Батьки і діти… Споконвічна тема, яка нікого не залишає байдужим і ніколи не зникає, не затихає і вічно або радує, або болить… А болить часто: то тимчасово, а то постійно, але завжди нагадує про себе, то неуважним поглядом, то образою, то чарівними словами й обіймами, то поцілунками. Вічна тема для роздумів… І тут батьки ПОВИННІ! Саме повинні навчити дитину повазі і підтримці, турботі і співчуттю та й усьому на світі батьки ПОВИННІ навчити свою дитину, щоб вона йшла у цей світ світлою, доброю, мудрою і розумною… Саме від батьків залежить майбутнє вашої дитини та й ваше життя вже тепер залежить від ваших дітей. Часто у розмові між людьми можна почути вислів: «Я нікому нічого не винен(а)!». Може, комусь і не винні, але винні своїм батькам за те, що вони дали життя і вчили, виховували і вели вас по ньому, скільки могли; винні своїм дітям за те, що дали їм їхнє життя, а тепер повинні дати виховання і освіту… Ми всі комусь щось винні завжди… А тому треба думати і про себе, і про всіх, хто оточує вас. От тому треба ставитись до людей із повагою, з терпінням, з мудрістю і вчити цьому своїх дітей, щоб і вони добре засвоїли ці уроки. А головне навчити дітей поважати своїх батьків, рідних та й усіх, хто оточує дитину з раннього віку. Тому з самого раннього віку треба вчити дитину усміхатися і говорити чарівні слова: дякую, спасибі, будь ласка, добрий день, доброго ранку, на добраніч, будьте здорові, бажаю здоров’я…
А сьогодні вже люди один одному бажають перемоги та миру, життя і здоров’я, бо такий у нас складний час. Йде страшна кровопролитна війна, не замовкає гул ракет, які попадають в торговельні центри, в лікарні, в дитячі садочки та школи, в театри і просто в житлові будинки… А там від вибухів гинуть мирні люди і діти в Україні, руйнуються їхні долі, зникає щастя і радість. Це страшна біда, величезне горе, страх і безнадія нависли сьогодні над людьми. А наші діти підростають у таких жахливих умовах, а тому їх треба не тільки захищати, годувати і вдягати, але й вчити, виховувати, ростити їх справжніми людьми зі своїми переконаннями, з правильними поглядами, з добротою, з вірою, надією та високими мріями. І виховувати дітей треба правильно, щоб їхнє серце було сповнене доброти, щедрості, тепла і любові до людей, до цього прекрасного світу, в якому нам призначено жити. Тому батькам треба з дітьми поводити себе так, щоб ви для них були взірцем, зразком добропорядності, честі, мудрості, людяності. Діти завжди дивляться не своїх батьків і беруть саме з них приклад поведінки, мови, звертань, дій… І не можна, щоб дитина зверталася до батьків зневажливо, щоб підвищувала на тата чи маму голос, щоб вимагала від батьків того, що їй забажалося. Ніколи не допускайте цього, а вчіть дитину поважати маму і тата, нагадуйте, що вони для дитини найкращі і найдорожчі люди, вчіть дітей допомагати мамі по дому і нести важкі речі, поступатися місцем, подавати руку при виході з транспорту, вчіть ввічливо звертатися до тата й мами. І привчайте своїх дітей до відповідальності та самостійності — це дуже згодиться їм у житті.
Часто можна побачити, як ведуть батьки першокласника в школу, і це приносить для інших лише розчарування… Бо кого виховують батьки з цих малих школяриків? А це має такий вигляд: мама несе дитячий ранець і сумку зі взуттям, свою сумку (бо ж іде на роботу), а дитина стрибає поруч і смокче цукерку, навіть за руку не тримається (та як і триматися, як у мами руки зайняті)… Або дитину привозять до школи машиною і за нею несуть її речі аж до класу… Кого ви виховуєте, батьки? Ви ніколи над цим не задумувались? А я вам скажу. Дитина виросте безвідповідальною, вона вже змалку зрозуміла, що за неї її роботу може зробити мама або тато, вона не буде вас поважати, бо ви ж перетворилися в слугу, який виконує усі забаганки і всяку роботу, а от вимагати від вас і перекладати свої обов’язки на інших уже вчиться. Так само і з виконанням домашніх завдань… Батьки чомусь сідають за уроки разом із дитиною замість того, щоб дитина вчилася самостійно це робити…
Тому пам’ятайте, що дитину треба привчати до її обов’язків, до відповідальності, поваги до старших, любові до праці. І про це треба щодня розказувати, нагадувати, повторювати, вчити і перевіряти. Це не важко, лише просто треба регулярно це повторювати, привчати дітей до самостійності, щоб дитина не тільки виконувала свої обов’язки, а й училася мислити, думати, творити, турбуватися про інших, допомагати, переживати за своїх найближчих і рідних. Ось такий малесенький штрих у вихованні, а робить дитину зовсім іншою, головне небайдужою і думаючою.
Життя складне. Тож треба все робити,
Щоб діти самостійними росли.
Їх треба і леліяти, й любити,
Й до праці вчить, щоб з мудрістю жили.
Привчати до поваги і турботи,
Щоб сонечко в душі у них цвіло.
І до обов’язків та до роботи,
Щоб діти в світ несли своє тепло.
Щоб поважали завжди маму й тата,
Турботливими й ніжними росли…
Для цього треба зовсім небагато —
Щоб мама й тато мудрими були.