Швейцарія — країна, де народжується особливе мистецтво. Також це країна, яка допомагає українським митцям і взагалі українцям. Для таланту дуже важливо, щоб його здобутки грамотно показали світу. Імпонує й те, що Швейцарія зберігає твори не лише класиків, а й сучасних творців, тобто просуває обдарованих осіб за життя, ставши їм другою Батьківщиною.
Є місця, де поєднані в одному шедеври живопису, графіки — і український струмінь творчості. Це — Ґрансон (Grandson) — прецікаве місто і комуна (муніципалітет) у кантоні де Во (de Vaud), біля міста Івердон-ле-Бен, відоме середньовічним замком (нині музеєм, le Château de Grandson), династією де Ґрансонів (один із нащадків був навіть поетом), пляжами, старовинними будинками, таємничими вуличками, садами, церквами… А ще — однією галереєю, де виставляють картини сучасних митців із різних країн.
La Galerie Philosophique (Галерея філософії, або Філософська галерея). Це галерея, куди хочеться зайти. Як і сам Ґрансон, вражає та заворожує середньовічним колоритом, особливою атмосферою вулиць, старовинною архітектурою. Він схожий навіть на деякі українські міста, зокрема Львів, і водночас неповторний.
Ми з моєю матір’ю (лікарем-неврологом Оленою Смольницькою) зайшли до цієї галереї випадково, помітивши афішу виставки. Афіша привабила кольорами нашого прапора, а ще галерея впала у вічі й оригінальним дизайном.
У неї є свій сайт, але треба дивитися тільки особисто. Вона вразить уперше тих, хто розуміє — і вражатиме надалі, відкриваючись і ведучи далі, наче лабіринт.
Куратор експозицій і власник галереї — Жорж Каньєте (Jorge Cañete). У нього каталонське та андалузьке коріння, а сам він народився в Женеві. За фахом — дизайнер інтер’єрів. Мсьє Каньєте — лауреат кількох премій (наприклад, 2014 р. отримав премію «Дизайнер інтер’єру року» — 2014 Interior Designer of the Year Award). Про нього є стаття у Вікіпедії різними мовами (і в самого мсьє Каньєте — власний сайт), є відгуки та інші публікації, але найкраще враження — особисте знайомство. Це спілкування зі змістовною, серйозною, глибокою, діловою людиною. Зазначу, що мсьє Каньєте зацікавився газетою «Сурма» та українською культурою.
Жорж Каньєте розуміє митців і серйозно допомагає їм, бо сам — і освічений, і талановитий митець. Він — творець, науковець і активний діяч (наприклад, член Міжнародної асоціації дизайну інтер’єру), який утворив власну студію — «Interior Design Philosophy» (сумісно з нею і є ця Галерея Філософії). Отримав освіту в Лондоні, реалізовував проекти в Римі та Женеві та взагалі має ґрунтовний міжнародний досвід і як творець, і як організатор виставок. Каньєте — автор наукових книг (зокрема про архітектуру дизайну), статей, про нього є публікації, телевізійні інтерв’ю… Також пан Каньєте навчає студентів (його приваблює філософія дизайну) — веде дизайнерські семінари в Лозанні, — бере участь у Міжнародному фонді грамотності (його праці використовуються для боротьби з неписьменністю). Усе це важко перелічити в одній статті.
Його діяльність не обмежується лише Швейцарією. Як пояснює сам Жорж Каньєте, концепція його галереї — міжнародне мистецтво. Він залучає художників із різних країн. Цього року — черга й українських митців (про що докладніше — нижче).
