Майже щодня ми отримуємо інформацію про затримання корупціонерів. До того ж ці затримання проводять так ефектно і показово, що аж душа радіє за наші правоохоронні органи. Правда, потім, майже наступного дня виявляється, що й у цих правоохоронних органах, які б мали боротися із цією клятою корупцією, – також корупція. І ось тут уже аж із самої Генеральної прокуратури посилають борців із цією корупцією, які мають побороти корупцію своїх же корупціонерів, але менших за розміром.
Але тут теж питання: а що, як у перевіряльників будуть такі ж довідки про інвалідність, як у тих, кого вони перевіряють? Тоді що? Ось і виходить, що у нас якесь корупційне замкнуте коло.
Чи можна з цим якось боротися? Звичайно можна. За бажання з будь-яким негативом можна боротися. Але це за бажання.
І головне визначити, де зародок цієї корупції. А зародок корупції, на мою думку, в нашому законодавстві, а отже головними корупціонерами є законодавці. Ну скажіть, ось читаю, що керівник Хмельницького пенсійного фонду призначив пенсію прокурору по інвалідності 60% від зарплати, яку той отримує. Тож, мабуть, ось цих 60% він визначив, виходячи із якогось законодавства. І якщо людина на посаді може вирішувати, на свій розсуд, згідно із законодавством, кому яку пенсію по інвалідності вона може дати, скільки кому вділити тих процентів… То чому б цим не скористатися?
Я колись в одній зі своїх книг наводив приклад, як у сорокових роках минулого століття в США Аль Капоне був оголошений «ворогом суспільства №1». Але на цьому все і закінчилося. Всі судові процеси закінчувалися нічим. Свідків, які готові були дати свідчення, вбивали, незважаючи ні на яку охорону. Судова система була безсила або куплена. Ось тоді була використана інша методика, за справу взялися податкові інспектори. Для цього були відібрані неодружені професіонали з інших регіонів, яких не можна було ні купити, ні залякати. В результаті гангстер №1 був засуджений за несплату податків на 11 років в’язниці і 50 тисяч доларів штрафу. А після того, як вийшов із тюрми, він уже був
ніким.
І тут часто говорять: якщо ви хочете щось змінити на краще, то пропонуйте. Але я, та і не тільки я, уже скільки внесли пропозицій, що із рахунку можна збитися. Ну і що?
Для боротьби з корупцією я б запропонував президенту знайти з десяток порядних і чесних людей, щоб вони незалежно одне від одного, вивчали ті законодавчі акти, які дають президенту на підпис, на предмет корупційної складової у них. Є корупційна складова – повертаються назад на доробку. А також переглянули уже підписані закони.
А потім би варто було створити ще одну маленьку групу, на закрите засідання якої викликали б депутата, який голосував за цей корупційний закон, а особливо тих, які писали і лобіювали цей закон. І показували йому розрахунки, що втратить держава від тих корупційних ризиків, які закладені у ньому, і так тихенько питали: «Ти будеш компенсувати і відповідати за це все сам, чи розділиш із головою ВР, який ставив цей закон на голосування, та тими, хто за нього голосував?» Я думаю, що із декількома сотнями головних законодавців корупції, які формують такі закони, все ж таки легше боротися у зародку, ніж із тими тисячами корупціонерів, яких уже наплодить такий закон?
Тож, було б лише бажання боротися із корупцією…
Про автора: Сергій Медвідь –
письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат
аграрних наук.