Одного дня, серед розбитого артилерією села на Харківщині на СП «Хутір», до мене прибивається кіт. Спочатку він, як партизан, десь крадькома, доки ніхто не бачить, шуршить використаними пакетами від сухпайка і тарабанить порожніми консервними банками від тушняку. Потім з цікавістю з дистанції спостерігає, що ти там жуєш.
Його господарі, які змушені були тікати від лиха війни, з ним ділилися, а ти жлобяра, щось там точиш на ничку в його обійсті.
– Ходи сюди, не соромся. Ми всі тут в одній шкурі, вештаємось, як безхатьки по руїнах, ховаючись від смертоносного металу. Тримай!
Кидаєш смаколик пухнастому а потім ще і ще, зменшуючи дистанцію, щоб підійшов ближче.
– Не бійся, друже. Ми в одній команді і вороги у нас спільні, що перетворили наш звичний побут в ось це ось все...
І за декілька хвилин він вже ластиться об твої берци і піксельні штани, ніби дякуючи за гостинці і виказуючи довіру. Провівши долонею по шерсті, розумієш, що цей момент був потрібен нам обом. І ти відчуваєш щось з довоєнної гражданки, як біля каміна з келихом шампанського гладив такого ж пухнастика, хапаючи в кров дозу окситоцину.
– Тепер ти числишся за нашим підрозділом. 4 рота 1 взвод 1 відділення. Запам’ятав? На тобі охорона території. Тут всі бійці задіяні, тож не підведи. Ввечері хлопці ще риби в ставку натягають сіткою, скажу, щоб дрібноту не викидали, бо в нашому відділені поповнення...
Говориш з ним і посміхаєшся. Отакої, я говорю з котом. Але ця розмова не втомлює.
– Може, тебе прислали до нас з відділу морально-психологічної підтримки? Придумаймо тобі позивний. Будеш Бегемотом, бо ти чималенький, друже.
Відкриваю ножем трофейний тушняк. З-під тонкого заліза виглядає якесь переварене желе з маленьким шматком м’яса невідомого походження. Висипаю вміст на шматок шиферу, що від прильоту НУРСа відлетів від даху. Бегемот понюхав, стоїть, дивиться на мене з недовірою, мовляв, що ти мені намагаєшся впарити щось неїстівне.
– Ну блін, наш котяра. Лайна їсти не хоче, – з усмішкою зазначаю я. Відкриваю наш тушняк. В кота прорізався голос і масивними лапами він починає видирати консерву з рук.
Поїли разом. Повсідалися на каремат під розлогою яблунею. З боку противника почулися звуки мінометних виходів. Бегемот повернув голову у мій бік і розширеними зіницями заглянув мені в очі.
– Так. Згоден. Під*раси. Як я тебе розумію...