Тривожні новини з фронту. Звичайно, війна ніколи не приносить веселих новин. Але з багатьох джерел йде інформація про нестачу боєприпасів. І це насправді дуже тривожить українців.
Звичайно, кількість боєприпасів – це таємниця, і не виключено, що це, можливо, вкидають в інформаційний простір, щоб ввести в оману ворога. Все може бути. Хоча дійсно, наявність боєприпасів значною мірою залежить від їхньої поставки нашими партнерами. Проте партнери звітують, що немовби поставляють. Хто зна?
Але мене турбує інше. Колись я детально вивчав, як Хрущова міняли на Брежнєва. Цікава була розробка. Адже там не просто проголосували на пленумі партії і все... Там, а це було під егідою КГБ, перед тим, як звільнити Хрущова, ще десь за пів року, почалися сплановані підконтрольні КГБ непомітні саботажі зі зменшення поставок продуктів на прилавки магазинів. А уже перед самим звільненням у продуктових магазинах полиці були майже пусті, а чорного хліба з домішками кукурудзяного борошна у деяких місцях продавали не більше, ніж пів хлібини в одні руки. Білого хліба взагалі майже не поставляли. Тому, який би не був Хрущов, але населення штучно і свідомо підігрівали проти нього.
Тож, коли Хрущова на пленумі звільнили та обрали Брежнєва, який пообіцяв, що всього буде вдосталь, народ зітхнув із полегшенням. І дійсно, уже через декілька днів полиці насамперед продуктових магазинів були заповнені. І хліба стало вдосталь – і не лише чорного, але і білого.
Як пише історія, просто перед цим була вказівка на деякий період прикрити продуктові склади, щоб народ озлобився і підтримав кадрові перестановки. А потім, після приходу нового керівництва, склади відкрили, прилавки заповнили і народ зрадів цим змінам, і ще довго плював на старе керівництво, тому що вважав, що саме воно було винне у всіх тих негараздах.
Тож, такі методи кгб-фсб були, є і будуть. Але хочеться вірити, що до України їхні руки не дотягнуться. А наші партнери будуть нас підтримувати і своєчасно поставляти допомогу, а особливо зброю. Слава ЗСУ!
*****
Колись корчмарі, щоб звільнити місце для нових відвідувачів у корчмі та вивести чи викинути на вулицю уже п’яних, які лише займали місце, тримали у прислузі міцного дядька, який за командою корчмаря виштовхував непотрібних на вулицю. Цих дядьків так і називали – «виштовхувачі».
Коли у цьому «герці» між Зеленським і Залужним дехто каже «не створіть собі нового кумира» чи «Залужний мало чим відрізняється від Зеленського...», то я думаю, що серед тих, хто сьогодні стоїть на боці Залужного, не усі бачать у ньому майбутнього президента. А от «виштовхувача», то це, мабуть, так. Адже більшість розуміють, що ці хлопці після закінчення повноважень навряд чи самі підуть... Ось і варто мати про всяк випадок свого «виштовхувача». Хоч тут ми уже зможемо обійтися без допомоги міжнародних партнерів?
Пишуть, що Зеленський заявив: «Я маю намір замінити деяких керівників країни, не лише в армії. Я міркую над цією заміною, це правда».
А я не дуже вірю у щирість цих слів, та і у те, що будуть серйозні кадрові і до того ж успішні перестановки. Просто оголошене «ІПСО» зі звільнення Залужного занадто затягнулося, вийшло на міжнародний рівень, стало топновиною... І усі очікують «розв’язки», а вона десь зависла...
І тут, мабуть, комусь в ОП прийшла думка: «А скажімо, що це мала бути загальна кадрова "чистка", ось тоді і питання із Залужним десь і "загубиться" у цьому натовпі».
Так, звичайно, щоб створити кадрову масовку, то когось знімуть, переceнуть, замінять кимось, можливо, для картинки навіть пожертвують... Але, надіюся, що головних тих 5-6 менеджерів це обійде стороною? Бо як же ми тоді?!
*****
Коли мої найближчі друзі мене запитують, що потрібно зробити, щоб щось змінити на краще, то я відповідаю, що нам насамперед варто вийти за межі своєї матриці і змінити програмування своєї свідомості. Це складне питання. Але я його спробую коротко пояснити. І це не для дискусії. Це просто моя думка.
Адже коли ти з дитинства, незалежно від того, чи ти виріс у релігійній родині, чи у родині атеїстів, знаєш про те, як зрадили Ісуса, і потім як його катували, а потім як він ніс свій хрест на Голгофу, де його на цьому ж хресті і розіп’яли. Як він цілий день мучився на хресті, а лише під вечір помер...
І ніхто, я наголошую ніхто, не прийшов йому на допомогу. Де були ті, що його зустрічали з тріумфом? – «… Христос в’їхав до Єрусалиму на осляті, на якому ніхто раніше не їздив. Учні розстелили свої накидки на тварину, щоб Ісус міг сісти, і численний натовп вийшов, аби привітати Його, кладучи на Його шляху свій одяг і пальмові гілки. Люди прославляли Його…» ( Євангелія від Марка 9:11). Про це Марко пише у 9 розділі, а уже через чотири розділи, у 14 розділі Ісуса судять, а у 15 розділі розпинають…
І не знайшлося навіть десятка сміливців, щоб стали на його захист. Та що там десятка – навіть одного.
Потім акцентували увагу лише на зраді Юди… І все.
Усі його учні, і навіть ті, які привселюдно відрікалися від нього, залишилися позитивними героями, тому що нібито так все і мало бути. А судді і кати теж немовби робили це все для того, щоб виконати «волю» Божу та щоб Ісус «вознісся», забравши з собою усі гріхи людства… Тож, ось цей приклад вбивства Ісуса і спокійне споглядання на це натовпу як на неминучість, як на те, на що не можна вплинути і варто залишити так як є, можливо, і впливає на нашу свідомість та гальмує нас?
Можливо, саме тому ось це, що забивають у нашу свідомість і ніколи не осуджують – і є тією програмою, яка робить нас байдужими і толерантними до зрадників, корупціонерів, саботажників та тих, через кого сьогодні гинуть наші хлопці без достатньої кількості боєприпасів, засобів захисту, а то і простої теплої одежі? Тому що кошти розікрали на власні потреби ті, хто був до цього дотичний?
А завтра нам знайдуть для показу якогось одного Юду, показово арештують, а потім випустять під заставу. А самі як крали, так і будуть красти, обезкровлюючи ЗСУ.
Я, коли бачу похорони наших воїнів, то згадую Ісуса, який сам тягнув свій хрест на Голгофу, а ті, що ще учора зустрічали його з тріумфом, лише споглядали за його муками.
«По вашій вірі нехай буде вам», – казав Ісус. Що тут ще додати? Тож люди, забираючись на верхівку чи то піраміди, чи то влади, мають пам’ятати, що дистанція між тріумфом і трагедією – дуже коротка, і в Євангелії вона займає лише чотири розділи...
Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії
інженерних наук, кандидат аграрних наук.