Погляди редакції можуть не збігатися з окремими твердженнями, наведеними у тексті.
Не дивився дебати ні минулого разу, з Байденом, ні останні, з Харріс. І не тому, що не цікавить, що відбувається в США. Просто я те все розглядаю через свою призму, де рулять демографія і ідеологія, а дебати – це чисто політтехнологічний інструмент, який, звісно, впливає на вибори, але вже мало впливає на тектонічні зсуви в американському суспільстві. Обрання того чи іншого кандидата може прискорити чи пригальмувати цю тектоніку, але її вже не зупинити. До речі, так само, як і в Європі…
А чому взявся писати на цю тему? Тому що принесло пару коментарів від колег, з якими я, начебто, на одній хвилі відносно добра і зла. І там вельми життєрадісно сприймається перемога Харріс над Трампом. Я не знаю, чи дійсно перемогла Харріс, але я не впевнений, що у випадку перемоги демократів оця їхня щира життєрадісність буде мати підстави для тривалого існування.
Отже, дещо про демократичний марксизм.
Насувається дата 5 листопада, якої у всьому світі чекають – хто з шампанським для «халелуйях», хто з церковним кагором для «амен».
Що відбудеться 5 листопада? По-простому цю подію називають «вибори президента США», я ж це називаю – «вибір американцями майбутнього для залишків європеоїдної цивілізації».
Багато хто пише, що поляризація в Америці дійшла критичної межі і політичні опоненти малюють апокаліптичні перспективи для американської (за малим не написав «демократії») держави у випадку, якщо до влади прийде не їхній кандидат. Я думаю, що і вам таке траплялося.
Так хто з них становить більшу загрозу для Америки – Трамп чи Харріс? Перепрошую, для якої саме Америки?..
Аналогічне запитання: хто буде кращий для України? Відразу хочеться зустрічно задати питання: для якої саме України? Для України, яка воює, чи для тої, яка мародерить? Це дві різні України і у них різні інтереси. Я би навіть сказав – антагоністично різні інтереси; кожна з цих Україн була би рада відспівати свою протилежність…. Так само з Америкою. Чи точніше – з Америками.
Ось книга Патріка Б’юкенена, на обкладинці – крупними літерами:
«Америка проти Америки. Смерть Заходу».
Читали? Ну то почитайте; це вам не Соловйов і не Скабєєва, це американець класичного консервативного формату, який тверезо дивиться в майбутнє:
«В нашій країні людей розділяє не рівень доходів, не ідеологія і не віра, але етнічна належність та ідентифікація. Несподівано вияснилося, що серед мільйонів некорінних американців третина – нелегальні мігранти, що десятки тисяч наших співгромадян – прибічники режимів і диктатур, з якими Сполучені Штати ведуть війну, що деякі наші співгромадяни – спеціально навчені терористи, що прибули до нас вбивати американців».
Несподівано вияснилося?.. А для тих, хто зробив все можливе і неможливе, щоби ці мільйони нелегалів проникли і залишилися в США – це також несподіванка?
Знову ж Патрік Б’юкенен:
«Некерована імміграція загрожує знищити країну, в якій ми виросли, і перетворити Америку на хаотичне скупчення народів, які не мають нічого спільного між собою – ні історії, ні фольклору, ні мови, ні культури, ні віри, ні предків. Свого роду нова балканізація…»
Зробити мішанину з народів, максимально їх атомізувати – це одна з основних марксистських ідеологем. І тоді нагорі залишиться той народ, який не втратив своєї ідентифікації. Але як же круто вони помилилися у своїй стратегії… Мексиканці в Америці не втрачають свою ідентифікацію і мають намір віджати шматок території. Як варіант – вони через років 20 чи 30 законно переформатують південні штати на іспаномовні.
Для розуміння реалій: у 2010 році був проведений перепис, який показав таку динаміку етнічно-расових змін; я наведу цифри серед крайніх вікових категорій, цього буде достатньо:
серед тих, кому 85 +
- білих – 85%;
- іспаномовних – 5%;
- чорних – 7%.
А тепер серед тих, хто молодший 5 років:
- білих – 51%;
- іспаномовних – 25%;
- чорних – 14%.
Те, що відбувається в США, я вже давно не розглядаю інакше, як через призму боротьби марксизму і антимарксизму. Це є основне поле бою, все інше – кримінал, етнічні банди латинос, наркотрафіки, потоки нелегалів, гомодиктатура і тд – залежить від результатів цієї боротьби. Власне, це саме сказали у 2020 році відставні адмірали і генерали у своєму відкритому листі:
«Існує конфлікт між прихильниками соціалізму та марксизму проти прихильників конституційної свободи і волі».
І наскільки б не була вигідною для нас перемога марксистів ситуативно, в стратегічній перспективі це є цвяшок в труну цивілізації, яка вже й так на ладан дихає. Марксисти за визначенням не можуть розбудувати конкурентоздатне суспільство, вони тільки можуть (у всякому випадку – хочуть…) взяти все і всіх під жорсткий контроль. І байдуже, які форми прийме цей контроль, ГУЛАГ чи Океанія – різниця буде непринциповою.