Виставки мають приваблювати й атмосферою. Ця атмосфера є в Галереї Філософії. Узагалі проекти Жоржа Каньєте, як я бачила, пов’язані з літературними творами як базою — наприклад, відштовхуються від афоризмів — і взагалі мають вишукані ідеї, поєднані з практичністю. Сама галерея нагадує середньовічний замок, а ще — старовинну книгозбірню. Бо варто зайти, як на вході зустрічають полиці з раритетними книгами, які угорі. А в самому помешканні — сходи і галереї, що нагадують хори для менестрелів. І все функціональне, бо нагорі так само розміщують картини. Тобто щонайменше два поверхи — це виставка. Приміщення нагадує грамотний лабіринт. Тут хочеться пізнавати і душевно відпочивати завдяки арт-терапії. А ще оригінальна завіса, схожа на театральну. Вона веде до східців, звідки герої урочистості можуть виступати, наче артисти. Так само і корисна, і цікава сцена, до якої ведуть східці. Можна засідати на зручній канапі, а можна — унизу, слухаючи тих, хто виступає вгорі. Тобто це поєднання класики і сучасності.
Виставка «Листи»
Якщо додати про екстер’єр галереї, то він так само художньо оформлений. Бо ззовні з’явилися фігурки птахів, виконаних і авангардно, і дещо середньовічно. Ці символи душі, польоту, свободи помітні навіть здалеку. А зблизька їх споглядати надзвичайно приємно. Також, певно, вони мають функціональну мету — як середньовічні вивіски, коли замість написів вивішували та виставляли предмети (подекуди Швейцарія зберегла цю традицію).
Якщо дивитися з галереї (не полишає асоціація із середньовічним замком!), то видно ще один шедевр — Церкву Святого Йоанна Хрестителя (L’Église Saint-Jean-Baptiste, ХІІ ст.), а також відкривається чудова панорама на Невшательське озеро (згори вниз, спуск вулиці). Це поєднання каменю, урбаністики і природи — секрет Швейцарії.
Звичайно, як музейній працівниці мені було цікаво подивитися, як у Швейцарії організовують виставки митців (адже я сама була задіяна в таких заходах у Києві, зокрема як модераторка). Який тут принцип?
Хотіла б зазначити бодай про кількох мисткинь, які мали виставки в цій галереї. Художниці походять із різних країн, мають різні долі, але їх об’єднала Швейцарія, яка визнала рівень творів і надала можливість далі розвиватися.
Із липня до серпня у галереї була дуже цікава виставка іспанської художниці Софії Монтес (Sofía Montes, Мадрід) — назва експозиції «sctructūra [-æ, f.]». Концепцію пояснює епіграф із французького біолога та есеїста Альбера Жакара (Albert Jacquard, 1925–2013). Ці слова в перекладі можуть звучати так: «Без людини Всесвіт — це лише континуум без структури».
Софія Монтес — дуже різноманітна. Їй належать фото, абстрактні скульптури, писання гайку… Справжній талант — різнобічний. Мисткиня вже виставлялася в Галереї філософії — так, у 2019 р. там була її експозиція «La vida es hermosa no entiendo el veneno» (дослівно «Життя прекрасне, я не розумію отрути»). На новій виставці художниця презентувала конструкції, які можна назвати скульптурами. Начебто абстракція, але водночас і практично — і не лише завдяки дерев’яному матеріалу. Особисто в мене виникла асоціація з Баухаусом, бо сміливі експерименти цієї художньої школи стали використовувати в побуті як найновіший стиль. Також помітно, що саме у Швейцарії починаєш розуміти абстрактне мистецтво. У людей тут нахил до скульптур та інших арт-об’єктів, будь то зовні звичайний стілець або кубики. Потім я дізналася, що в Софії Монтес дійсно схожа концепція, бо мисткиня використовує непотрібні шматки дерева (просто як інший скульптор, Жан Тенґлі, про якого вже була моя публікація в «Сурмі»). Як пояснюють організатори і сама художниця, ця творчість — «виклик суспільству споживання». Про цю проблему дедалі частіше говорять у Швейцарії та навіть висміюють у виставах та на інших заходах. Одні серйозно критикують споживацтво і прямо його засуджують, інші — сублімують та презентують у творчості, пропонуючи глядачам алегорії, а висновки вже зробить сам реципієнт. Мистецтво і віддзеркалює, і попереджає.
