Є музеї, в які потрапляєш несподівано. Так, у швейцарському місті Івердон-ле-Бен (кантон Во), де так відчувається французький дух, є старовинна будівля з трьома золотими кулями. Це не дуже далеко від Івердонського замку і протестантського собору (де відбуваються регулярні концерти). Випадково на прогулянці ми з моєю матір’ю (лікарем-неврологом) Оленою Смольницькою виявили, що ця будівля — Музей наукової фантастики, утопій та екстраординарних подорожей (la Maison d’Ailleurs, повна назва — Musée de la science-fiction, de l'utopie et des voyages extraordinaires). Оскільки моя мама давно збирає фантастику і чудово знається на ній, ми як спраглі читачки вирішили зазирнути. І після цього стали постійними відвідувачками.
Важко назвати людину, яка не любить чи не знає фантастику. Принаймні змалечку всі знають, що таке мультфільми, комікси, фільми, класичні та сучасні книги. Для когось це хобі, читання — а когось фантастика рятує.
Сьогодні фантастика дивиться на нас із книжкових полиць — і як томи, і як комікси, і як постери, ігри та іграшки, диски... Не диво зустріти якогось героя чи героїню в образі робота, м’якої іграшки, талісмана чи мальованого персонажа. Ми виросли на книгах Жуля Верна, Станіслава Лема та інших фантастів (які передбачили майбутнє), відкривали для себе утопії та антиутопії. Спочатку — на папері (уже потім дивились екранізації). Нове покоління — технологізоване та, звісно, не може уявити ігор без фантастичних персонажів. А такі герої як Бетмен, Супермен, Людина-павук та інші вже давно — класика. Але цей музей не фантастика заради фантастики, бо справжнє мистецтво не вичерпується лише грою чи мультфільмами. Це серйозна розмова про серйозні речі.
Привертає до себе увагу табличка з афоризмом засновника цього музею — французького письменника і вченого П’єра Версана (або Версена, Pierre Versins, 1923–2001). У перекладі з французької текст буде такий: «Наукова фантастика — це всесвіт, більший за відомий Всесвіт... Він вигадує те, що могло бути, чого ніхто не знає, і що буде чи може бути... Це попередження і передбачення, темне й осяйне... Це мрія про іншу реальність і здійснення найсміливіших мрій». Усе це можна сказати про утопію та антиутопію, адже останній жанр — це попередження. Сам П’єр Версан писав фантастику (зокрема романи, є новели — одна з них у співавторстві з його дружиною Мартіною Томе, Martine Thomé), знав міфологію, був фахівцем із наукової фантастики, дослідником (наприклад, найпершим фантастичним твором Версан уважав «Епос про Ґільґамеша»), тому знав, що казав… У музеї — цілі шухляди архіву цього автора, каталог фантастики, документи.
Ми подивилися всі зали. Це не розважальний музей. Тому не рекомендую його малим дітям. Батькам раджу спочатку прийти на екскурсію або просто подивитися самим і попередньо розвідати (але тільки «наживо», не по Інтернету!), бо враження буде найсильнішим, проте не для дитячої психіки.
Ми нічого не знали про засновника музею, як й імені. Дізналися вже з документального фільму, і потім я прочитала інформацію для себе. Почну з того, що П’єр Версан (це псевдонім, автонім — Jacques Jean Gaston Eugène Chamson, Жак Жан Ґастон Ежен Шамсон) — незвична постать. Він народився у Страсбурзі (Ельзас), помер в Авіньйоні. Його дядько — французький письменник Андре Шамсон, і племінник узяв псевдонім, щоб їх не плутали (так повідомляє франкомовна Вікіпедія). Я приємно здивувалася, дізнавшись, що П’єр Версан — відомий у франкомовному світі, дуже плідний автор, а ще здобув спеціальну нагороду в Torcon II, Worldcon 1973 року, також — премію «Пілігрим» від Асоціації досліджень наукової фантастики в 1991 році. Версан так би й робив академічну кар’єру та далі писав книги у рідній Франції, якби не Друга світова війна. Письменник брав участь в Опорі, але став жертвою нацистської політики. Він потрапив до Освенциму (Аушвіца) й до кінця життя мав на лівому передпліччі татуйований номер. Коли я бачила в музеї фільм про Версана, то кадри Аушвіца промовляли самі за себе. Стає зрозумілим і те, що творчість цього діяча — антитоталітарна та антивоєнна, і концепція музею саме така.
1952 р. Версана прийняла Швейцарія. Вона врятувала цього інтелігента, як багатьох інших. Нарешті він мав можливості нормально жити і творити. Вражає продуктивність його життя. Але ще важливо знати, що колишній в’язень концтабору вирішив зробити попередження для інших, щоб ця трагедія знову не повторилася.
