Зміцнюймося у вірі! Плекаймо Україну!
Український козак — це передусім гармонійно розвинена людина. Тому всі сили душі козака повинні бути у гармонії. Душа людини складається зі взаємодії трьох сил за образом і подобою Святої Трійці. Так само, як Отець — Бог, Син — Бог і Святий Дух — Бог, але не три боги, а Єдиний Бог у Трійці поклоняємий. Так і душа людини складається з розуму, почуттів і волі. Звичайно, важко уявити собі козака без хреста, таких у народі називали безбожниками, які руйнували наші церкви і служили сатанинській владі. Тому саме через хрест козак отримує непереможний духовний настрій.
Запитаймо кожен себе, чому ми засмучуємося? Тому що душа втрачає триєдине єднання. А як налаштовуватися навчає великий учитель християнства святитель Іван Златоуст: ми хрестимось во ім’я Отця, щоб освятити, настроїти розум; во ім’я Сина, щоб освятити, налаштувати почуття; і во ім’я Святого Духа, щоб укріпити, зміцнити й освятити волю. І коли кажемо при поклоні «Амінь», що в перекладі означає — «істина», то цим ми свідчимо, що Бог є істина, і що за образом і подобою Бога ми в душі стаємо єдині з Богом, і те, що ми думаємо, те і відчуваємо, те й робимо. Тоді ми зміцнені, і нас ніщо не здолає. А чому ми засмучуємося? Тому що думаємо одне, відчуваємо інше, а робимо третє. І тому немає миру і щастя в нашому серці.
Щоб налаштувати свою душу, необхідно розвивати все гармонійно. Бо якщо ми вдамося лише до теорії, то без практики їй гріш ціна. Тому потрібно прийняти Божі слова, як зерно, яке укоренилося б у серці, тобто, щоб це слово було живе, тоді воно принесе плід у добрих ділах. Господь наш Ісус Христос учить, що одне зерно впало при дорозі, і птахи його поклювали. Друге впало на місця каменисті, де небагато було землі, бо земля була неглибока, коли ж зійшло сонце — зів’яло, і оскільки не мало кореня, засохло. Третє впало в терни і заглушило його. Інше ж упало на добру землю і дало плід: одне в стократ, друге в шістдесят, а інше в тридцять разів. Господь Ісус Христос пояснив своїм учням значення цієї притчі: до кожного, хто слухає слово про Царство Боже і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його — це те, що посіяне при дорозі. А посіяне на каменистих місцях означає того, хто слухає слово і зразу ж радісно приймає його, але не має кореня в собі, будучи нестійким; коли ж настає скрута або гоніння через слово це, відразу спокушається. А посіяне між тернями — це той, хто слухає слово, і воно буває безплідним. Посіяне ж у добру землю — це той, хто слухає слово, і розуміє, і приносить плід, і творить: один у стократ, другий в шістдесят, третій у тридцять разів (Лука 13, 4-23).
Передусім, щоб правильно діяти, треба мати правильний світогляд. Багато з нас відхрещуються від комуністичної моралі, а на ділі є послідовниками цього безбожного вчення. Наприклад, комуністи твердили, що буття визначає свідомість. Тепер скажіть у душі, кожен сам собі, чи маємо ми ту свідомість, щоб визначила і змінила наше буття? Хіба той козак, що підлаштовується і влаштовується, як би йому зручніше прожити? У кожного в душі повинно бути те Боже зерно, яке коли проросте і заколоситься, то змінює навколо себе весь світ. Але щоб воно проросло, нам необхідно підготувати землю нашої душі. Відганяти злих птахів, які не дають нам зрозуміти слово Боже, діставати з землі каміння — це наші приземлені міркування, які пристосовуються до будь-яких умов, аби лише нас не чіпали. Також потрібно виполювати наш бур’ян — це ті земні турботи про тіло та спокуси, які занедбують духовне і заглушають голос совісті, й тоді людина не має мужності та сили жити для вічного, а думає лише за тимчасове і зраджує всьому святому, що є в житті.