Ці роботи вражають мисленням. Тут є своя логіка, і вона мені зрозуміла. Наприклад, одна деревина стоїть вертикально на горизонтальній — нібито прообраз софи або канапи. Самі барви не дуже яскраві, але кольорова гама дібрана так, що нічого не зливається та не ріже ока надмірними контрастами. А щоб утворити такі композиції, треба знати геометрію.
Що сказати про українську тематику? Це — інша, серпнева виставка. Ельзара Уазó (Elzara Oiseau, французькою oiseau — «птах», мисткиня зараз мешкає в Цюріху) — художниця, ювелір і каліграф, учасниця різних фестивалів, видань та інших проектів в Україні та в світі. Сама мисткиня врятувалася з Ірпеня під час повномасштабної війни та змогла вивезти свої роботи.
Із найновіших досягнень (2022) варто відзначити її абстрактні картини (акрил або олійні фарби на полотні, також роботи на папері), присвячені сучасним подіям в Україні, зокрема віддзеркаленню війни. Зазначу, що в комплексі, ще й так оригінально розміщені в галереї, ці твори сприймаються особливо виразно. Чорна порожнеча на тлі білих стін, біля середньовічних вікон, або каліграфічні листи — нескінченні рядки як послання — бачаться дуже гостро. Із барв упадають у вічі чорна, сіра, біла, відтінки червоного (особливо відзначу саме червоні та малинові тони). Наприклад, картина «Азовсталь» побудована на червоно-чорній символіці.
11 серпня було врочисте відкриття експозиції «Листи — Lettres» (перша виставка художниці у Швейцарії). Афішу було оформлено в наших національних барвах — блакитно-жовтих. Зазначу, що захід був насиченим і поетичним, бо після музики (яка створювала тло відвідувачам, що прийшли раніше та знайомилися з творами) прозвучала поезія.
Художниця Ельзара Уазо
Мисткиня читала в оригіналах вірші українського поета Олексія Довгого (помер 2017 р.), присвячені війні та як опору цьому — вічним цінностям (материнству, природі, красі тощо), а працівниця галереї декламувала власні переклади цих творів французькою. У перекладах тексти набули додаткового сенсу. Було прецікаво вслухатися в це звучання. Відчувалося, що перекладачка-франкофонка справді любить і розуміє поезію (і, певно, пише вірші). Це свідчить, що в галереї працюють незвичайні люди. Українсько-французький діалог був на найвищому рівні. Акустика зали дозволила стати поезії зрозумілою без мікрофонів. Потім гості (швейцарська та українська інтелігенція) щиро дякували тим, хто виступав, а я змогла оцінити рівень роботи над текстом і як перекладачка та поетеса. Далі було неформальне спілкування за фуршетом і спогляданням картин. На заході звучали французька, англійська, українська мови.
Ця галерея — справжнє єднання різних людей і культур. І, звичайно, різних міст. Адже тут, у Швейцарії, вона об’єднала Мадрід, Ґрансон, Цюріх, Івердон-ле-Бен, Ірпінь і взагалі Україну.
Творча людина — це птах, який має бути вільним. Птах — це душа. Швейцарія може забезпечити вільний політ і натхненню, і славі. А творчість — це послання. Наша задача — правильно його зрозуміти. Адже справжнє мистецтво зрозуміле й без слів, головне — просто бачити. І, звичайно, важливо мати підтримку від власників галерей і організаторів виставок, які сприяють подальшим успіхам митців. А ми заінтриговані побачити нові виставки в галереї Жоржа Каньєте — і ці експозиції будуть уже зовсім скоро!
Аналітик матеріалів — Олена Смольницька
Усі фото зроблені авторкою статті з дозволу організаторів і учасників виставки.
Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.