Уже декілька разів натрапляв на пости, в яких стверджувалося, що заточеність республіканців на темі мексиканського кордону і прив’язка цієї теми до української допомоги – це, мовляв, чи не висосана з пальця проблема у порівнянні з війною в Україні. І що це – явне свідчення, що республіканці подібними спекуляціями свідомо і цілеспрямовано працюють проти України.
Я не вважаю аж такою великою проблемою, що хтось пише подібну «аналітику», а от дійсною проблемою є те, що в коментах зустрічаються цілком начебто адекватні і політично грамотні користувачі, які погоджуються з подібною трактовкою. Мовляв, перебігли там пару тисяч в пошуках кращої долі… Чи варто підіймати такий гевулт в демократичній країні, яка сама є породженням емігрантів.
Ну, тут з якої дзвіниці розглядати… можна ж сказати і зворотне: що це демократи спеціально прив’язують «камінь» мексиканської теми, щоби гарантовано притопити українську…
Але я не буду займатися розшифруванням (у всякому випадку – зараз…) алгоритмів американської політики, хто там кому доктор політико-проктологічних наук, а просто хочу декілька тез щодо теми мексиканського кордону. Теми, яка на сьогодні в буквальному сенсі є вітальною для США.
В першу чергу: не втомлююся повторювати, що коли про США пишуть як про країну, утворену абстрактними мігрантами, – це є абсолютна профанація. Тому що мігранти – завжди дуже конкретні; відповідно, привозять з собою свій менталітет і проявляють схильність будувати саме ту цивілізацію, з якої вони прибули. Масштабність розбудови власної цивілізації на нових землях обмежується тільки кількістю мігрантів і їхньою здатністю до самоорганізації. Так з’являються юдейські квартали, арабські квартали, чайна-тауни тощо. Щодо латиноамериканських, то в США вже мова може йти не про окремі квартали, а про окремі міста.
Потім там, як правило, виникають свої школи, культурні заклади і т.д. Община, яка не розчинилася в місцевій цивілізації, а натомість достатньо розрослася, набрала економічної ваги і установила свій культурний формат на певній території, плавно переходить до політичної боротьби за владу на цій території. Відбувається мирне конфесійно-цивілізаційне переформатування (саме так – іншалла! – з’являються ісламські мери в європейських містах).
Тобто, якщо раніше для володіння територією було достатньо перемоги на полі бою, то сьогодні цією територією буде володіти здатний до максимально ефективної політичної організації, або інакше кажучи – до державотворення. І тому якщо сьогодні ти й виграв на полі бою, але не закріпив свою перемогу політично – ти однаково в перспективі програв (маленький приклад – Майдан: ті, кого ми називали «регіоналами» – всі повернулися у ту саму політичну нішу…). Отже, ресурси держави (міста) будуть в руках того, хто займе вищу політичну ланку.
США в тому форматі, який ми звикли асоціювати з цією державою, утворили європейці – німці, ірландці, італійці, поляки… але в першу чергу – англо-сакси. Вони привезли Європу в собі і тому й будували цей звичний для них формат, але тільки без зайвих залишків традиційно-феодальних умовностей. Все було заточене під чистий, як джерельна вода, капіталізм формату Адама Сміта.
Політична влада, переважно, була в руках британців. Саме завдяки властивій цій нації жорсткості, раціоналізму, енергійності і дисциплінованості і виникла держава, яка хоча й втрачає помалу в динаміці (читай Джозефа Стігліца і Фредеріка Енгдаля), проте досі дивує своєю потужністю. Власне, втрачає тільки тому, що розмивається англо-саксонський стрижень. Значною мірою це відбувається завдяки марксистським посівам в освітній системі, які почали давати свої руйнівні плоди в шістдесятих (і продовжують давати), а також великій кількості мігрантів, що належать до однієї культури, які не здатні (і не мають наміру) адаптуватися до англо-саксонського формату традиційної Америки.
А тепер процитую латентного марксиста і відомого ідеолога всілякої ліволіберальної маячні Жака Атталі:
«У Сполучених Штатах, де іспаномовне населення становить 20 мільйонів чоловік і постійно зростає, міграція порушить культурну і лінгвістичну рівновагу, що встановилася, трансформує саму природу Америки, розірвавши її зв’язок з англосаксонським і європейським корінням».
Чому я процитував Атталі? Тому що цей марксист стверджує очевидне: європеоїдні США будуть переформатовані.
Це він написав у своїй книзі «На порозі нового тисячоліття», що вийшла друком у 1993 році.
А тепер пару цифр, які характеризують динаміку «порушення культурної і лінгвістичної рівноваги»:
Якщо на період початку 90-тих Атталі писав про 20 мільйонів іспаномовних, які загрожували трансформацією самій природі Америки, то у 2000 році їх було вже 35,3 мільйона, а у 2010 – 50,5 млн.
Прогноз на 2050 – близько 100 мільйонів.
