Згадав кінофільм, який ще дивився десь на початку 90-х. Фільм коротенький, у якому показано, як на території радгоспу стоїть декілька двоповерхових будиночків із квартирами, у яких мешкають працівники радгоспу. Квартири, звісно, ще належать радгоспу, але самого радгоспу уже майже немає, роботи немає і єдина втіха працівників – це посиденьки і випивка. І ось зібралися якось в одній квартирі всі сусіди по поверху, якась випивка і побрехеньки. Із кожною випитою чаркою розповіді стають все більш захопливі. Ось один із присутніх Іван, який був ще не жонатий, але мав тут квартиру, щоб не пасти задніх, почав розказувати, що його товариша призначили зам. губернатора, і цей товариш кличе його до себе у радники і навіть обіцяє дати квартиру. Всіх присутніх це зацікавило й Івану почали більше наливати, а уже зовсім захмелілий Іван сказав, що завтра ж і поїде на нову посаду у місто до товариша...
Уранці прокидається Іван з похмілля, а йому сусідка із квартири, що напроти, уже і розсолу наливає, і запрошує снідати до столу, але нагадує, щоб він поспішав, бо йому скоро на автобус, а вона його речі уже спакувала у валізу і вони дуже раді, що він погодився передати їхній дочці квартиру після свого від’їзду на нове місце проживання. Фінал кінофільму: сидить Іван на автобусній зупинці, дощ, холодно, а куди їхати не знає, і в голові одна думка: «І нащо ото він все брехав і обіцяв?» А в квартиру уже назад ходу немає – виперли і зайняли.
Все це я згадав, бо щось подібне відбулося і тоді, коли Трампу пообіцяли рідкоземельні метали, а потім Трамп захотів усе, а воно уже розподілене між своїми. Та і не може президент одноосібно все роздавати, все-таки варто, щоб це ратифікували у ВР, а якщо виконувати і Конституцію України, то ще й потрібно провести референдум...
Так і живемо в очікуванні, як на автобусній зупинці, коли на вулиці холодно і дощ, а автобус взагалі не відомо чи буде... Та і куди уже далі їхати?
***
Мене якось запитували, а я обіцяв відповісти, що я думаю про знищення газорозподільної станції у Суджі і хто це зробив. Але в мене якось не доходили руки дати відповідь, тому, хоч із запізненням, але скажу свою думку.
У мене немає сумніву, що це зробили росіяни. До того ж щоб знищити все і не залишити нічого, то не виключено, що вони перед підривом наповнили труби станції газом. Ось тому так і рвонуло, що від станції і труб, які до неї підходили, залишилася лише вирва.
Чому так? А ви уявляєте, скільки у тих трубах залишилося росіян, які задихнулися під час так званого «виходу» у тил до ЗСУ? І це було уже на роки. І їх ні зачистити, ні якось витягти звідти уже ніхто не міг. А тут, якщо уже на Суджу і газорозподільну станцію знову прийшли росіяни, то хоч не хоч, але на станцію мають зайти і цивільні працівники та почати відновлювальні роботи. А що відновлювати, якщо труби закупорені мертвими тілами, які з приходом тепла почнуть розкладатися, із кожної щілини почне тхнути трупами. А так одним спалахом знищені усі сліди.
У тому підриві не варто шукати якийсь український слід. Там все набагато простіше. Як там путін сказав про підводний човен «Курськ»? «Вона (лодка – рос.) потонула». А тут навіть простіше – все згоріло...
Тож Орбану та йому подібним не варто піднімати шум про знищення українцями газорозподільної станції. Нехай краще запитає путіна, як там замітали сліди і скільки там згоріло трупів у «крематорії» під назвою газорозподільна станція Суджі. А тепер, як кажуть, «...немає тіла, то не буде і діла».
А от на «Північний потік» після цього в них з’явиться причина звернути увагу європейців... Тож одним ударом два «зайці», щоправда, один уже з трупним запахом...
Про автора: Сергій Медвідь –
письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат
аграрних наук.