Із нагоди 31-ї річниці Незалежності України редактор газети «Сурма» Назар Мухачов поспілкувався з Героєм України, людиною, яка безпосередньо долучилася і доклала чимало зусиль упродовж всього свого життя для незалежності України, — Степаном Ільковичем Хмарою. Настанови від цієї Людини для всього українського народу, тим паче в такий буремний час, є дуже цінними.
— Степане Ільковичу, як би Ви оцінили стан теперішньої Незалежності України?
— Звичайно зараз вирішується доля майбутнього України. Існування Української Держави. Справді, як ніколи, актуальна фраза: «Ми або вони». Мається на увазі росія — наш споконвічний ворог. Наразі триває боротьба із зовнішнім ворогом, але ця боротьба є й на внутрішньому фронті. В усі роки незалежності Україна була під пильною увагою москви. На жаль, в усіх органах державного управління росія завжди мала свою агентуру, намагалася впливати як на зовнішню політику України, так і на внутрішню. Зараз найголовніше завдання — подолати ворога на фронті, здобути перемогу, нанести нищівну поразку російській армії. Звичайно, що тут ми маємо використати, і думаю, що так воно й буде, всіх наших прихильників із Заходу. Насамперед, США та Великої Британії, близьких сусідів — країн Балтії, Польщу, Словаччину, Чехію, тобто ті країни, які були під впливом росії після Другої світової війни. Все залежить від того, наскільки ми будемо постійно утримувати необхідну кількість зброї. Наразі нібито вимальовується ситуація, що ми отримуватимемо більше якісної зброї, а от ресурси росії саме виснажуватимуться. Чимало залежатиме від швидкості постачання зброї Україні та, безперечно, від стратегічного планування нашого військового керівництва, наскільки успішно організовуватимуться операції. Сподіватимемося, що саме так і буде.
— Фактично Ви зауважили, що інакшого шляху подальшої незалежності, ніж воєнної перемоги над московією, Україна не має?
— Без сумніву. Якщо кинути ретроспективний погляд, то почалося все з проголошення Незалежності. Я завжди приділяв чимало уваги саме силовому компоненту нашої держави. Це проявлялося в боротьбі за володіння ядерною зброєю, потім щодо підпорядкування Чорноморського флоту Україні тощо. Але, оскільки був пропущений успішний момент, коли можна було швидко трансформувати українську владу, на жаль, ми ніколи не мали моменту, коли у вищих структурах влади були гідні державні лідери. А від цього залежало все, зокрема наша військова міць. Найголовніше, що із самих початків були ілюзії: вони були й на Заході, й серед наших лібералів, — що нібито росія також стала на шлях демократичного розвитку після розпаду Радянського Союзу. Це були наївні ілюзії. На жаль, політиків, які це розуміли, було дуже мало. Від цього залежали наші неуспіхи.
— Коли Ви говорите про втрачений момент, то маєте на увазі якусь конкретну подію?
— Безперечно. Саме про 1990 рік: період від весни 90-го до осені — в нашому суспільстві відбувалися дуже бурхливі процеси. Наприкінці 1990-го в суспільстві була повна недовіра оцій комуністичній номенклатурі, яка була при владі. Момент цього емоційного піднесення треба було використати для того, щоб сформувати нормальний парламент. Маю на увазі, що потрібно було проводити дострокові парламентські вибори — найоптимальніший момент саме восени 90-го року. До речі, з тим і була пов’язана студентська акція — сама її ідея полягала в тому, що головне завдання — перевибори Верховної Ради. Розуміли, що саме тоді можна докорінно змінити співвідношення політичних сил у парламенті. Комуністи мали шанси зазнати нищівної поразки. Ну, в 1991-му також були умови, особливо після проголошення Незалежності. Тоді стояло зрозуміле для мене питання: «А що далі?» А далі треба було рухатися дуже швидко, й насамперед формувати структури української влади — уряд. А його можна було сформувати тільки за умови зміни парламенту. Адже при тому складі, де була комуністична більшість, цього зробити не можна було. Цей момент був пропущений. Ми відчуваємо цю невдачу й наразі.
До речі, якщо говорити про проголошення Незалежності України, разом із проголошенням Акту треба було спробувати заборонити комуністичну партію. На жаль, наші ліберали побоялися це зробити. Так, комуністична більшість залишилася у Верховній Раді аж до 1994 року. Саме оптимальний момент для формування повноцінного парламенту був пропущений. Чому — окрема тема, яку можна далі розвивати.
