Базовою причиною російсько-української війни була і є ліквідація української нації – фізично або шляхом русифікації. Фізично росіяни її здійснювали на початку 20-х та 1932-33-х роках минулого століття. Решту часу просто поступово й методично перетворювали українців на росіян.
У разі, якщо теперішня лінія фронту не посунеться далеко вглибину України, уже через кілька років може бути «непрогнозована» ситуація – спроба чергової «денацифікації» може обернутися зовсім не тим, на що розраховували «денацифікатори». З одного боку, найбільше заселені росіянами й денаціоналізованими українцями південні й східні регіони України стануть знелюднені, і це надовго або й назавжди позбавить москву можливості впливу на Київ через своїх агентів; з іншого, за умови нарощення виробництва (і/або відповідної міжнародної допомоги) дронів і ракет хоча б середньої дії дальності, будуть поступово депопулізуватися й російські області, що межують з Україною.
Білгородщина, Курщина, Кубань тощо є єдиними регіонами рф, населеними переважно слов’янами (власне, колишніми українцями). У разі, якщо населення з цих регіонів буде евакуйовано до Уралу й далі (а Україна залишиться Україною), росія назавжди втратить навіть надуманий шанс називати себе «слов’янською». Слов’яни десь зі Слобожанщини, як всі їхні попередники, легко розчиняться й зникнуть серед численних російських азійських народів, у яких вища народжуваність і які живуть на власній землі.
Фактичне витіснення населення з західних територій рф поставить останню жирну крапку на спробах шовіністів і російських псевдонауковців «виводити» свою генеалогію з України. Залишки «християнства» там будуть і далі дрейфувати до мусульманства, шаманізму та інших притаманних тим краям релігій. Страшно сказати, але тоді й зникне основна причина цих нескінченних воєн на знищення українців, які, на своє нещастя, доки існують, доти й є живими свідками й доказом для численних наук, – від антропології до етнографії й генетики, – що ми – це ми, а вони – то вони. Денацифікація росіян, спрямована на українців, може стати для агресора остаточною «деукраїнізацією» росіян і поверненням народів в рф у рідне історичне й етнічне «лоно».
Несправедливо малопомітною залишилася поки що найзнаковіша подія в російській внутрішній політиці цього року, коли 31.01 в. путін на зустрічі з росіянами похвалився, що рос. добровольці з ДК «Ветерани», дослівно, «захопили 19 будинків на околиці Авдіївки».
Отже, лідер «великого російського народу» непомітно для самого себе опустився з рівня «війни з НАТО» й окупації всієї України до того, що став хвалитися землякам про захоплення кількох будинків. Під бурхливі аплодисменти присутнього народу.
З уваги на знаковість події, ще раз: від «боротьби з нацизмом» і «захисту росіян у всьому світі» лідер кремля перейшов до перемоги у вигляді «захвата» окремих будинків.
Очікується й наступне сповзання рослідера з вершин світової політики туди, звідки він вийшов – у «пахуче» підворіття Північного міста. Путін дедалі більше відчуватиме близькість із «простим народом», відчуватиме неприязнь до інтелігенції і, взагалі, до «розумних». Його мова ще більше спроститься й нагадуватиме мову підлітків ленінградського двору 70-х років минулого століття. Зрештою, уже незабаром він втратить приязнь і повагу російської інтелігенції й освічених верств населення. Навіть шовіністів із тієї категорії. Він їх дедалі більше боятиметься й переслідуватиме. Те, що робиться зараз у рф, лише початок. Вийде, як у більшовиків після осені 1917-го.
Чим завершиться – хтозна, але тенденція «повернення до народу» простежується виразно. Проблема може бути в тому, що інтелігенція може мати власні погляди, незалежно від телевізора або ситуації. «Простолюд» же, відчувши близькість до лідера, в один день може в ньому розчаруватися й навіть розірвати його, якщо запідозрить слабинку. Це і є ознаки можливої в майбутньому революційної ситуації. Поки що не вистачає лише зовнішнього чинника. Але то вже інша історія.