Коли сотні генералів і адміралів заявляють буквально: «Демократична партія вітає соціалістів і марксистів, наш історичний шлях життя поставлено на карту», то, на думку фейсбучних аналітиків, це не варте уваги. Чому? – тому що вони трампісти. Давайте ще раз: заява вищих офіцерів найпотужнішої армії світу, які знають політичне життя США не за постами в соціальних мережах і усвідомлюють причини деградації держави, – це все не варте уваги, тому що вони, переважно, підтримували Трампа?
А якщо відкинути Трампа, якого більшість сприймає чисто як візуальний об’єкт, поведінка і зовнішність якого не відповідає певним сталим асоціаціям, а зосередити свою увагу на сенсах основних тез з листа генералітету? Чи ви вважаєте, що офіцери, під чиїм командуванням збройні сили США так чи інакше ще декілька десятиліть тому впливали на політику всієї планети, що ці офіцери неправильно застосовують термін «марксизм»?.. А я думаю, що вони усі марксистські режими вивчали достеменно – як потенційну загрозу. І що серед них і офіцерів розвідки, і військових дипломатів, і адекватних аналітиків також вистачає.
Для тих, хто забув (не читав…), я процитую декілька скорочених фрагментів, які є актуальними і для нас:
- Відкриті кордони загрожують національній безпеці через збільшення торгівлі людьми, наркокартелів, в’їзду терористів, небезпеки для здоров’я/CV19 та гуманітарні кризи. Нелегали заполонили нашу країну, приносячи величезні економічні витрати, злочинність, зниження заробітної плати та незаконне голосування в деяких штатах.
- Китай є найбільшою зовнішньою загрозою для Америки. Налагодження відносин співпраці з Китаєм і їх Комуністичною партією заохочує їх продовжувати просування до світового панування на військовому, економічному, політичному та технологічному рівні.
- Повторна участь у хибній ядерній угоді з Іраном призведе до придбання Іраном ядерної зброї із засобами для її доставки, тим самим порушуючи мирні ініціативи на Близькому Сході та допомагаючи терористичній націі, гасла та цілі якої включають «смерть Америці» та «смерть Ізраїлю».
- Зупинка Keystone Pipeline усуває нашу нещодавно встановлену енергетичну незалежність і спричиняє ситуацію енергетичної залежності від націй, які не є дружніми до нас, одночасно ліквідуючи цінні робочі місця в США.
Прочитали?
Тепер питання: що змушує керівництво держави, а конкретніше – керівництво Демократичної партії проводити таку вбивчу для держави політику:
- відкривати кордони нелегалам,
- співпрацювати з Китаєм і їхньою Комуністичною партією,
- брати участь у хибній ядерній угоді з Іраном, що призведе до придбання Іраном ядерної зброї із засобами для її доставки,
- зупинити будівництво нафтогону Keystone Pipeline, що знищує енергетичну незалежність.
Все це, звісно, нелогічно, але у марксистів своя логіка. І розшифрувати її можливо, тільки якщо зануритися у ті інформаційні пласти, які приховані за відлякуючим тавром – «це все конспірологія!». Отримати тавро «конспіролог» мало кому хочеться. У всякому випадку мені – ні. До речі, не пригадаєте, хто і коли сказав сакраментальну фразу «Висилайте Троцького»? А хто перший озвучив ідею євгенічної зачистки населення з необхідністю отримувати у держави дозвіл на право утворювати сім’ю і окремо – дозвіл на дитину? А виписати в стовпчик тих політиків і «медиків», які від початку інтенсивно проштовхували нормальність гомосексуалізму, і зробити певні висновки? А що то за великий збір масонів був у Парижі перед самою олімпіадою? І хто вони взагалі такі, ці масони – паяци, як наш президент, чи таки організовані і добре структуровані люди, які мають свою програму, яку не афішують чисто з делікатності? Але не беріть дурного в голову, це все конспірологія…
Дещо з програмних моментів демократів стосовно найдемократичнішої і найпрогресивнішої теми, термінова необхідність вирішення якої для суспільства (і особливо для дітей) вже не обговорюється – тема ЛГБТК+.
Відразу хочу зазначити: коли ми говоримо про демократів, то зміна персони президента там мало що змінить у політичній стратегії. Тобто, Харріс в основних моментах – нелегали, ЛГБТ, політичні свободи – буде продовжувати ту саму політику, яку до неї проводив Байден, а до нього… далі всюди.
А що було при неадекватному Байдені і адекватній Харріс? Боротьба за права трансгендерів. Трамп заборонив службу трансгендерів в армії – Байден це повернув.
За Байдена відповідальною за зміни в міністерстві оборони була призначена Шон Скеллі – жінка, яка себе називала чоловіком.
