В історії українського кінематографу з’явився перший «Оскар». Але обставини, через які таку престижну кінонагороду отримав український режисер, трагічні. Сьогодні ми детальніше поговоримо про стрічку Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі», а також про гіркий післясмак Оскару.
Складно усвідомити, дивитися – обов’язково
Сюжет картини зрозумілий уже з її назви. Але саме унікальність стрічки й полягає в тому, що глядачам пропонується побачити воєнні злочини російських окупантів у густонаселеному місті, яке квітло до приходу туди гидкого «рускава міра».
Фільм створили члени знімальної групи інформаційного агентства Associated Press. Режисер стрічки, а тоді – відеооператор і журналіст Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка, продюсер Василіса Степаненко приїхали до Маріуполя лише за годину до того, як росіяни почали повномасштабний наступ. А вже через два тижні вони стали останніми міжнародними журналістами в оточеному Маріуполі. За це вони стали лауреатами Пулітцерівської премії. Згодом їх нагородили Шевченківською премією за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя, зокрема за фільм «20 днів у Маріуполі». Також стрічка стала переможцем у номінації «Найкращий документальний фільм» британської кінопремії BAFTA, а режисер Мстислав Чернов отримав премію Гільдії режисерів США.
Упродовж 20 днів у лютому та березні 2022 року вони, попри страх та ризик, задокументували непростимі злочини російських окупантів, зокрема бомбардування житлових кварталів, руйнування, вбивства цивільних, риття братських могил, смерті дорослих та дітей в руках лікарів та й загалом показали, чим і як жили (точніше виживали) містяни після початку повномасштабного вторгнення ерефії.
«Ми старалися видавати фото й відео з Маріуполя щодня», – розповідав Євген Малолєтка журналістам у травні 2023-го. Близько 30 годин відзнятих відео й переросли у 94-хвилинний документальний фільм «20 днів у Маріуполі».
Знімальна група вивозила весь відзнятий матеріал під обстрілами, але саме завдяки їхнім титанічним професійним зусиллям цей репортаж побачив світ та дізнавався з перших уст правду про цю трагедію. Після перегляду цього фільму імунітет до російських пропагандистів утвориться навіть у найзатятіших прихильників хибної мантри «ета всьо путін, росіяни нє прі чом».
Для Associated Press Мстислав Чернов писав, що відзняті кадри дивом вціліли – їх провезли через 15 російських блокпостів. Він пригадував, що на всіх були солдати з важким озброєнням. Охоронці блокпосту № 15 розмовляли російською з грубим кавказьким акцентом. Ті військові наказали всій колоні розбити фари, щоб приховати припарковані на узбіччі зброю та техніку.
«Коли ми під’їхали до 16-го блокпоста, почули голоси, українські голоси. Я відчув неймовірне полегшення. [Жінка], яка сиділа попереду, розплакалася», – писав Чернов.
Він також розповідав, чому це надважлива місія – задокументувати злочини росіян у Маріуполі: адже в умовах інформаційної ізоляції не лише світ, а й українці не знали би правди, а це пряма дорога до хаосу та безкарності російських злочинців.
Коли стрічка вийшла в українських кінотеатрах, їй за чотири дні вдалося стати найкасовішим документальним фільмом у національному прокаті та зібрати понад 531 000 грн. У січні 2024-го бокс-офіс «20 днів у Маріуполі» сягнув понад 2 млн грн, а в кінотеатрах фільм подивилися понад 16 000 глядачів, розповідав програмний директор «Артхаус Трафік» Ілля Дядик. Коли стрічку номінували на «Оскар», її повернули у прокат. Нині збори фільму сягають 2,2 млн грн. Після здобуття «Оскару» стрічку знову повертають в Україні на великі екрани.
Важлива, але не остаточна перемога
Як неодноразово казав Мстислав Чернов, головною метою фільму є донесення правди всьому світу про злочини росії та росіян у Маріуполі – без цензури та прикрас показати, що таке вторгнення, війна та смерть. Але, на жаль, світ неготовий до цієї правди. Про все по порядку.
Отже, на 96-й Церемонії вручення нагород премії «Оскар» українська стрічка здобула омріяну всім кінотворчим світом статуетку в категорії «Найкращий повнометражний документальний фільм». Крім «20 днів у Маріуполі», в категорії «Найкращий документальний фільм» змагалися ще чотири стрічки:
• Bobi Wine: The People’s President («Бобі Вайн: Народний президент»);
• The Eternal Memory («Вічна пам'ять»);
• Four Daughters («Чотири доньки»);
• To Kill a Tiger («Убити тигра»).
Водночас промова зі сцени режисера Мстислава Чернова була нетиповою для володаря цієї нагороди:
«Я вдячний. Але, напевно, я буду першим режисером на цій сцені, який би хотів не робити цей фільм. Я хотів би мати змогу обміняти це на те, щоб росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста; щоб росіяни не вбивали десятки тисяч моїх співгромадян України. Я б віддав це, аби вони звільнили всіх заручників, солдатів, які захищали нашу землю, цивільних, які в їхніх тюрмах. Але я не можу змінити історію, не можу змінити минуле, проти ми всі разом, ви і я, ми зараз серед найталановитіших людей світу. Ми можемо зробити так, щоб історію виправити, щоби правда перемогла. І щоби загиблі люди Маріуполя та ті, хто віддали своє життя, – щоби їх ніколи не забули. Тому що кіно формує спогади, спогади формують історію».
Слова сильні, як і фільм. Але чому ж, запитаєте ви, перемога не остаточна – «Оскар» же наш? А проблема от у чому: в скороченій міжнародній телеверсії Церемонії організатори вирізали (!) номінацію «Найкращий повнометражний документальний фільм».
Телеканал «Суспільне Культура», який є ексклюзивним транслятором Церемонії вручення «Оскар» в Україні й має право демонструвати скорочену версію для повторів, отримав матеріали для трансляції від організаторів без нагородження українських документалістів. У Disney Entertainment заявили, що це сталося через часові обмеження, передбачені для короткої версії шоу. На звернення України в компанії відповіли, що міжнародна версія «Оскара» триває 90 хв − окремі категорії та частини шоу не змогли включити в неї через часові обмеження. У Disney Entertainment додали, що вибір номінацій для скороченої версії визначили ще кілька тижнів тому під час процесу планування трансляції церемонії.
«Втім, зведений підсумок усіх пропущених переможців, зокрема "20 днів у Маріуполі", до скороченої версії включено», − відповіли представники Disney Entertainment на запит.
Я не прихильниця пошуку проблем там, де міг спрацювати технічний момент, але ось моє «але». Минулоріч у цій же номінації перемогла документальна стрічка про російського «опозиціонера» (принагідно нагадую, що опозиціонери на росії відсутні) Олексія Навального – її подали у скороченій версії. Ба навіть більше, у цьому скороченому варіанті знайшлося місце й для політичної промови його дружини Юлії Навальної, яка приймала цю нагороду. А як же так? А як же виключна аполітичність Церемонії? Висновки робіть самі.
Утім, повертаючись до підзаголовку цієї частини. Звісно, ця нагорода – важлива подія для України з різних точок зору. Але вона не є остаточною перемогою у боротьбі за тотальну світову підтримку українців у цій екзистенційній війні з росією. Маріуполь – рана, що кровоточитиме ще дуже довго, а роботу Мстислава Чернова, Євгена Малолєтки, Василіси Степаненко гідно й заслужено оцінили. Водночас скільки нерозказаного про злочини росіян в Україні досі: ви просто спробуйте подумки осягнути масштаб трагедії, яку принесли в наш дім російські покидьки.