Швейцарія – це технічні досягнення, мистецтво і природа. Це вміння створювати, винаходити і спостерігати. Це вміння поєднувати досягнення прогресу і те, що нам дала природа. Але як це поєднати? Свідчення цьому – експозиції місцевого сучасного мистецтва, на яких ми побували.
Що чекає на нашому шляху? Це – численні виставки. Відомо, що швейцарці вміють робити креативні витвори з будь-яких підручних матеріалів, у тому числі уламків непотрібного заліза, розтрощеного скла тощо.
Царство скла і металу. Це, зокрема, виставки знаменитого швейцарського митця (скульптора і художника) Поля Естьє (Paul Estier). Він відомий своїми креативними скульптурами та іншими конструкціями зі скла, каменів і металу. Регулярно відбуваються експозиції названого митця (і про ці заходи я вже писала). Справжня творчість не стоїть на місці, тому приємно спостерігати талант у розвитку.
Наприклад, в місті Івердон-ле-Бен була виставка в салоні, де начебто на перший погляд не дуже великий простір вийшов насиченим експонатами. Дива починаються вже з вітрини. Наприклад, це різні скляні предмети, які звисають наче люстри або взагалі конструкції. Водночас кожний шматок скла тут і самостійний, його можна роздивлятись окремо. Це кола, півмісяці, умовні фігури, схожі на квіти (а це – скло, розбите «віялом», в особливий спосіб), різних пташок – зокрема, півнів, – метеликів чи фантастичних риб… Це й колеса, і кола, і овали… Вони і стоять, і звисають. Начебто простий матеріал – прозорий, зеленавого відтінку. Але це ще не все, бо ці конструкції рухаються, обертаються під музику.
Наприклад, на прямокутному шматку іржавого заліза чи іншого металу – наче камінь у персні: вмонтовані пластини різнокольорового скла. Вражає не лише майстерність, як митець уміє це робити, а й те, як він тонко відчуває кольори. Начебто дивимось у морську воду, переливи лазурового, бірюзового, золотавого та інших відтінків – залежно від повороту і освітлення щораз різних. Хочеться вдивлятись і вдивлятися – і кожний бачитиме цей витвір по-різному. Наприклад, можна сказати, що це карта з материками або наша планета – згори, з космосу.
Деякі предмети підсвітлені спеціальними апаратами, але добре сприймаються й без підсвітки.
Або на іншій конструкції – вертикальне бірюзове скло, схоже на кристал, причому вмонтований в чорний матеріал. Це й наслідування природи, і вміння поводитися з технікою. Це свідчить наступний експонат – лампочки, вмонтовані в механізм. Точніше, це лампочки на перший погляд, а насправді – оформлені шматки зеленого і червоного скла. Асоціації з технікою та водночас і природою (печерою) викликають подібні до кристалів або взагалі до коштовного каміння фіолетові шматки в металі, різної форми та розміру, проте оригінально розміщені. Це й композиція, і фантазія. Якщо подивитися здалеку, то вийде точно печера або грот.
Або на чорній підставці – різьблений зелений квадрат (це скло, як й інші твори). Візерунки на підставці схожі на візерунки цього скла. Або інше зелене скло, наче неправильний кристал – у скелі? Камені? Печері? Ні, це іржаве залізо. Начебто легко знайти зім’ятий метал – але ж треба дібрати такий, щоб годився в композицію. І зробити так, щоб це візерунок виглядав, як жива природа. Шедеври схожі на смарагди в породі.
Це не лише доповнення склом, а й просто метал. Наприклад, зовні нібито звичайна пластина, але особливо освітлена. І на неї хочеться дивитися не відриваючись.
На цій виставці були справжні поціновувачі мистецтва, і з автором охоче спілкувалися. Узагалі атмосфера була і жвавою, й інтелектуальною, і теплою. Відбулось як вишукано, так і в хорошому розумінні по-домашньому. Але зрозуміло, як важко підготувати експозицію на такому високому рівні.
Але на нас чекає ще один сюрприз. Бо в іншій швейцарській комуні (і так само – кантон де Во, de Vaud), Консізі (Concise), відбувається нова виставка. Там – теж Поль Естьє. До мети в хащах веде люб’язно поставлений вказівник із написом про виставку. І от, крізь лісові зарості, з берега озера, з висоти ми бачимо воду – і диво. Природа, яка надихає художника – і витвори тому ілюстрації.
Стиль Поля Естьє можна впізнати здалеку. За лісом, біля води, видно скляний зелений витвір, який – незвичної форми та одразу привертає увагу. Спускаємося – і нас зустрічають справжні дива. Це експозиція, яка відчуває воду і ліс – і ми починаємо відчувати так само.
