Сьогодні знову розмова про нашу українську православну церкву Святої Трійці в Нью-Йорку: 359 Broome St, Мангеттен, яка може бути цікава всім читачам «Сурми» і не тільки. А точніше про її церковну громаду (парафію), якій понад 30 років. Вона має вже свою яскраву історію. Яскраві сторінки цієї історії створюють окремі члени громади. До прикладу, настоятель церкви о. Тодор Мазур ініціював створення театралізованого Різдвяного вертепу (2014), який з 2019 р. виступає біля головної ялинки у Нью-Йорку. Цей дозвіл вперше в історії наданий саме нашій церковній громаді… Оленка Дорожинська (вчителька і мама 3-х дітей) ініціювала створення при церкві української суботньої школи для малолітніх… Заявив про себе на весь Нью-Йорк диякон церкви Адріан Мазур як переможець конкурсу капеланів міста Нью-Йорк, подолавши у серйозному змаганні близько 200 конкурентів… Рік тому наш парафіянин Анатолій Татарин створив зареєстровану в США благодійну фундацію ВОN (Благодійне Об’єднання Нації) Support Ukraine-USA. Це всеамериканський фонд для допомоги Україні – фронту і тилу (переслано вже 2,5 т необхідних речей). Це як «дочірній» фонд ВОN, що діє в Україні з 2015 р.
А ось минулої неділі, 21 липня, в церкві вітали нашого 16-річного парафіянина Даніеля-Іво Бобула зі здобуттям золотої медалі у змаганнях з карате своєї вікової категорії. Це всеамериканське 3-денне змагання (National Karate Competition), яке відбулося в штаті Луїзіана, м. Лафаєтт (12-15 липня). Переміг представник Нью-Йорку в особі Даніеля Бобула – українця-парафіянина нашої української церкви! Подія!
Чи легко стати чемпіоном
Даніель-Іво – це подвійне ім’я 16-річного сина наших парафіян Григорія та Ірини Бобул, племінника народного артиста України співака Іво Бобула. До речі, його концерт відбудеться в Чикаго 11 серпня ц. р. Вже є афіші. Як правило, після концерту Іво-старший відвідує брата Григорія і, як завжди, нашу церкву з концертним дарунком. Але наш герой сьогодні Даніель Іво-молодший. Тож про нього.
В дитячі роки він був учасником групи юнаків, які прислуговують отцю Тодору та диякону Адріяну під час виконання церковних служб. Відвідував школу при церкві. А 15 липня 2015 року у 10-річному віці вступив у спортивну школу Champions Sports Center, що на Першому Брайтоні у Брукліні, де мешкає родина. І уже вісім наступних років він незмінно 4 рази на тиждень там на навчаннях-тренуваннях. І звичайно ж – обов’язкова загальна школа. Нині перейшов в 11 клас з успішними оцінками.
Чи легко давався цей напружений ритм останні 8 років життя юного хлопчини? Зі слів батьків та його самого – так, але за умов: 1) любити цей спорт, що вимагає повної самовіддачі. Він його любить. 2) Чітка організація щоденних занять без пропусків. Батьки допомогли виробити ритм обов’язків без спокус дозволити собі лінь, пропустити урок в одній чи другій школах, не виконати завдання. Але найголовніша – третя умова, без якої саме такі його досягнення, як вважає він сам та батьки, були б неможливі. Це професійність та виняткова з усіх боків особистість тренера-наставника нью-йоркської спортивної школи Сhampion Sports Center пані MERAL OLMEZ. Вона двічі світова чемпіонка світу з карате серед жінок, досвідчений педагог і наставник, психолог, автор профільних книг. Надзвичайно чуйна людина, яка любить вихованців, а вони відповідають їй взаємністю. Ця атмосфера доброзичливості і любові, що панує у стосунках наставника і дітей – запорука їхнього бажання подарувати наставниці задоволення своїми успіхами. Коли Даніель отримав медаль першості, пані Олмец написала вітальний пост в Instagram і висловила надію на подальші успіхи. Вони і далі разом на шляху до вдосконалення. Дякуємо Вам, шановна пані Олмец, і ми, – наша українська громада церкви Святої Трійці, за Ваш труд і наснагу, яку так цінують ваші учні.
Так само через кілька днів, 21 липня, вітав його на амвоні Храму наш отець Тодор Мазур, теж вважаючи його частково і своїм вихованцем. Думаю, що Даніелю відомий простий, власний афоризм Отця: «Хочеш чогось досягнути – починай працювати, а Бог поможе». Задоволено вітав, заслужено похвалив його за наполегливу працю на тренуваннях, бо лиш працею і дисципліною можна було досягнути такого результату. А «золото» в руках нашого юного українця в ці важкі часи для України теж важливо: знай наших в усьому. Ще одна краплина позитиву і поваги до українського народу, що кров’ю нині виборює свою волю.
…у цей день Даніель приїхав з батьком ще до початку служби у Храм (мама в неділю на праці). Переодягнувся в спеціальний одяг (підрясник) і разом зі своїми знайомими юнаками, як було в дитинстві від 8 до 10 років, допомагав Отцю Тодору в проведенні служби. А по закінченні приймав вітання та робив знімки на пам’ять.
Як ставши американцем, залишатись українцем
Родина Григорія й Ірини Бобул – приклад такої настанови та вміння. Григорій народився на Буковині, на самісінькому кордоні з Румунією в с. Порубне (раніше Тереблеча), Глибокського р-ну, Чернівецької обл. Село – типовий інтернаціонал європейських націй. Тут мешкають: румуни, словаки, чехи, молдавани, серби, українці тощо. Батько – українець за генами й духом.
Коли він з близькими родичами поїхав шукати кращої долі в Канаду, то повернувся додому лише він. І двох синів, – Іво та Григорія, – в цьому «інтернаціоналі» Василь Бобул виховав українцями. Через мову. Українську. Простим способом: вдома вживали виключно українську. Пізніше обидва брати стали співаками і зосередились на репертуарі українських пісень. В чому переконаються скоро читачі «Сурми» в Чикаго на концерті Іво Бобула.
А ми, парафіяни церкви Святої Трійці у Нью-Йорку знаємо добре репертуар Григорія як соліста, а часто ще й як ведучого самодіяльних концертів. Адже до приїзду в Америку (2002 р.) він 15 років працював у складі Заслуженого ансамблю пісні і танцю України при Чернівецькій філармонії.
В Америку Григорій приїхав у 2002 році. Побралися з Іриною – українкою із Чернівців. Вінчав Отець Тодор у нашій церкві. Дружбою молодого був брат Іво. Пощастило: в церковній громаді переважає українське середовище. Але ще більш важливо, як в Америці подружжя змогло так виховати сина Даніеля, який народившись у Штатах, зумів залишитись українцем і вживати вільно українську мову. Знову ж тим самим способом. Вдома розмовляють виключно українською. Даніелю допомогли ще два роки відвідин української школи про церкві, за що вчителям хвала і шана. При всій зайнятості, – адже Даніель не тільки вчиться в спортивній школі, а ще підпрацьовує помічником (senpai) свого тренера (sensei), але знаходить час і для української книжки. Заслуга мами Ірини.
Воля і труд все перетруть! На цьому ставимо не одну крапку, а три, тому що напрошується продовження розповіді про юного українця, який гідний стати прикладом. Адже нині молодіжне середовище в Америці зіпсоване мільйоном спокус. А наш Данило стоїть, як дубочок зелененький. І рости, і діяти!
Фото Михайла Годенюка та Ірини Бобул.