Наведу ще декілька цифр, а саме – коефіцієнт народжуваності станом на 2010 рік:
Білі – 2,098;
Темношкірі – 2,14;
Індіанці, ескімоси, алеути – 2,451;
Вихідці з Азії та Тихоокеанського регіону – 2,252;
Іспаномовні – 2,818.
Як ви розумієте, «іспаномовні» – це не іспанці. Це та категорія, яку в США називають латинос (переважно мексиканці (десь дві третини), а також вихідці з різних країн Центральної Америки).
А тепер від параметрів кількості перейдемо до якості.
Фільм «Сікаріо» з Бенісіо дель Торо бачили? Там на початку фільму під час облави поліція знаходить масу трупів, жертв наркокартеля. Ця сцена не є кіношною фантазією (взагалі раджу переглянути цей фільм…), подібні знахідки в Мексиці – то є своєрідний емпіризм місцевого колориту. Так, коли в муніципальному районі Тамауліпас військові здійснили рейд на ранчо, де перебували члени наркокартелю, то при обшуку території навколо ранчо виявили масове поховання – 72 тіла, з яких 14 – жіночі.
Взагалі нарковійна – це перманентний стан мексиканського суспільства. Жертви з обох сторін – десятками тисяч. Тільки у 2010 році було вбито більше ніж 15 000. Поліцейські не те що не справляються, а періодично цілими підрозділами подають у відставку. В 2011 році таке відбулося в містечку Асенсьон.
У 2012 році у муніципалітеті Сан-Франсіско-де-Кончос після серії з 12 вбивств, 90% поліцейських одночасно написали заяви про звільнення. Для економії часу не будемо перечислювати мерів міст, яких викрадали чи вбивали наркокартелі.
Окремо варто згадати бравурну заяву президента Мексики про перемогу над наркотрафіками у 2019 році. Вже після цього була розстріляна колона поліцейських, загинуло 14 чоловік. В тому ж році було захоплене місто Кульякан, де в місцевій тюрмі перебував Овідіо Гусман, син наркобарона Хоакіна Гусмана на прізвисько «Ель Чапо». Влада була змушена відпустити цього наркобаронського наркосина на свободу. Одним словом – наркоздобули…
А тепер згадаємо інший фільм, «Апокаліпсис» Мела Гібсона. Весь антураж, який ви бачите в кадрі – все це описане і барвисто ілюстроване в кодексах конкістадорів – і сині фарбовані тіла жертв Кукулькана (у ацтеків – Кетцалькоатля), і серця, вирізані обсидіановим ножем… все це й була і ментальна суть, і вершина розвитку цивілізації мешіко. З поправкою на те, що піраміди, які ви бачили в кадрі, не будуються цивілізацією, яка користується обсидіановими ножами. Але це окрема тема, може, руки дійдуть…
Конкістадори й самі там проявили себе достатньо… не доберу відповідного слова. Одним словом на той момент кожний натхненно винищував во славу свого бога – і ацтеки, і конкістадори. І конкуренція на цьому поприщі була жорстока.
Але є нюанси: в Європі на той момент вже яке століття функціонували університети, існувала повноцінна інженерія, архітектура, музична грамота і т.д. А сама Європа переживала період Відродження і її тягнуло до гуманізму. Катувати, палити живцем – це все вже виходило з моди.
В країні ж ацтеків і майя показником рівня технології були все ті ж обсидіанові ножі. Інки – ті мали справу з м’якими металами. Заліза в Америці не знали взагалі. Тож вся Америка перебувала – хто в неоліті, хто в енеоліті… Просто треба усвідомити: який шлях пройшла Європа від часів неоліту, щоби усвідомити дистанцію…
Так ось, коли ми говоримо про звірства наркокартелів, про відрізані голови і закатованих конкурентів чи ворогів наркокартелів в найбрутальніший спосіб, то це звідти, з недалекого за історичними мірками ацтекського неолітичного минулого. Воно нікуди не дівається, а довго тліє в душі народу.
І ось ці благородні ідальго, які й досі шанують і святкують Кетцалькоатля і Тецкатліпока, сьогодні десятками тисяч штурмують легкодоступний кордон з США. Чому легкодоступний? Ну, тому що федеральний уряд робить все можливе для полегшення його перетину. Чому це робить? – то вже наступне питання.
Які наслідки? По-перше, інтенсивно і незворотно порушується культурна і лінгвістична рівновага, розривається зв’язок Америки з англосаксонським і європейським корінням, про що говорив Жак Атталі. Але тут мова, образно кажучи, про пасивний стан речей: що просте зростання кількості буде поволі робити свою справу. Ну, і кудись там крива експоненти завезе…
Але нащадки ацтеків – це не пасив, це войовничий актив. Всі чули про Ацтлан? Ну, це щось на зразок Гіпербореї, тільки ацтекської. Так би мовити – далека і не зовсім визначена в координатах, але священна міфологізована земля. І всі порядні чіканос вважають, що цей Ацтлан знаходиться десь саме на території сучасних США. І от якщо отих грінго трохи делікатно поперти зі священних земель Ацтлану, тоді… ну, тут важко сказати – що тоді станеться… скоріше за все, що всі ці Х’юстони накриються чим небудь автентичним часів неоліту, і відома фраза – «Х’юстон, у нас проблеми!..» - набуде нових сенсів. Але фіг з ними, з тими космодромами – над ними гордо розправить свої крила пернатий змій Кетцалькоатль.
