Наш український народ живе на своїй святій землі вже багато-пребагато віків, тисячоліттями... Тому нажив досить багато цікавих традицій, легенд, казок, билин, повір’їв, своїх, притаманних лише йому правил, поглядів, переконань і створив таку собі величезну неоціненну скарбничку народної мудрості, в якій закладена українська народна педагогіка, криється сила і мудрість виховання нового покоління. І вона показала себе в усі віки як принципову, мудру, справедливу і правильну систему виховання. В українських народних прислів’ях викладені всі принципи й правила сімейного виховання, розкриті позитивні та негативні риси людського характеру, моральні принципи, українська духовність. І завжди люди стверджували, що «Всякий свого щастя коваль». І це дуже правильно, бо людина повинна сама за себе піклуватися і творити себе. Тож покоління за поколінням люди в Україні свято берегли свою сім’ю, турбувалися про її добробут, про захист і безпеку. Для українців в усі часи найголовнішими були сім’я і родина. І тільки від того, як сім’я турбується про себе, і залежало їхнє щастя. Тож народне прислів’я гласить: «Живуть між собою, як риба з водою». От тоді в сім’ї мир і лад, там все разом робиться і сім’я процвітає. «Найкращий клад, як у сім’ї лад». У сім’ї найважча робота покладалася на чоловіка, який забезпечував жінку і дітей всім необхідним. На його плечах був дім, двір, господарство, поле, заготівля на зиму і дров, і корму для тварин, і їжі для сім’ї… Чоловікові належала роль голови сім’ї: «Чоловік у домі — голова, а жінка — душа», «Без хазяїна — двір, а без хазяйки — хата плаче». У хаті головна роль відводилась жінці-берегині, недаремно ж про це так кажуть: «Жінка за три угли хату держить, а чоловік — за один». Тому в українців завжди віталися злагода і мир у сім’ї, затишок, добрі подружні стосунки, турбота одне про одного, взаєморозуміння. Тож у таких сім’ях і діти виростали хорошими, бо, як кажуть: «Яке дерево, такі його й квіти, які батьки, такі й діти!», «Яке зіллячко, таке й сім’ячко». Тож цим усе сказано — коротко і ясно. І це передавалося з покоління в покоління, люди прагнули налагоджувати стосунки в сім’ї, щоб у них було краще, але не гірше від людей.
Тож власних дітей батьки виховували працьовитими, добрими, чесними, мудрими, терплячими, відданими своєму народові та своїй країні. Ніколи не віталося, а засуджувалося таке виховання, де дітей ні до чого не привчали, де діти могли довго спати, бо всі знали, що: «Хто рано встає, тому Бог дає», та знали й діти, що: «Бджола мала, а й та працює», а «Без діла слабіє сила». Всі змалку знали, що «Треба нахилиться, щоб з криниці води напиться», бо «Без труда нема плода»… Тому змалку батьки прищеплювали дітям любов до праці й розуміння того, що праця — всьому основа. «Сталь гартується в огні, а людина — в труді». Тому виростали українські діти роботящими, бо знали: «Тяжко тому жить, хто не хоче робить», та й «Без діла сидіти, то можна одубіти». Ось так коротко, але зрозуміло звучали правила виховання дітей у праці. І що тут додати? Адже у праці виховується і сила, і воля, відповідальність і старання, дисципліна і творчість… І це стосується не лише виховання дітей у праці, але й усе інше…
Українці в усі віки прагнули до знань, тому своїх дітей хотіли вивчити, прищепити їм любов до пізнання нового, любов до книжки, до знань, бо «Маєш голову, то май ще й розум», «До булави ще треба й голови», а «Перед розумом і сила поступається!», «Пташка красна пір’ям, а людина — знаннями». Тож такі прислів’я надихали дітей на думку про одержання знань, бо «Хто багато читає, той багато знає», а «Хто хоче більше знати, треба менше спати», «Здобудеш освіту — побачиш більше світу». І все тут зрозуміло всім дорослим і дітям. Коротенькі правила, а дають багато, бо відразу зрозуміло, про що йдеться. Та й запам’ятовується добре! А скільки є прислів’їв про хороші й погані звички, риси характеру людини. А колись їх завжди говорили дітям і тлумачили їхнє значення, нагадували, коли треба було, і це було нормою у сім’ях. Пам’ятаєте? «Бережи честь змолоду», «Батьком-матір’ю не хвались, а хвались честю», «Не кажи гоп, поки не перескочиш», «Не копай яму другому, бо сам туди втрапиш», «Сумління — найкращий порадник», «Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає», «Добре ім’я — найкраще багатство!», «Добре роби, добре буде й тобі», «Доброму скрізь добре!», «Шануй сам себе, шануватимуть й люди тебе», «Пильнуй свого носа, а не чужого проса», «Посієш вчинок, виросте звичка»… І таких прислів’їв у нашій українській скарбничці тисячі, і всі вони вчать дитину бути мудрою, доброю, терплячою, працьовитою, чесною, світлою. Тому треба просто повернутися до них обличчям, згадати, як ними оперували наші батьки, бабусі та дідусі, як їх тлумачили нам. До народної педагогіки треба сьогодні повернутися і вдома, і в школі, щоб нагадувати про все добре дітям, щоб прищеплювати їм хороші манери поведінки, найкращі почуття і ростити їх людяними, мудрими та добрими. Та й сьогодні ми тим самим зробимо свій внесок у поповнення народної скарбнички мудрості. Треба добре пам’ятати й перейняти досвід нашого народу, нажитий віками, якщо хочемо побудувати щось хороше нове.