Щоб почати говорити про Боже, треба спочатку зрозуміти, хто ми є — люди чи тварини. Ми знаємо, що людина відрізняється від тварини розумом, але у звірів також присутній розум. Тому треба не забувати, що людська свідомість повинна бути вища за звірині інстинкти. А свідомість базується на сенсі буття. Задаймося питанням — чи є сенс жити, щоб згнити, тобто жити заради матеріального, того, що згниє? Всі філософи, що жили до Сократа, шукали сенсу буття в земному, і не знаходили. Як би гарно вони не називали свої теорії, і якими б «мудрими» словами вони не прикривались, будь-то евдемонізм чи утилітаризм, все зводиться до егоїзму, і по суті цей стан відзначив Епікур — будемо їсти, пити і веселитись, бо скоро всі помремо. Ми бачимо, що розумного сенсу, вартого людини, тут немає. І звідси робимо висновок: якщо немає достойного сенсу життя, то й розуму тут немає, тобто ти вже не людина, а тварина, і живеш тільки заради того, щоб задовольнити звірині інстинкти.
Треба пам’ятати, що тільки тоді ми люди, якщо в нашому житті є сенс, який не згниє, тобто духовний. Хіба можливо без душі і вічного життя пояснити, заради чого треба бути добрим, чесним і справедливим. А істинний козак — це є лицар, який у душі ці чесноти ставить вище самого життя. І, як ми знаємо з історії, справжній козак був готовий віддати життя за Христа Бога, Україну і побратима, бо щиро вірив, що після земного життя, є життя вічне.
Хіба може бути те щастя, що не сьогодні-завтра згниє? І хіба ти можеш бути щасливим, якщо в тебе є всі блага, але ти не можеш розділити їх з тими, кого любиш? І тільки Христос, і ніхто інший, показав, що є Вища Любов і Щастя. Заради нас Він страждав на Хресті. За наші гріхи пролив кров. І в третій день Христос воскрес і нас навчав, що якщо ми віримо в нього і любимо Бога та ближнього, то маємо надію, що Ісус Христос воскресить усіх тих, хто дорогі для нашого серця, і без кого ми не можемо бути щасливі. І він же обіцяв, що ми будемо з Богом і з ними во віки віків.
Ось цей світогляд і є тим каменем, на якому треба будувати дім душі. Тоді ніяка сила не буде в змозі похитнути нас. Бо тільки во ім’я Одного Отця Небесного ми можемо називатися братами. А якщо в когось отець — Перун, в іншого — Будда, тоді які ми брати? Деякі кажуть, що це все один Бог, тільки по-різному називається. А я відповім, що хто свого батька не знає і за честь його не стоїть, той не є рідним, а скоріше пасинок. Як можна Христа зрівняти з Перуном? Христос заради всіх людей кров пролив, а Перунові навпаки давали пити кров людську. В буддизмі перевтілення обіцяє, що я буду в іншому житті вже не я, і мама буде не моя, а хтось чи щось інше. Так вибачте, навіщо мені це життя без рідної мами, через яку я з’явився на цей світ. Тільки той, хто не шанує свою матір, може в це вірити.
Отже, ми повинні зрозуміти і пам’ятати, яких батьків ми діти і як нам далі жити. А для цього потрібно гармонійно поєднати во ім’я Святої Трійці наш розум, почуття і волю. Потрібно визнати, що гріх, який є тління і смерть, затьмарює нашу свідомість. А батько гріха — сатана. Це кожен може перевірити на собі. Як у нас деколи буває: щось на нас найшло і ми обурилися і найближчим і рідним людям сказали такі образливі слова, що коли отямилися, то жахнулися, як наш язик міг таке вимовити. І хоча більшість психологів відкидають існування злих духів, їм від того не легше. Вони придумали цей стан називати — idees fixes — тобто погана думка, яка в свідомості людини виникає без будьякого пояснення й існує проти її волі. Але визначити це — не означає зцілити. А хіба той козак, що не може володіти собою? Тому краще визнати, що є зла сила, яка наштовхує нас на зло і краде спокій і мир в нашому серці, як це і пояснив Господь Ісус Христос в притчі, що це і є лукавий, який краде зерно правди і всією до душі злі терня.
Тому, насамперед, як сказав учень Христа апостол Павло: «Наша битва не проти плоті і крові, а проти духів злоби піднебесних...» (Еф. 6.12). А зброя наша, за словом Господа нашого Ісуса Христа, — це піст і молитва, а перед усім — віра. Чому ми не можемо вигнати злого духа — «через невірство ваше, — вчить Господь, — цей же рід лукавий виганяється тільки постом і молитвою» (Мф. 17, 20-21). А що таке стояти на посту? Це означає нікого чужого не пропустити і нічого, що тобі довірили зберігати, не віддавати.