Майбутній організатор івердонського музею пережив концтабір, але завдяки збиранню книг і добрій справі жив довго — як творча особистість, бажаючи допомогти людям. Тому цей музей може сприйматись як психоделічний, але за певних моментів він і психотерапевтичний. Його мета не залякати і не розважати, а попередити і наочно показати сутність зла. Тобто нести інформацію. Швейцарія сама по собі дуже змістовна та інформативна (досі відкриваємо її надалі), тому я зрозуміла концепцію музею.
Як вижив П’єр Версан? Завдяки інтелекту та любові до книг. І власному таланту. Справжні творчі люди — сильні. Треба врахувати вміння письменника не лише уявляти, а й об’єднуватися з людьми.
Хотілося б, щоб інформації про П’єра Версана було більше, оскільки переважно матеріал я читала французькою. Англійською на цю тему написано менше, не кажучи про інші мови. Певна, що в українському дискурсі було б прецікаво, адже наша фантастика багата і досі розвивається.
Було приємно дізнатись і те, що Версан виявив себе і як організатор та популяризатор фантастики. У 1957 р. він мешкав у Лозанні (столиці кантону Во), де знайшов таких самих прихильників улюбленого жанру. І тоді заснував творчий клуб «Футопія» (Club Futopia, тобто «футурум» як майбутнє плюс «утопія»), президентом якого став. Клуб навіть видавав свій журнал «Ailleurs» (звідси назва музею — Maison d’Ailleurs), а члени називалися «футопійцями» («Futopiens»). Спочатку їх було шестеро, потім — двісті. Це ще не все: це був найперший франкомовний журнал на тему фантастики! А ще Версан дописав власну енциклопедію фантастики на фермі (швейцарська природа дуже надихає красою та затишком).
Він заснував цей музей у 1975 р., 1976 р. було врочисте відкриття. Але матеріал (просто величезний) збирав десятиліттями. Це була справжня колекція, і кожну роботу (картинку, комікс, плакат, книгу…) Версан шукав на складах, у магазинах — буквально скрізь. Вражає ця подвижницька праця. Але справжній колекціонер відрізняється від інших людей саме ентузіазмом і грамотним підходом, а ще вмінням оригінально бачити і знаходити. Він збирав матеріали 25 років і передав його Івердону-ле-Бен (біля Лозанни) — за умови, що в цьому місті буде музей фантастики. Так і вийшло. Сьогодні музей може похвалитися тим, що має понад 20 тисяч документів (плакатів, інших витворів мистецтва, коміксів, платівок) і 40 тисяч (може, більше) книг. А ще інші речі. Наприклад, старовинна друкарська машинка під не менш старовинною лампою. Атмосфера затишна, але й інтелектуальна. А в документальному фільмі прямо сказано: «Івердон — столиця наукової фантастики!». Чом би й ні? Адже все це — завдяки Версану і його однодумцям! Івердону є чим пишатися!
Імпонує й те, що організатор був причетним і до виставок, уміючи кооперуватися з іншими. 1967 р. ознаменований підготованою ним виставкою в Кунстхалле (Берн), далі в Парижі (Лувр), Дюссельдорфі… Про фантастику і самого Версана знали в інших країнах, але його основна діяльність пов’язана зі Швейцарією. Учений показав, що фантастику (маю на увазі справжню) не можна перерости. Вона — мистецтво, а ще реальніша, ніж ми гадаємо. Трагедії ХХ ст. це показали, і, на жаль, сучасність демонструє те ж саме. Варто дослухатися до попереджень у художній формі.
Музей веде й наукову роботу. Сьогодні його директор — Марк Аталла (Marc Atallah), знавець літератури (науковець, який працює в Лозаннському університеті), автор книг: «L’Homme-machine et ses avatars» (2011), «Souvenirs du Futur», «Les Miroirs de la Maison d’Ailleurs» (2013), «Pouvoirs des jeux vidéo» (2015). Цікаво, що спочатку ми відвідали цей музей, а коли в Базелі швейцарські знайомі показали нам розкішний науковий альбом про Maison d’Ailleurs авторства директора, була змога з гордістю відповісти про попереднє відвідання цього культурного об’єкта. Я кажу про книгу «(Не)досконалий світ» (так приблизно можна перекласти назву: повністю — «MONDES imPARFAITS. Autour des Cités obscures de Schuiten et Peeters» (2019), видана музеєм, про який я пишу. Директор — Марк Аттала, а ще йому та іншим авторам належать статті в цьому виданні. Із цієї книги можна дізнатися про генезу фантастики і сценарії майбутнього, а ще побачити унікальні ілюстрації — від плакатів до фільмів, зокрема антиутопій. Також можна дізнатися про те, що таке утопія та дистопія, та багато іншого. Це рідкісний матеріал, причому доступно написаний.
«Прелюдія» до основних залів (які нагорі) — бутік, де можна придбати альбоми, наукові книги, листівки, плакати, комікси й багато чого іншого на тему фантастики. Є просто оригінальні роботи — з ілюстраціями до фантастичних творів, унікально оброблені кіноепізоди, фото роботів, а ще — дуже багато символів. Якщо піднятися вгору, то починаються самі зали.