Ацтлан – це мрія, яка набирає оберти у свідомості чіканос і її пластична аморфна маса починає обростати твердим політичним хітином. Більше того: ця ідея починає заповнювати черепні коробки однієї з найбільш жорстоких і структурованих кримінальних банд, «Мара Сальватруча». Фактично на сьогодні це вже не банда, а ціла армія. І за умови, що кордон з Мексикою щодня перетинає більше 10000 нелегалів, важко спрогнозувати – на яку кількість відважних мачетеро зростають щодня їхні ряди. А бабло і зброя у них є, оскільки наркота, цей друг молодьожі, в основному контролюється ними ж…
Саме про цю банду Трамп якось сказав, що вона є загрозою національного масштабу.
А тепер такий нюанс: вищі за розвитком цивілізації не в змозі нав’язати свою цивілізацію нижчим. Всі мусять самі самі пройти шлях цивілізаційного розвитку. Це не я сказав, це Лебон. І от це зіткнення різних за розвитком цивілізацій дає цікавий психологічний ефект, який ми можемо спостерігати у глибинних «вєлікоросов» з якої-небудь маніакально-депресивної Костроми, Вологди чи ще якої Вятки: не взмозі побудувати таке життя, як в Європі чи США, вони починають ненавидіти ці цивілізації. Тому що «можемпавтаріть» обмежується тільки краденими і рукожопо зліпленими «жигулями», а національна гордість – здатністю випити з горла півлітра воткі і генетичною потребою до руйнації чужого. Як діагностично висловився один окупант – «хто вам разрєшил так красіва жить?»
І фішка тут така: кожен народ потребує відчуття власної повноцінності. А якщо ти не можеш відтворити і підтримати той рівень цивілізації, який за священним порєбріком на захід сонця, то його краще знищити. Тоді нема з чим порівнювати, комплекси виліковуються і організм перебуває в стані гармонії з навколишнім світом.
Те саме відчуває основна маса армії вторгнення через мексиканський кордон. Їм не потрібен космодром, вони не мислять параметрами цивілізації, до якої вони прибули – їм потрібні прості і тривіальні предмети, які уміщаються у їхні цивілізаційні параметри. І там, де традиційний нащадок англосаксів буде вкладати гроші у виховання і відповідну для даної цивілізації освіту своїх одного чи двох дітей – мігрант з Мексики, Перу чи Еквадору прекрасно прогодує трьох чи чотирьох без отих зайвих панських освітніх витребеньок; причому прогодує на гроші того самого англосакса, який мусить їх ще заробити і покласти в тумбочку з бірочкою «бюджет». Як розповідали мені друзі, що проживають в Америці, при Обамі це своєрідне розподілення «прав» і «обов’язків» між мексиканськими нелегалами і місцевими платниками податків дійшло до маразматичних масштабів.
Патрік Б’юкенен, політик-республіканець, журналіст, письменник, аналітик, який працював в адміністрації трьох президентів – Ніксона, Форда і Рейгана, дав таку оцінку всій цій ситуації:
«Говорячи відверто, стратегія Ацтлана передбачає кінець Сполучених Штатів як суверенної, самостійної, незалежної республіки, кончину американської нації. Вони йдуть, щоб завоювати нас».
Патріка Б’юкена, автора таких книжок як «Смерть Заходу» і «Самогубство супердержави», називали алармістом, коли він говорив, що біле населення стрімко вимирає. Але ось фрагмент зі статті, розміщеній на сайті «Радіо Свобода» за 18 травня 2012 під красномовним заголовком – «У США зменшується народжуваність вихідців із Європи».
«…новонароджені із меншин США склали за останній 12-місячний період 50,4 відсотка всіх малюків».
Якщо «вихідців з Європи», як політкоректно називає біле населення автор статті, народжується менше половини, то це вже, фактично, є оте «муерте дель грінго», тільки без допомоги мачете.
Власне, Хантінгтон десь писав, що якщо в цій тенденції нічого принципово не зміниться, то нинішнє покоління має шанс дожити до реконкісти. Еге, так і написав – реконкіста.
І на завершення.
Все, що відбувалося і відбувається в США – та ж «революція» БЛМ чи небажання перекрити кордон з Мексикою – все має свою логіку.
Але коли ви підходите до подібних тем зі стандартним мірилом – «це не логічно…», то для початку вивчіть «логіку» марксистів.
П.С. До речі, оте бажання, озвучене чистою російською мовою свіжеспеченим олігархом Мазепою щодо завезення в Україну не балюваних грошима індусів – це з тієї ж теми.