Леся (Олександра) Мудра-письмениця, журналістка, вчителька, громадська діячка (1938-2022)
Пам’яті Лесі (Олександри) Мудрої присвячується
Упевнена, що серед українців, які мешкають в Чикаго, багато тих, хто знав Лесю Мудру, і віддадуть належне її пам’яті згадками про неї в цьому нарисі. Хто не знав — поцікавтесь: мудра жінка — Леся з України.
Іван Сколоздра. «Богородиця з дитиною»
Душа Лесі (Олександри) Мудрої — однієї з найактивніших і відомих громадських діячок української спільноти Чикаго, знаної в Америці, шанованої в Україні, відлетіла у засвіти нещодавно — 19 липня 2022 р.,Чикаго, США. Вона із того повоєнного покоління іммігрантів, які творили фундументальну українську культурну спадщину великого Чикаго.
Іван Сколоздра. «Леся та Іван»
Народилася Леся Мудра — членкиня Національної спілки письменників України, авторка 9-ти дитячих та поетичних книжок — 1 січня 1938 р. в м. Броди Львівської обл. Як журналістка дописувала до багатьох українських видань в Америці. Біля 30 років — вчителька Рідної школи Чикаго. Авторка багатьох методичних порад для Шкільної Ради Америки. Волонтерка, відома щедрою доброчинністю для шкіл, церков, бібліотек, творчих людей України та благодійністю для численних гостей з України, що прибували в Чикаго задовго до 1991року й опісля здобуття незалежності України. Її хата свого часу була своєрідним клубом творчих людей із України (поети, художники, музиканти, артисти, політики-шестидесятники...), які прибували в Чикаго у ділові відрядження або на тимчасові відвідини. Леся була найактивнішою парафіянкою в Церкві св. Володимира й Ольги, найближчою помічницею редактора українського журналу «Екран», директора найбільшої української суботньої школи в Америці Адама Антоновича та створеного ним Українського літературного Фонду ім. Івана Франка, активісткою в організаціях: Народний Союз, Український Золотий Хрест, Шкільна Рада, співачка в Церковному хорі «Прометей»... І наостанок — щедра меценатка. Про що окремо.
"Я -віточка свого народу".
Одна із статей присвячених суспільно-громадській та творчій діяльності Лесі Мудрої:
"Еврика на все життя ", К., Молодь , 2010, с. 342-348
Неможливо згадати та перерахувати всіх тут, в закордонні, та й в Україні, кому ця віддана Україні душа допомагала, надихала, наставляла... Автор цих рядків — одна з них.
Леся (Олександра) Мудра і художник Іван Сколоздра під час зустрічі.
Україна, село Розвадів, Миколаївський р-н, Львівська обл., 1996 р.
Відступ. Рівно 20 років тому Леся надихнула і мене для праці в чикагському незалежному українському часописі «Час і події», для якого Леся на той час працювала і була причетна до його створення. Вона буквально умовила мене написати про мою розказану їй телефонічно першу подорож в Америці в сусідній штат Коннектикут і прислати в газету. На диво, надрукували. Так з’явилися сотні моїх публікацій в цьому відомому в Америці й Україні виданні... Коли відзначали 25-річчя «Часу і події» (травень 2021) Леся, прикута до ліжка протягом останніх 20 років, написала мені натхненного листа на 4-х сторінках, датованого 11 травня 2021 р. Висловила радість, що її тепло згадали як одну із організаторів видання, і що ще й нині «слухається» їй перо: «Ти бачиш, люба Лідо, що зі мною діється?.. Моє перо жене як скажене, і само пише що хоче... Цей лист мені так легко пишеться, як тоді, коли я ночами працювала над дописами до «Часу і події».
Іван Сколоздра. «Вишивала мати долю»
А далі її перо захотіло згадати про її відвідини в Україні художника Івана Сколоздру, який присвятив їй десятки своїх унікальних квартин в жанрі наївного мистецтва.
