чужі землі. Навіть у національному і державному гімні називаємо ворогів лагідно – «вороженьки»... Але московити на таку покладливість ніколи не зважали: на простягнуту руку вони відкривали крокодилячу пащу. Для багатьох українців, на жаль, лише 24 лютого 2022 року відкрило очі на те, що московити ніколи не були ні братами, ні друзями. Саме існування України для них – смертельна загроза.
– Які Ваші книги користуються найбільшою популярністю у читачів?
– На початку 2000-х років це була повість за неопублікованими листами Сержа Лифаря до рідних «Київ, Ірининська, Лифарям...». І досі запитують про неї, хоча наклад уже давно розійшовся. А ось тепер, звісно, роман «Кімоно для Баттерляй. Із життя Соломії Крушельницької». Це, до речі, ще одна зі здійсненних мрій – написати про цю велику українку. Такого розголосу я, зізнатися, не очікував. Презентацію роману включили до загальнодержавних урочистостей з нагоди 150-ліття співачки у Львові, книжка потрапила до різних країн Європи, до мене зверталися читачі зі США, Ізраїлю, аби хоча б надіслав почитати у форматі PDF. Та й номінація на Шевченківську премію-2025 теж свідчить про її популярність.
– Творчі задуми: про кого з великих ще напишете?
– Нині завершую другий роман про Соломію Крушешьницьку «Ролі й манекени». А потім знову повернуся до постаті Миколи Гоголя. Це вже третє звернення. І, мабуть, останнє. Бо попередні твори писалися під певним зачаруванням його талантом. А цей талант – стражденний, скалічений і врешті поганьблений тією самою імперською росією. Назва роману говорить сама за себе – «Гоголь у тенетах і путах».
«ТА ТИ Ж ЯК РЕАКТОР!»
Олександр Балабко – син української Сіверщини, який об’їхав півсвіту (від острова Сахалін до Іспанії). Народився 24 квітня 1955 року в селі Лісконоги Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Закінчив десятирічку у місті Вільнянську та факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Журналістського хліба спробував на різних посадах у редакціях газет «Культура і життя», «Край», «Столиця», журналів «Місцеве самоврядування», «Людина і влада». У 2001-2006 роках був головним редактором улюбленої газети кількох поколінь «Вечірній Київ».
Феномен Олександра Балабка – у багатогранності вияву талантів. Зізнається, що поезії пише не часто, одначе ж є низка пісень на його вірші, що зродилися у співпраці з композиторами Олександром Швидким і світлої пам’яті Леонідом Нечипоруком та звучать у виконанні Народних артистів України Світлани Мирводи, Олександра Василенка, Олега Дзюби, Заслужених артистів Ірини Персанової, Павла Мрежука, Карини Карасьової.
– Славне 70-ліття неповторного Олександра Балабка згуртувало численних шанувальників його розмаїтих талантів, – ділиться розмислами перекладач, професор КНУ імені Т. Шевченка Дмитро Чистяк. – Маючи втіху спілкування з Олександром Васильовичем ледь не зо два десятиліття, спостеріг, що таємниця цього мудрого чоловіка – у дивовижній симпатії з довкіллям. Тому й те вагоме десятикнижжя, де світами мандрують славні українці, і його рясний доробок у пісенній творчості, і неоціненний журналістський досвід, і багатолітнє керівництво журі секції «Літературна творчість» Малої академії наук, і головування у Творчому об’єднанні прозаїків, спільнодія у правлінні Київської організації НСЖУ, і сумлінна робота у журі Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара, і надійне плече у редакції журналу «Київ», і зарубіжні гастролі від Парижа в Українському літературному клубі до хорватського Ловрана на «Франківських зорях» – це лише видимі грані айсбергів Олександра Васильовича, де знаходиться місце і дачній садибі, і романістиці, і журналістиці, і поезії (що мандрує в антологіях української поезії французькою, італійською, албанською, румунською...), і музиці, і співам, і наставництву молоді, і Спілці жінок міста Києва, й Асоціації діячів естрадного мистецтва України, і Національній всеукраїнській музичній спілці, й об’єднанню «Світлина», і ще, і ще, і ще... І навіть перекладацькій творчості – послухаймо, як виконує народний артист України Олег Дзюба меланхолійний переклад Олександра Балабка вірша про рідний Київ іншого Олександра – Вертинського – на музику незабутнього Леоніда Нечипорука... Побажаймо ж нашому perpetuum mobile Олександру Васильовичу – стрічання весен за веснами у найлюбішому нашому Києві, мандрів за мандрами і теплих повернень додому, де його чекає чарівна пані Любов... А нам – світлих літ спілкування з цією дивовижною творчою особистістю…
За поданням Спілки жінок міста Києва Олександр Балабко отримав Орден святого Архістратига Михаїла другого ступеня та особисті вітання від очільника ПЦУ владики Епіфанія.
Ювіляра вітали всі, хто його знає і любить. Зокрема, очільниця творчого об’єднання «Світлина» Лариса Петрова присвятила вірш «Олександре», що став піснею у виконанні Народної артистки України Ірини Персанової, яка також виконала твори на вірші ювіляра «Актриса» й «Дощ над Парижем» та озвучила уривки з роману «Кімоно для Баттерфляй». Народна артистка України Світлана Мирвода віншувала іменинника піснями «Нащо мені чорні брови», «Біда», «Ярославна», «Молодий тюльпан». Народний артист України Олег Дзюба дарував пісню «Києве, батьківщино ніжна», «Жінки старіють вранці» на слова ювіляра. У співпраці з подружжям Заслуженої артистки України Карини Карасьової та Олександра Швидкого зродилися пісні «Моя осінь», «Українська ніч», «Острів Капрі»…
А поет-пісняр, громадський діяч Владлен Ковтун подарував ювіляру ось такі віршовані строфи:
САШКОВІ БАЛАБКУ:
ЗАРУБКА НА ЗГАДКУ
Не тільки прозаїк, а ще і поет!
А ще і редактор! Та ти ж як реактор!
Захочеш – є пісня, захочеш – сонет!
У Ніжині ніжиш голубоньку Любу –
І квіти ти ніжиш, любов віддаєш.
Трудись і надалі, наближуй ті далі,
Де щастя панує без краю, без меж!
Ольга Дубовик, світлини авторки