— Верховна Рада формувала би виконавчу владу. І саме через наповненість українськими патріотами на противагу комуністам в нас би була можливість переламувати ситуацію в країні.
— Хотів би нагадати. Тоді казали, що це демократи не мали можливості й досвіду сформувати уряд… Це неправда. Я можу назвати кілька успішних претендентів на голову уряду. Зараз мало хто пам’ятає, але це, наприклад, депутати Віталій Мельничук — народний депутат І скл., міський голова Житомира, кандидат економічних наук. Він мав практичний досвід, саме організаційний, роботи й показав це на практиці в Житомирі. Людина надзвичайно працьовита й порядна, з абсолютним імунітетом до корупції. Серед кандидатур був і Володимир Черняк — доктор економічних наук, порядна людина й патріот, можна називати й ще… Але стояло питання: «Де взяти інструмент, щоб привести цих людей на відповідні місця?» Йдеться не тільки про голів уряду. Ще один приклад: стратегічне міністерство Освіти, науки й ВИХОВАННЯ — на по- саду очільниці відомства була прекрасна кандидатура Ірини Калинець. Людина — дуже працьовита, справжній патріот й український націоналіст, колишній політв’язень. Вона показала свою роботу, очолюючи сектор освіти на Львівщині. Якби вона, наприклад, була міністром освіти — зовсім інакше розвивалися б події. Чому я наголошую на цьому? Бо підготовка покоління патріотичних кадрів і науки — ця людина була в курсі цього питання. Так можна приводити у приклад чимало кандидатур. Але знову ж таки, все питання було в інструменті.
Ще донедавна були байки, нібито Кравчук пропонував Чорноволу йти в уряд тощо… Ну це все маніпуляції! Уряд призначала Верховна Рада. Безперечно, що на ключові посади комуністи ніколи би не запропонували чи не назвали б кандидатури, про які я вище розповів. Це стосувалося зокрема й керівників правоохоронних силових структур. Саме з цього можна робити висновок, який момент був упущений.
—Чи можлива тотальна зміна олігархічної системи влади та виродженої, на мою думку, політичної еліти?
— Я глибоко переконаний, що тут мали би відіграти роль ті, хто показав насамперед свої організаційні здібності — тобто наш офіцерський військовий корпус. Вони мали би після перемоги над московським окупантом відіграти свою політичну роль у подальшому житті України. Тут кардинально потрібно змінювати систему формування влади. Нинішня система, так звана партійна, абсолютно непридатна для того, щоб змінити ситуацію на краще. Я вважаю, що потрібно повертатися до мажоритарної системи — це найбільш досконала система, якої дотримуються, скажімо, англо-саксонські країни. Бо інакше такі люди, які проявили себе й у війні, показали свої організаційні здібності, могли би вже в мирному житті відіграти позитивну роль у формуванні потрібної Україні влади та національної держави.
— Тобто кадровий склад для потенціального майбутнього треба шукати серед офіцерського складу?
– Безперечно. Саме ці люди проявили свої якості патріотів: вони показали, що для них Україна понад усе. Ми чудово з вами знаємо, що відбувалося після 24 лютого. Саме ці люди відкинули все: свої посади, бізнеси, науку, культуру — різні сфери. Звідусіль пішли в ТрО, а зараз багато з них воюють на передовій лінії оборони. Ці люди мали би відігравати подальшу роль у політиці України. Якщо залишити чинну систему влади, вона абсолютно непридатна змінювати Україну й будувати справді правову демократичну систему влади, відсунути цей антиукраїнський, мафіозний олігархат. Саме мафіозний. Чинна влада після війни буде не в стані змінити ситуацію в країні на краще. Це якщо не змінити суть формування влади.
— Чи можлива перемога на фронті без перемоги над внутрішнім ворогом?
— Ці процеси йдуть паралельно й мають далі розвиватися. Адже це величезна проблема очистити структури від засилля російської агентутри, колаборантів та іншої наволочі. Я б сказав, що цей процес іде повільно і з низів. На рівні наших силових структур, особливо, якщо брати СБУ, там дуже неоднозначна ситуація. Ми знаємо, що в керівництві там люди непридатні до керування такою структурою, наприклад, Іван Баканов. От він так показав свою роботу, що президент Зеленський нарешті був змушений його усунути. Маємо згадати про фігуру, яку призначив Баканов, це генерал Андрій Наумов. Не знаємо, що з ним відбувається зараз, а влада тихенько й не згадує… На мій погляд, мали би вже давно звернутися із запитом до уряду Сербії, де він затриманий (може, він вже у росії опинився), але це носій неймовірно цінної інформації. У нього була інформація абсолютно про всі кадри зі Служби безпеки України. Влада мовчить. Це в мене викликає серйозне занепокоєння. Уявляєте, ця людина була керівником внутрішнього апарату СБУ?
