Навіть не віриться, що був час, коли ніхто не знав, що таке ескалація. Так само як ніхто не знав, що таке аб’юз, булінг, харасмент і гендер. Про загрозу ескалації ми почули 2014-му, а увійшла в наше життя ця штука у лютому 2022 року.
Парадоксально, що відповідальність за ескалацію повісили на жертву. Чому парадоксально, тому що всі ці знавці аб’юзу і булінгу завжди ніби як були на боці жертви і всі санкції були спрямовані проти насильника. Але практика показала, що боротьба з насильством має відбуватися безпечно для борців з насильством. Якщо насильник чинить спротив, то треба уникати ескалації.
Ескалація на Заході вживається виключно у негативній конотації і обов’язково має призвести до катастрофи. Позитивних сценаріїв ескалація не передбачає. Ескалація, на думку західних мислителів, є необов’язковою і непотрібною дією і свідчить про прорахунки комунікації. Потрібно краще і довше розмовляти – і тоді все буде добре.
У світогляді західних людей взагалі не існує необхідності битися. Але парадокс полягає у тому, що чітке усвідомлення необхідності битися і воювати навпаки призводить до профілактичних дій, які запобігають війні.
Захід хоче не напружуватись ніколи, ні до конфлікту/війни, ні під час конфлікту/війни, мабуть, вважаючи, що люди тонусу зберігають потенційну небезпеку силової дії.
Захід продемонстрував, що він не вміє працювати із силою, він боїться сили. Замість того щоб навчитися працювати з силою, Захід обрав курс на слабкість. Але захлинутися у власному лайні з переляку нічим не краща перспектива, ніж захлинутися у власній крові з бездумної хоробрості.