Що ми за будь-яких обставин повинні зберігати, — це спокій і розсудливість. Що не повинні в душу пускати — це неправедний гнів, роздратування й інші нечисті думки, які від лукавого.
У православних християн, крім багатоденних постів, є два дні в тижні, коли ми постимо. Це середа — в пам’ять того, що в середу Іуда за гроші зрадив Христа, і ми постимо, щоб ніяке земне задоволення не сприяло для зради всього святого, що є в козака. Також п’ятниця — день страждань і розп’яття Ісуса Христа. Ми стримуємо себе від земної насолоди, щоб приєднатися хоч трохи до страждання Того, Хто пролив за нас кров. І якщо ми навчимося стримувати і відмовлятися хоча б у малому, то тоді і в більш важливому, наприклад, віддати життя, аби не зрадити, ми будемо мати стійкість.
І, звичайно, головна зброя козака супроти лукавого, — це молитва. Не було жодного дня, жодного діла, щоб козаки починали без молитви. І хто хоча би раз відігнав злі, лукаві думки молитвою, той розуміє, що ця перемога важливіша за всі земні досягнення. Бо без миру в душі немає щастя. А гріх — це є смертельний бруд, яким нечиста сила смітить в нашій світлиці. І хоча деколи його і не видно, бо вікна не миті, але в такій хаті дихати важко. А чого ми не бачимо гріхів, бо не знаємо заповідей християнських і не помічаємо, як їх порушуємо. Часто в козаків запитую, чи знають вони заповіді Божі, і що чую у відповідь: «Я ж не грішу, бо не вбив, не вкрав, не блудив» та інше. Доводиться пояснювати, що ці 10 заповідей, які вони згадують, Бог дав єврейському народу ще до народження Христа.
Господь наш Ісус Христос їх не скасував, але возвисив до небесних, янгольських висот. Наприклад, Ісус Христос вчить: сказано древнім — не убий.
А Я вам кажу, кожен хто даремно гнівається на ближнього, вже порушив цю заповідь. Сказано древнім — не чини перелюбу, а Я вам кажу — кожен, хто подивиться з хіттю, вже вчинив перелюб в серці своєму.
У Старому Завіті було око за око і зуб за зуб, а у Новому Завіті Христос навчає, як зло можна перемогти добром. Святі отці пояснили, як цього досягти. Для цього потрібно пройти три сходинки: 1) раб Божий, 2) слуга Божий, 3) дитя Боже. Раб — це той, хто не грішить зі страху перед покаранням, слуга не грішить, бо сподівається на платню, і тільки дитя не грішить, бо любить Отця Небесного і не хоче Його засмутити! Перші два належать більше до Старого Завіту, а третя до Нового, бо тільки від Христа люди дізналися, що Бог для нас — то Батько, а до цього Бога більше боялися, ніж любили, бо серце їхнє було зачерствіле! А Євангеліє, тобто Новий Завіт Ісуса Христа, взиває більше до совісті, а не до страху через покарання!
Тому кожен із козаків повинен старатися досягти третьої ступені! Щоб зрозуміти, як це зробити, наведу приклад з нашого повсякденного життя.
Нас хтось, скажу по-простому, «дістав». Всередині все закипіло, але ми знаємо, що головна наша боротьба не з людиною, а з тим рогатим, що ховається за її плечима, і якщо ми, не дай Бог, піддамося гніву, то будемо вже раби лукавого. Тому кожен козак повинен знати, як в цьому випадку воювати. Господь наш Ісус Христос вчить: Іменем Моїм бісів проганяйте. А для цього є гостра, як шабля, молитва Ісусова, яка перемагає будь-яке зло: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних! Коли починаєш подумки так молитися, то не тільки сам заспокоюєшся, але і від того, хто тебе «дістав», відганяєш злого духа і людина відновлює в собі душевний лад.
На першій сходинці ми той гнів, що проник в нашу душу, виганяємо молитвою Ісусовою, а на другій — слуга Божий старається не впустити зла до свого серця, бо не хоче втратити нагороди — а це не тільки Царство Небесне, це мир, радість і праведність, яку людині дає Дух Святий за добрі діла!
