Неодноразово чув від побратимів, та і від інших, зокрема від військових, які є досить публічні, що після війни вони бажають виїхати закордон і бажано, якомога подалі. І це доволі сумно.
З одного боку – це спроба уникнути в подальшому тригерів війни в повоєнній Україні, які будуть переслідувати всіх тих, хто сторицею хапнув бойового стресу, недоспаних ночей, життя в постійному ризику на лезі ножа, потік втрат товаришів та близьких, тотальний дисбаланс віддачі, самопожертви війська та частини суспільства на перевагу більшості громадян, які зайняли позицію спостерігачів, а не міцного плеча силам оборони.
З іншого боку, ці військові бажають почати все спочатку, з чистого аркуша в країнах зі зрозумілими налагодженими політичними системами, де не потрібно оббивати пороги з папірцями і де феодально-олігархічні пережитки пішли в минуле. Де єдність в суспільстві – це не феномен, якій існує лише тоді, коли армія противника стрімко просувалась вглиб наших територій, де старі нафталінові і новоспечені політики не приторговують країною в своїх особистих інтересах, а дбають насамперед про національні інтереси. Де не одні готуються до штурму посадки, а інші до виборів. Де хоч щось змінилося б за втомленими спинами військових. Чи ми змогли б, чи зможемо збудувати таку країну в себе – це питання більше «віри в краще», ніж очевидність.
Зміни наче є. В головах мільйонів. Ми вже не ті, що були до 2014-го. Лиш конвертація цього усвідомлення, зрілості, змужнілості, єдності нації відбувається малесенькими кроками, в той час, коли навколо лютує світовий бурхливий ураган подій, в якому ми проґавлюємо історичні можливості одну за одною. Деколи виникає враження, що український політикум це мертвий кінь, якого ми обираємо в римські сенатори знову і знову. Мертву корупційну систему, тягнемо по землі на своєму горбу у вигляді того мертвого коня, замість того, щоб він полегшував нам роботу.
О так. Система активно мімікрує, і набиратиме в свої політичні лави всеможливих комбригів, начштабів і комбатів, для гарної обкладинки. Але це буде лише обгортка. І ходіння по граблях набуде нових форм, але не змістів. Позавчора був тренд на соціальну халяву, всі тягались із соціалістичними гаслами, задобрюючи бабусь небаченими популістськими перспективами безбідної старості, вчора був запит на патріотизм, всі загортались у вишиванки і трясли повітря палкими промовами, приховуючи за вуха кучеряві пасма, завтра буде тренд на ветеранів. А там по старій схемі, кого не зможуть купити – приберуть.
Основне, зрозумійте, ці люди ризикуючи собою, відвойовують свободу не так для себе, як для нас всіх. Коли ви донатите, за що вам велика дяка – Ви не війську допомагаєте, не цим хлопцям – ви помагаєте собі. Вони після війни, багато хто, навіть не бажають тут залишатись, але допоки стоять на смерть. Не забудьте про це потім, коли небезпека відступить від Ваших міст, бо зазвичай буває по-різному. Не проґавте країну, яку тримали і тримають люди з найміцнішого сплаву в світі – любові до України.