Якщо вийти на причал, то помітно, що у воді – різні шедеври. Скажімо… що це? З води проростає рожевий корал? У прозорій пластині це нагадує й людський організм – наприклад, хребет. Є над чим подумати. Це – один із витворів Поля Естьє. А поряд – інший: коло із зеленого скла, причому оригінально розтрощене. Зокрема, воно нагадує і проміння, і медузу, і ще багато чого. А далі – прямокутник: у чорній рамочці – яскраво-синє скло, яке особливо гарне у сонячному світлі. Або (ближче до пірса) – зеленкуваті уламки чи пластини на оригінальній конструкції. Над цим теж можна подумати.
Або у траві, поряд зі справжнім каменем (і, звичайно, цій брилі – безліч століть, якщо не тисячоліття) – інший арт-об’єкт, який нагадує яшму. Тобто теж камінь. Але якщо придивитися, то це – великий шматок брунатного металу (залізо?), в якому – великий виткий уламок зеленого скла. І жива натура, і твір – поряд і чудово доповнюють одне одного.
А на самому пірсі – так само витвори мистецтва. Треба сказати, що організатори запланували ввечері (коли стемніє) підсвітити об’єкти – так і зробили. Але в сонячному промінні, на мою думку, виставка мала такий же чарівний вигляд.
Якщо на виставці в Івердоні ми багато ходили, то тут – інша атмосфера, бо можна було не лише піти на пірс і там спостерігати витвори мистецтва, як і спілкуватися з митцями і публікою, а й сісти в затінку сосон і спостерігати озерну панораму. Краєвид Невшательського озера – незвичайний. А ще ми бачимо, як просто до причалу, де Поль Естьє грає в шахи з гостями та спілкується, підпливають катери. До речі, художник сидів на тлі своєї скульптури (великого розміру) – зеленого кола, розбитого так, що утворилися правильні уламки-візерунки, у металі.
Також на причалі та поряд із ним розставлені акварельні картини, які утворюють діалог зі скульптурами Поля Естьє. Автор живопису – Франсуа Дюрю (François Duruz), в якого також були і тривають різні виставки. Його акварелі, на противагу іншому художнику, – більш предметні, бо можна розрізнити пейзажі. Це, наприклад, загадковий пейзаж при присмерку (упізнаю швейцарські краєвиди). Присмеркове небо віддзеркалюється у водах ставу, і ми бачимо нібито дві площини, дві реальності. Або – вечір: темні глицеві дерева (сосни?), які оточують озеро. Може, це озеро Невшатель? Ця картина, з лісом і ставом, виглядає таємничо і виконана в темних тонах. Відтворено, що у воді віддзеркалюються вогники селища. Помітно, що автор відчуває природу. До речі, Франсуа Дюрю також працює пастухом великої рогатої худоби (біля міста Ньйон, Nyon) і знається на краєвидах гірського масиву Жура (Jura) та взагалі кантону де Во, не кажучи про інші місцини Швейцарії.
Але його картини можна побачити не лише тут, а й далі. Ми бачимо дерев’яний будинок, подібний до лісової сторожки або хижі – можливо, для мисливців? Ця хатина виглядає і практично, і романтично, загадково, повита плющем. Помітно, що ця будівля – старовинна. І на стіні, над папороттю, – інша картина: зимовий пейзаж, де височезні ялини сусідують зі снігом. Це знов у темних тонах. Засніжена галявина – по центру й приваблює, заманює білим кольором. Також ця картина створює враження, що ми спостерігаємо все це здалеку та згори. Або на іншій стіні, майже на куті, – інша картина, і теж пейзаж. Або на стіні – два пейзажі, рівновага. Тобто варто вийти з тіні й трохи піднятися пагорбом, як ми побачимо й інші твори. Отже, усе зроблено дуже оригінально і водночас природно.
Узагалі приємно, що на цій виставці презентовано наш кантон.
Публіка – надзвичайно зацікавлена. Чуються французька, англійська та інші мови. Це гості високого рівня, респектабельні, з різних місць. А ще сюди приводять дітей, які так само в захваті від незвичних творів.
Ці картини і скульптури дуже органічно виглядають на тлі природи. І як приємно не лише бачити арт-об’єкти, а й несподівано натрапляти на них. Ця виставка чудово підготовлена, але її можна назвати й сюрпризом.
Отже, це – живе мистецтво. Живе своїм посилом, живе ідеєю, не кажучи про виконання. І в цьому можна переконатися, побачивши, як захоплено відвідувачі роздивляються ці шедеври, як охоче спілкуються з авторами, як не хочуть полишати культурні заходи. Справжнє мистецтво – це те, що не потребує пояснення: достатньо лише бачити. Так, сучасне мистецтво часто нестандартне, але справжній талант викликає відгук у душі. Такий відгук у нас був.
І, звичайно, хотілося б надалі відвідувати ці виставки й більше дізнаватися про мистецтво сьогоднішнього дня, яке змінюється, але його найкращі зразки залишаються з нами.
Аналітик матеріалів – Олена Смольницька
Про автора:
Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант
з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-
Католицької Церкви (Львів).