І тільки на третій сходинці дитя Боже змінює навколо себе світ! Дитя Боже уподоблюється Сину Божому Ісусу Христу і бере гріх на себе. Тобто, коли хтось кричить і біснується, то дитя Боже думає: це моя вина, бо якби я за цю людину краще молився, то вона б не піддалася впливу лукавого! А якраз це є найсильніша зброя від сатани! Бо як диявол одного разу зізнався монаху пустельнику: «Ти постиш — я нічого не їм, ти молишся і мало спиш — а я ніколи не сплю, а от одне, чим ти мене перемагаєш, це тим, що звинувачуєш себе у всіх гріхах світу і просиш за всіх — а я ніколи не вважаю себе винним і ніколи не покаюсь».
Тим козаки і відрізнялися від інших, що для них не було чужої біди, а всяке людське горе вони сприймали, як своє! І де молитвою, а де шаблею ставали на захист свого народу. І це ніяк не суперечить Євангелію, бо, як сказав Ісус Христос: «Нема більшої любові, як хто душу свою покладе за побратимів своїх!» Православна віра так вчить: свого ворога люби і перемагай зло молитвою та прощенням, бо хто з нас без гріха. Ворога твоєї Вітчизни гони. А ворога Божого ненавидь. Ми не закликаємо когось вбивати і не збираємося нав’язувати комусь свої переконання, але якщо хтось буде зневажати наші святині й ображати нас — українців, то справжній козак мовчати не буде. А як козаки у всі віки ставилися до тих, хто зневажав Бога, нашу віру, і наші традиції? Хто забув, нехай перечитає «Тараса Бульбу» Гоголя.
А головне для козака — це знати свою віру, а для цього читати Євангеліє і жити та вмирати, як усі славні козаки, отамани і гетьмани наші!
А щоб не боятися смерті, треба в душу свою прийняти Христа через Причастя Його Святого Тіла і Крові, але для цього потрібно приготувати душу свою, через виконання заповідей Християнських. «Хто любить Мене, — говорить Христос, — той заповіді Мої буде виконувати». Тому що в більшості випадків, як сказано в Святому Писанні, ці люди устами своїми Мене шанують, а серце їхнє далеко від Мене. Тому, якщо слово Боже через молитву проникне в наше серце, тоді зміцніє наша воля і ми, з Божою допомогою, зможемо не тільки побачити шлях до істини, але і знайти сили, щоб по ньому йти.
Тепер розглянемо волю людини. В сучасній науці є два вчення: детермінізм та ідетермінізм. Детерміністи вчать, що у людини немає вільної волі, що у кожному вчинку людина керується тільки зовнішніми причинами. За їхнім вченням, людина діє під впливом тільки тих мотивів, які від неї не залежать, і підкорюються зазвичай тому, який в цей момент сильніше за інших впливає на неї. Тобто буття визначає свідомість. А ідетерміністи вчать, що людина повністю вільна в своїх діях і вона може робити все те, що вона захоче, незалежно від зовнішнього впливу. І перше, і друге — це крайність, яка ні до чого доброго не приведе.
І от саме в християнстві золота середина. Так, дійсно, людині Бог дарував свободу волі, але з того часу, як людина відвернулася від Бога і послухалася змія, то до зла вона має нахил сильніший, і тільки через Хрест Христос звільнив людство від лукавого. І коли людина очищує з Божою допомогою свій розум через світогляд, який відкрив нам Христос, і приймає в душу благодатну силу, що освячує її почуття, тоді вона стає спроможна жити в святості, щоб підготуватися до вічного життя. Така взаємодія волі людської і Божої сили називається синергія. А без Божого просвітлення, як казали древні римляни: «errare humanum est» — людина по своїй природі схильна помилятися.
Зробимо висновки:
1. Щоб бути справжнім козаком, необхідно навчатись володіти собою і бути гармонійно розвиненим.
2. Для цього необхідно мати правдивий світогляд, який збудований на фундаменті православної віри.
3. Навчатись заповідям Християнським, щоб сповідати свої гріхи і бути готовим через піст і молитву противитися лукавому і підготувати свою душу до прийняття через Причастя Тіла і Крові Самого Христа, Спасителя душ наших, і тоді не страшні будуть ніякі біди, навіть сама смерть відступить від мужнього воїна, тому що її немає, а є життя вічне — де нас чекає зустріч з усіма вірними захисниками нашої України, і нехай поможе нам Бог бути достойними стати поруч з ними! Бо на це і Христос родився, щоб люд з Богом примирився!
Автор: Савва Дубатовк — військовий капелан, ієромонах.