Широка палітра зацікавлень цієї неординарної жінки в роки її найвищої працездатності були підпорядковані єдиній пристрасті — любові до України. Любила Україну понад усе. Це була єдина справжня її любов. Любов без сумнівів і вибору.
Із її біографії, мабуть, найдивовижніше, що вона вирішила стати... українкою лише у свої 23 роки. Так склалася доля. Відомі історичні події під Бродами (місто її народження) в 1943 році примусили батьків шукати притулку поза Україною. Вони оселились у Польщі, де вона закінчила польські школу, гімназію, вчилася у Ягеллонському університеті (вивчала філологію). Батьки змушені були там ховати своє українське походження. Згодом емігрували в Канаду, а через рік у 1961 році уже одруженою там, вона переїхала в Чикаго. Подружжя розмовляло лише польською. А вона раптом вирішила стати українкою і взялася за вивчення одночасно української та англійської мов. І домоглася свого. Перемогли гени та живучі в душі враження від дивовижної краси України, її природи протягом перших 5 років життя там. Вражаючий приклад: українська — для душі, англійська — для потреб життєвих.
З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ
Каталог робіт Івана Сколоздри, передених Лесею та Олегом Мудрими
в дарунок Українському національному музею м. Чикаго. 2020 р.
І все подальше життя в Чикаго її праця, натхнення, захоплення, подорожі, творчість, муза, нечисленні громадські зобов’язання до останньої липневої хвилини 2022-го — присвячено Україні й українцям. Довгі роки її девізом були власні слова: «У Рідній Школі твоя доля, іди, виховуй та навчай!». Вихователькою та вчителькою українських садочку та школи вона була особливою, неформальною, творчою. Могла заспівати на уроці пісню по темі уроку чи прочитати вірш. Свій чи українського автора. Щоб діткам були зрозуміліші її викладання українських святкових традицій, пише і видає віршовані книжечки на біблейні теми «Створення світу», «Ноєв ковчег», «Неопалима Купина», «Чари Свят-Миколаївської ночі». Щоб залучати дітей до пісні, написала низку дитячих пісень і видала їх у збірці «А я собі співаю». Її виклади на уроках друкувалися в педагогічному журналі «Рідна школа» (США). Та й познайомилися ми з Лесею на вчительському семінарі в м. Рочестері (штат Нью-Йорк) під час мого першого службового відрядження Міністерством культури України в Бібліотеку Конгресу США (1993 р.). Відтоді стали друзями-однодумцями. Леся дуже раділа, що нарис про неї був поміщений саме в розділі «Патріоти. Подвижники. Таланти» авторського збірника статей та нарисів про американську Україну «Еврика на все життя» (К, «Молодь», 2010, с. 342-348). Це Леся відкрила мені двері до української громади м. Чикаго, познайомивши напочатках з родиною громадських діячів Орисею та Борисом Антоновичами, Анною Кульчицькою, медійниками часопису «Час і події», зокрема його видавницею Софією Разумовою та іншими очільниками українських установ цієї української столиці північних штатів США. Адже відомо, що в Чикаго найбільша українська громада.
Іван Сколоздра. «Балада про дуб і калину»
Наша Леся була завжди товаристською, дружелюбною, лірико-романтичною, веселою, цікавою людиною... Диву даєшся, як це було можливо ростити двох синів та одночасно брати участь в діяльності, здається, в усіх відділах українських організацій і товариств США. Безкорисливе служіння людям було безмежним. Вона справжня альтруїстка. Не тільки через допомогу та гостинність українцям, що прибували до міста Чикаго. Вона одна з перших українських волонтерів, хто з отриманням незалежності України стала доброчинно допомагати школам, церквам, бібліотекам, окремим творчим людям. Посилки («пачки», як кажуть тут, в діаспорі) готувала Леся роками і слала на свою малу батьківщину — Львівщину. Все за свої власні кошти.