А у міністерстві юстиції над демократичними змінами – лесбійська активістка Чай Фельдблум (Chai Feldblum). Тут можна було би щиро порадіти за цих дам, що вони, врешті, добилися того, заради чого їхні колеги виходять на «марші рівності» – власне, тієї самої рівності. Але пані Фельдблум вирішила не зупинятися на досягнутому і відповідно до уявлень демократів про «демократію» підтвердила канонічне правило, за яким всі люди рівні, але деякі рівніші за всіх. Так, вона свого часу заявила:
«Захист ідентичності однієї групи іноді може вимагати обмеження свободи релігійних переконань інших людей. Це невід’ємна і непримирима реальність нашого складного суспільства».
Сподіваюся, тут всі букви знайомі, то ж сенс сказаного може зайти навіть в розумово обмежену голову. А взагалі-то цю тезу треба носити здоровенним банером на всі «марші рівності». Це щоби без ілюзій стосовно перспектив… Що кажете – не звертати увагу? Ну тут логічніше не звертати увагу на ідіотів, які кажуть «не звертати увагу». А я на всі висловлювання марксистів навіть дуже звертаю увагу.
А ще була така демократка – Хілларі Клінтон. Дуже респектабельна дама. І досі багато хто вважає, що Америка пішла не тим шляхом, бо якби Хілларі виграла у Трампа… Ну і далі йдуть красиві безпідставні демократичні фантазії на вільну тему.
Просто процитую фрагмент зі статті авторства Жежко-Браун (Американська асоціація політичних наук, Сомервіль, США). Цей фрагмент характеризує те, що вже явно відбувається в нашому світі останні десятиліття і чиїми талантами воно здійснюється:
«Після закінчення університету Хілларі обрала професію адвоката із захисту прав дітей. Вона трактувала захист дітей як поширення на них цивільних і політичних прав, що раніше належали тільки дорослим; тобто як боротьбу дітей за свої права. Концепція розширення поняття цивільних прав на дітей призводить до поступового витіснення батьків з процесу виховання дітей і підміни їх різними державними та громадськими організаціями. В її статтях найчастіше саме сім’я не дає нормально розвиватися своїм дітям, а держава, навпаки, виконує функцію прогресора. Як це нагадує політику більшовиків після революції! Роблячи свої висновки з досвіду переважно бідних сімей, вона поширювала свої висновки на всі сім’ї, включно з середнім класом. Щоби місцеві колегії надання юридичної допомоги дітям не були “заражені” цінностями середнього класу, вона наполягала, щоб в них входили переважно представники різного роду меншин. У своїх статтях Хілларі пропонує зміни в законах, що регулюють статус дітей, які не досягли повноліття, наділяючи їх новими правами: правом на материнство, аборти, косметичні операції, операції зі зміни статі – і все це без згоди батьків».
Після ознайомлення з цим фрагментом, що так яскраво характеризує марксистські уподобання демократки Хілларі Клінтон, мимоволі виникає питання: що несе в собі колишнє привітання від Хілларі Клінтон українським ієрархам? Якщо конкретніше: чи присутня в тих вітаннях спільна ідеологічна складова? І я не був би надто категоричним у запереченні подібної думки.
Врешті, поки що якийсь час ще можна й продовжити колективно займатися самообманом. Бо ми ж того варті…
І на завершення ще декілька тез від консервативного республіканця Патріка Б’юкенена, в яких відчувається його біль за тією Америкою, в якій були присутні воля, не деградована культура, і традиційні моральні принципи:
«Люди ідентифікують себе з тими країнами, звідки вони самі або їхні предки; тим часом Транснаціональні еліти спрямовують суспільний розвиток у протилежний бік. Відкрито дебатується питання про те, коли національні уряди поступляться владою світовому уряду, і в цих дебатах беруть участь багато “володарів умів” – від Уолтера Кронкайта до Строуба Телбота, від Всесвітньої асоціації федералістів до Організації об’єднаних націй.
<…>
Америка також схильна до сепаратизму. Серед наших співгромадян міцніє відчуття, що країна розпадається
на етнічні групи. Крім того, ми нещодавно пережили культурну революцію, внаслідок якої панівні висоти зайняла нова еліта. Через оволодіння засобами навіювання ідей, образів, думок та цінностей – телебачення, мистецтво, індустрію розваг, освіту – ця еліта поступово створює нову націю. Вже не тільки етнічно і расово, але й культурно і етично ми більше не “люди однієї нації під
Богом”.
Мільйони людей відчувають себе чужинцями у своїй країні. Вони відвертаються від маскультури з її культом тваринного сексу та гедоністичних цінностей. Вони спостерігають зникнення старовинних свят та знецінення колишніх героїв. Вони бачать, як артефакти славетного минулого зникають із музеїв і замінюються чимось потворним, абстрактним, антиамериканським; як книги, що запам’яталися ним з дитинства, залишають шкільну програму, поступаючись новим авторам, про які більшість ніколи не чула; як руйнуються звичні, успадковані від поколінь предків моральні цінності; як помирає культура, що виростила цих людей – разом з країною, в якій вони зростали».