Народна мудрість — це ота скарбниця,
Де сила є і світло, і тепло.
Це та глибока і дзвінка криниця,
Бездонне й вічно чисте джерело,
Що нам дає натхнення й силу жити,
Несе нам мудрість аж із глибини.
Навчає білий світ, людей любити,
Все перевірене й прийшло із давнини…
Дотепність у прислів’ях дуже влучна,
Короткі всі, а зміст глибокий є.
Хоч форма і не пафосна, не бучна,
Але по норову таки добряче б’є…
Сміливість вдавана і справжня
Підростають діти і починають бачити, що вони всі різні: хтось сильний, а інший слабкий, хтось розумніший, а інший не такий, хтось сміливий, а інший всього боїться. І от сильніші і сміливіші починають брати гору над тими іншими, які не такі сильні і сміливі. І тут починається боротьба, заздрощі, кпини, бо всім хочеться бути сильними, сміливими, кращими і першими… Це одвічна боротьба в колективах дітей, але найгірше те, що діти починають заздрити або зневажати і вести нечесну боротьбу між собою. Бо сильний не прагне допомогти слабкому, підняти його на вищий рівень, а частіше знущається над ним. Сміливий починає насміхатися над боязким і змушує його робити дурні вчинки замість того, щоб допомогти перебороти страх. І таких випадків дуже багато. От над тим, хто боїться висоти, починають дружно сміятися, обзивати і ставити в такі умови, щоб він опинився на висоті і стрибнув звідти або якось вибрався… Дитині страшно, але ж цього ніяк не можна показати і от він стрибає, тим самим калічить себе… А інші? А вони сміються, бо в них немає співчуття і жалості… Вони вважають себе сміливцями, а інших невдахами. І таких випадків багато. Тому дітям треба пояснити, що таке сміливість справжня і вдавана. Справжня сміливість у тому, що хтось рятує когось із біди, допомагає людині в скрутну хвилину. Тоді він дійсно не думає про наслідки для себе, бо бачить перед собою людину, якій потрібна допомога, і рятує людину чи тваринку з біди… Але серед дітей і підлітків є і вдавана сміливість, коли дитина не думає про наслідки, а скоює дурні й необдумані вчинки просто, щоб похизуватися перед однолітками і показати свою сміливість. От, наприклад, з’їжджає з крутої гірки на велосипеді і врізається у стовп, бо рука вмить зісковзнула з руля… А далі лікарні, операції і каліцтво… Або катається на скейтборді і всім хоче показати свою віртуозність та сміливість, враз злітає з перил і ламає руки чи ноги… А потім уже в інвалідному візку… Кому така сміливість потрібна? Але ж спочатку дитина не думає, а робить, коли треба навпаки — спочатку подумати, а потім робити, як каже народна мудрість: «Сім раз одмір, а раз одріж». Тому завжди батькам треба звертати на це велику і постійну увагу, особливо, коли підростають діти, бо вони ще не усвідомлюють наслідків тих вчинків, які роблять, вони настільки впевнені в собі, такі відважні, що не можуть і подумати про якісь травми чи навіть смерть. А тому можуть сідати на мотоцикл і спробувати кататися на одному колесі по дорозі, де інтенсивний рух транспорту, можуть залазити на електропоїзд і стоячи прокататись на вагоні, чіплятись до тролейбуса і весело сміятися тощо. І в сім’ї про це потрібно постійно вести розмову, щоб дитину застерегти від необдуманих вчинків, які ведуть до трагедії. Своїм дітям треба добре розтлумачувати, в чому сміливість і геройство, а в чому нерозважливий вчинок, який веде до біди. І головне, шановні батьки, подбайте про те, щоб ваша дитина ніколи не насміхалася, не зневажала і не вчиняла кпини над іншими дітьми чи дорослими людьми, тому що це аж ніяке не геройство і ніяка не сміливість, а дуже погана риса, яка колись повернеться бумерангом до того, хто це робить. Вчіть своїх дітей бути добрими, мудрими, співчутливими. Хай у своїх душах вони носять сонечко доброти, тепла, любові до цього світу і до всіх людей. Вчіть дітей, щоб вони вміли заступитись за боязкого, щоб хотіли допомогти слабкому, щоб несли добро у цей складний, але такий дивовижний світ.
А бумеранги ждуть
Що шлеш у світ, до тебе те й вернеться,
Тут діє бумеранг без зайвих слів.
А кому це неправдою здається,
То бумеранг той ще не долетів.
Та вже летить й з дороги не зіб’ється.
У нього точно визначена ціль.
Він не мине, то так лише здається,
А долетить на радість чи на біль.
Твоє добро тобі добром віддасться,
Й неждано зовсім, точно долетить.
І зло прийде, що мало і не здасться,
Тому потрібно думати, як жить…
Добро творити треба повсякчасно —
Це наймудріше правило з усіх.
Допомогти, подати руку вчасно,
Не мати дум у голові лихих…
Лиш про хороше думати постійно,
Без заздрощів рушати в довгу путь.
І жити чесно, радісно і мрійно,
Й запам’ятати — бумеранги ждуть…