* * *
Окрема сторінка її життя — знайомство, дружба і допомога протягом 15-ти років, — матеріальна та моральна, — своєму земляку, видатному українському художнику-самородку ІВАНУ СКОЛОЗДРІ (1934-2008), родом із с. Розвадів, що біля самого Миколаїва на Львівщині. Унікальний самородок, майстер наївного мистецтва, якого ставлять поряд із талантами Марії Приймаченко, Катерини Білокур, а ЮНЕСКО внесло його ім’я до списку найталановитіших митців ХХ ст. Саме Лесі він присвятив 54 картини (живопис на склі), більше 2-х десятків вона придбала у свою колекцію українського живопису, а ще півтори десятка — для сина Олега Мудрого. Іван Сколоздра також проілюстрував її книжку поезій «І стану я мов та сосна», що зробило це унікальним виданням. (Перший збірник поезій названий «З тобою, мій краю»). Ще до автокатастрофи зуміла організувати 3 виставки Івана Сколоздри, а планувала об’їздити всю Америку із сином та Орисею Антонович.
ЩЕДРИЙ ДАРУНОК МЕЦЕНАТКИ ЛЕСІ МУДРОЇ
Українському Національному музею м. Чикаго
У 2020 році, готуючись до вічного спочинку, наша Леся Мудра приймає мудре рішення: передати свою колекцію живопису, зокрема 21 картину на склі Івана Сколоздри та 14 картин свого сина з його дозволу Українському музею в Чикаго. Місту, в якому вона стала та реалізувала себе людиною з типічною українською душею, талантом, позицією. Ще до цього вона передала музею три скульптури й одну картину Сколоздри, а також зібрані протягом життя зразки українського одягу, вишивані рушники, сорочки, предмети українського текстилю, килимарства, кераміки, народні іграшки, інкрустації по дереву та книги. У згаданому вище листі від 11 травня 2020 р. поділилася зі мною: «Коли я потелефонувала до нашого музею в Чикаго порадитись з кураторкою Марійкою Климчак, кому передати картини — у Львів чи Нью-Йорк, а я ж каліка в постелі, то отримала запрошення передати до свого Музею тут, куди я вже віддала музейне багатство з хати... Всю мою любов. Любов життя. І я зразу попросила пані Касю (помічницю). Й вона чистила рами, мила скло і відносила по 2-3 до нашого Музею. І я успокоїлась... Я є щаслива, що могла передати людям, — українцям і американцям, — все, що роками збирала. Красу моєї України. А я ж лише в Америці вивчила рідну мову...». Розкішний Каталог виданий Музеєм переданих йому картин Леся також прислала мені. Дарунок безцінний, із фотокопіями робіт Сколоздри (Див.фото).
* * *
Іван Сколоздра. «Материнська любов»
Її портрет був би неповним, якби не згадала тут ще одну притаманну їй рису, яку в ці дні вітчизняної й одночасно світової війни за нашу свободу називають «незламною», «героїчною». Такою незламною, таким героєм (як наші азовці) була Леся в останні свої 23 роки життя, проведені в постелі калікою після трагічної автоаварії (1999)... Кілька годин розрізали авто по частинах, щоб витягти її понівечене тіло... Пережила клінічну смерть... Тиждень лежала в комі. Витримала 20 (!) операцій... В її тілі десятки металевих кісток... Ліжко й візочок стали новою планетою для колись життєлюбної, невгамовної Лесі. Протягом цих 23 років — постійні відвідини госпіталей, лікарів... Але вижила, жила, цікавилась Україною, політикою, постійно читала «Час і події». І організовувала «пачки» в Україну, підтримувала зв’язок з Іваном Сколоздрою до його кончини, із журналістами, приятелями. Такою величезною силою духу володіла наша Леся.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ
Кажуть, що душа не зразу відлітає у засвіти. Ще сорок днів душа згадує свій життевий шлях на Землі. Відчуває зв’язок з близькими, рідними, друзями — всіма людьми, хто знав людину, яка відійшла в інші світи, хто цінував, хто любив. Пошлемо її душі вістку: «Царства небесного Тобі, Лесю, і Вічна наша пам’ять». Співчуття синам Олегу та Роману Мудрим.