— Наші воїни воюють за українську землю. Водночас наша влада продовжує розпродавати землю, надра та залишки промисловості.
— Тому я й кажу, що мають бути абсолютно кардинальні зміни. Це можуть зробити зовсім інші кадри, які будуть при владі. Знову ж, як їх привести? Та система виборів, яка в нас діяла, призначення у виконавчі структури, вона не здатна змінити ситуацію на краще. Над цим треба вже задумуватися. А наші люди чомусь дивляться тільки на те, а хто ж буде президентом. Так весь час було. Всі забувають про основну структуру — це представницький орган парламенту. Від цього залежить, як поводитиметься президент, які будуть кадрові призначення тощо. Без якісного парламенту правової держави бути не може. Без цього й держава не може розвиватися правильним шляхом, зміцнювати свою силу й відповідно вплив.
— Нам потрібно створити організаційний інструмент, щоб в патріотичних людей з’явилася можливість потрапити в парламент?
— Уже сьогодні потрібно думати й банально формувати список потрібних людей. Які згодом могли би виявитися в якійсь структурі, а не дисперсно розсіятися після фронту. Ці люди мають бути об’єднані якимись нитками в бодай якусь організаційну
структуру. Вже від того з’являться відповідні механізми дії.
— Але ж в силу тієї системи, яку ми маємо, вона розтягуватиме по собі патріотів?
— Парадокс. Україні завжди було достатньо для того, щоб дібрати хороші кадри для структур державної чи місцевої влади. Але вони були неорганізовані та розсіяні. А от наволоч об’єдналася в свої мафіозні клани, з яких потім виросли олігархи. Не просто олігархи, а антиукраїнські олігархи. Ви ж не знайдете патріота серед мільярдерів України. Немає таких. Я не говорю за походження — ці люди нічим не пов’язані з Україною, її долею, культурою, історією… Для них головне — гроші. Ну сидять вони сьогодні в Монако й попивають смачне вино та чекають, коли закінчиться війна, щоб повернутися, маючи мільярди в офшорах, і надалі через так звані «Єдиніновини» маніпулювати людьми й знову формувати владу. Тому я й кажу, що система формування влади, яка була досі, абсолютно непридатна для майбутнього України. Цю думку нам потрібно пропагувати в маси, зокрема серед людей, здатних думати і щось навколо себе організувати.
— Тобто прийде час для «хірургічної операції», щоб змінити систему?
— Безперечно. Про практичний механізм немає сенсу зараз говорити, але про це вже потрібно починати думати й мати на увазі.
— Ваша порада для патріотичних українців. Як діяти, щоб збулося все, про що ми з вами говорили?
— Насамперед, не чекати, що хтось за нас щось зробить. Щонайменше кожен порядний українець, який вболіває за долю України та не є байдужим до її майбутнього, має принаймні формувати навколо себе здорове середовище потрібних людей. Хай із невеликих груп потім можна творити більш потужну велику організацію, яка буде здатна організувати суспільство рухатися в правильнішому напрямку. Не піддавати його на волю усіляким шахраям і пройдисвітам. Майбутня українська еліта нині твориться на фронті та в тилу. Наприклад, волонтерський рух — це колосальне явище, без якого би Україна не встояла. Наше Міноборони було абсолютно непідготовлене та провалило інфраструктуру Збройних Сил. Можна ж було, знаючи заздалегідь про вторгнення (попри все, всі знали, що війна з росією неминуча), підготуватися. Щонайменше, на складах би було вдосталь екіпірування, продовольства для військових, це не кажучи вже про зброю. Ця робота Міноборони була повністю провалена. Провалені були й плани закупки озброєнь станом на 2020-й — це злочинна бездіяльність. І хтось мав би понести покарання. Тодішній міністр отримав подяку та місце посла, а мав би отримати місце в тюремній камері на Лук’янівці. Це має закінчитися. Я думаю, що ті, хто пролили свою кров і сьогодні її проливають, не мають права дозволити, щоб такі неподобства відбувалися надалі.
Підготувала Діана Царук.
Ютуб-канал Назара Мухачова:
«Свій до Свого по Своє».