Важко перелічити все в одній статті. Але скажу, що, наприклад, лише у Швейцарії стала розуміти мистецтво коміксу. Адже в залах є найперші видання цього жанру, мистецьки оформлені. Також відзначу, що сюжети (часто на класичній основі) явно не примітивні, техніка малювання справді вишукана і навіть реалістична. Стає ясно, чому це раритет, а ще — чому це не дитяча література і чому вона не лишилася в минулому, а ми досі її потребуємо. Такі герої як Супермен, Тарзан, суперледі (сильна жінка, здатна задушити ворога, від людини до звіра) та багато інших — це класика. Так само просто психоаналітичні картинки — милі зображення пригод малого хлопчика на ймення… Немо (комікси англійською мовою). Герой то мандрує, літаючи на величезному метелику, то відвідує Місяць, то знайомиться з феєю… але все це виявляється снами. Кінцівка — реалістична: то мати будить сина, то батько ллє на нього холодну воду, то Немо падає з ліжка. Це милі казки, але вони й серйозні.
Відзначу й цілі серії світлин. Наприклад, чорно-біле фото мореплавців, де англійською на кораблі написано: «Старі моряки не здаються».
Окрема зала присвячена антивоєнній тематиці. Там грає психоделічна музика (щоразу інша), у навушниках можна послухати бравурні або важкі марші. На підлозі написано французькою попередження про специфіку цієї зали — тобто можна не заходити. Але ми там побували, і не раз. У всю стіну — короткометражний фільм, який показує спочатку мирне життя міста. Пришвидшена зйомка. Люди поспішають у справах, їде транспорт, хтось сідає і щось пише… Але насторожує, що це місто показують згори, з літака, у прицілі. І далі — усе мирне розстрілюють. Потім — колючий дріт і кадри концтабору. Далі… тоталітарні плакати? Ні! Це унікальні колажі, де замість окремих деталей зображень або навіть головних героїв — негативний персонаж, або є моменти, які вказують на те, що плакатному оптимізму не слід вірити. Це варто побачити. Одразу стає зрозумілою природа зла. І це — на тлі оптимістичних гасел. Щоб так пародіювати, треба глибоко знати предмет. А ще можна назвати комікси (нині раритетні), де Гітлера показано як переможене зло. Але динамічність намальованих ситуацій підказує, що для перемоги над злом потрібно багато зусиль. Також ці комікси показують природу зла.
З теми мультфільмів: інша зала — несподівано являє нам статую Бетмена, який схилившись сидить на попелі та, сам чорний та в золоті, розглядає власні долоні. Тут помітний демонізм. В іншій залі — природа зла: на екрані — уривок із мультфільму, де негативний персонаж регоче, а позитивному тільки ще доведеться його покарати. Узагалі символіка змушує замислитися. Я не перелічила й десятої частки в цьому музеї, але раджу відвідати та побачити на власні очі.
Ще подобається, що в залах є лавки, звідки можна спостерігати за видовищами — грамотно в кутку. Тоді видно всю експозицію. І, звичайно, враження від фільмів буде ще глибшим.
Постійні експозиції та нові виставки — «Transformations!»... А ще — зала Жуля Верна. Цікаво, що повну експозицію нам показали вже вдруге. Ніби в чарівній казці, відчинились автоматичні двері — і ми опинились у величезній бібліотеці, де ціле багатство видань Жуля Верна — від найперших (раритетів) до дитячих ігор, коміксів, плакатів із зображенням героїв, навіть маленькими рóботами і машинками. А ще в цій залі відбуваються конференції та майстеркласи. Наука і розваги поєднані надзвичайно гармонійно. Помітно, що саме ця зала подобається дітям, зокрема школярам, які — ми бачили це на наступних візитах — охоче сідали за спеціальні столи на лавки та проникалися науковим духом. А уявити, який інтелектуальний бенкет відбувається тут на заходах! Маємо надію, що побуваємо тут на лекціях і майстер-класах.
Звичайно, мені як музейній працівниці було цікаво подивитись і на те, як це зроблено. Відзначу дуже високий рівень експозицій.
Якщо вам хочеться дізнатися нове і старе про фантастику, супергероїв, подивитися на все очима глядача або й аналітика, — вам треба до цього музею. Якщо вам хочеться дізнатися факти (саме факти!) про війну та інші катаклізми, а ще побачити космос, винаходи, заглибитися в бібліотеку, — вам треба до цього музею.
Висновок: фантастика — це насправді серйозно. Вона — особливо класична — відштовхується від реальності та попереджає про багато речей. Зокрема — попри фантазії — навчає реальності, привчає до життєвої правди. Хочеться, щоб про цей музей більше знали — і, звичайно, побажати йому розвитку та нових заходів, як і продукції. Адже це книги, які ми читаємо і дивимося дуже охоче завдяки ексклюзивному матеріалу. Так само хочеться побільше прочитати книг П’єра Версана, а ще — побачити переклади цих творів.