Сучасна психіатрія краще розуміє психічну патологію, ніж психічну норму. Норма – поняття надзвичайно широке, майже безмежне. У середині 20-го століття психоаналітики шукали зерно зла у психічній патології, намагаючись пояснити дикі звірства нацистської Німеччини та комуністичної росії у характерологічних особливостях Гітлера та Сталіна, у їхній психічній патології. Друг і соратник Леніна Зінов'єв, страчений за наказом Сталіна у 1936 році, раніше про Сталіна писав так: «Основа успіху Сталіна полягає в тому, що він був винятковою посередністю».
Зовсім не психолог і не психіатр Ханна Арендт визначила таку соціальну поведінку диктатора простим терміном: «Буденність зла, не більше того, Гітлер був все тією ж посередністю, але тільки в нацистській формі».
Деякі з нас відчувають пекучу потребу вбивати собі подібних, такі серійні вбивці не страждають на явні психічні захворювання. Як правило, судові психіатри визнають їх осудними, такими, що вчинили моторошні злочини в ясній свідомості та розумінні своїх дій. Так, все так: вони варіант психічної норми.
Насильство стирає пам'ять, воно зав'язує у вузол факт і страх. Усвідомлена зухвалість і сила духу біблійного Давида розтрощила непереможну насамперед міць Голіафа.
Психіатрії відомі численні випадки яскравих здібностей, які були властиві садистам, вбивцям, тиранам. Неможливо уявити персонажа, який одночасно мислить як Сократ, має політичну творчу силу Черчилля, і може бути одержимим і зловмисним як Гітлер і Сталін, Іді Амін, Пол Пот, Кім Ір Сен і путін.
Варварство, властиве тиранам, диктаторам та їм подібним – це психологічна особливість, симптомами якої є одержимість ідеєю особистої влади, схильність до мракобісся та людиноненависницьких ідей. Мовчання з приводу злочину є співучасть у ньому. Давно відомо: не треба боротися за правду, достатньо говорити правду. Саме тому її так ненавидять тирани та диктатори. У 16 столітті іспанський філософ Вівес зауважив: «Ми живемо в такі важкі часи, коли небезпечно і говорити, і мовчати. А у 20 столітті слідчий кгб радив українському літератору Івану Світличному: «А не треба було говорити. Прийшли б до себе додому, лягли на ліжко, накрили голову подушкою і тихо думали про себе, мовчки думали».
Дуже давно знаменитий діяч французької революції абат Сійєс, який голосував за страту короля, на запитання, що він робив у роки терору, відповів: «Я жив». Слідчий кгб був таким самим. Він просто жив.
Деякі квіти збуджують апетит. Деякі люди збуджують ненависть. Так, мабуть, зародився древній ритуал поїдання ворога. Залишається одне просте запитання: якими квітами зло приворожило путіна? Його ненаситний апетит щодня вбиває сотні моїх співвітчизників. Десятки спроб аналізу поведінки путіна, без сумніву, серійного вбивці, позбавленого будь-якого почуття співпереживання до своїх жертв, і українських, і російських. Одні побачили у ньому важку, декомпенсовану психопатію, інші – шизофренний розлад. Висловлено й інші думки. А він, бідолаха, здоровий. І, представши в майбутньому перед міжнародним судом, не зможе пояснити свої масові вбивства будь-яким помутнінням розуму. Тому я й написав – бідолаха. Сидіти йому, мабуть, довічно. Де і коли – не знаю.
Людина, яка вчинила вбивство в маренні або під впливом галюцинацій – хвора. Її, як правило, визнають неосудною та лікують. У такому разі і владімір путін заслуговував би на поблажливість. Але він здоровий. Тирани, диктатори – здорові для нас, психіатрів. Навіть найжорстокіші з них. Такі як людожери Бокассу та Іді Амін.
Ті, кого Макс Вебер називав «інтелектуали-пролетаріоїди» – нещасні та дуже небезпечні люди, які зіграли страшну, руйнівну роль протягом усієї історії насильства. Сталін і Гітлер, Мао-цзе-дун, Пол Пот, родина Кімов... Без сумніву, саме до них відноситься і сучасний російський диктатор путін.
Багато років тому митрополит московський Філіп відкрито засуджував страти, насильства і муки, що їх чинив цар Іван Грозний. Тоді ніхто не наважувався підняти голос на захист невинних і замучених ним людей. Якось у церкві після літургії, коли цар підійшов до нього отримати благословення, митрополит сказав: «Ми тут приносимо безкровну жертву, а ти проливаєш християнську кров твоїх вірних поданих. Доки в руській землі пануватиме беззаконня? Усі народи, татари, язичники мають закони, і тільки на Русі їх немає. У всьому світі є захист від злих та милосердя, тільки на Русі не милують безневинних та праведних людей. Схаменися: хоча Бог і підніс тебе в цьому світі, але й ти смертна людина».
Пізніше головний російський жандарм, людина, здавалося б європейської культури, граф Бенкендорф висловився так: «Минуле росії було чудовим, її сьогодення прекрасне, що ж стосується її майбутнього, воно краще, ніж можна собі лише уявити».
Сьогодні ми живемо в її – росії, – майбутньому. Відчуваючи у собі її – росії – фантомний біль. Де її первосвященик Кіріл безмежно далекий від московського митрополита Філіпа. Але все ще не цар владімір путін багато в чому схожий на Івана Грозного.
Історія вбивства та подальшого поїдання собі подібних відома. Феномен канібалізму був присутній у багатьох примітивних культурах Африки, Океанії, Центральної Америки, у японській військовій культурі. Але скрізь цей феномен був символічним ритуалом, який виконували не голодуючі люди. Феномен канібалізму, зокрема внутрішньо-сімейного, у 1932 та 1933 роках комуністичним режимом ретельно засекречувався.
Тривала історія українського народу не знає феномена канібалізму. У дохристиянських, язичницьких традиціях та ритуалах прояви канібалізму були відсутні. Іншими словами, «умовний ген канібалізму» у людей, які населяли ці землі, був відсутній. Через десятиліття після Голодомору голод був постійним станом в'язнів у нацистських та сталінських таборах. Від голоду там масово вмирали, але канібалізм як соціальне явище там був відсутній.
Я маю наголосити: не слід називати причиною масового голоду та масових смертей українців ніщо інше як геноцид. Саме організований комуністичним режимом геноцид був основою і причиною канібалізму та трупоїдства. Голодомор лише наслідок. Тут не йдеться про нудну термінологічну суперечку в середовищі українських істориків. Зовсім не наукова суперечка, що підігрівається владними чоловіками і, як не дивно, канадськими доларами. А в результаті з'являються замовлені і проплачені цифри жертв Голодомору.
Додаю документ із підписом Президента США Рональда Рейгана від 1984 року. Цей документ, підготовлений радниками американського Президента та найсерйознішими академічними установами США: свідчить про більше ніж 7 мільйонів жертв Голодомору в радянській Україні. Минули роки, вже давно немає Рейгана та більшості його радників.
За проведеними у 2019-2021 роках Службою безпеки України комплексними судовими експертизами в рамках кримінального провадження щодо Голодомору встановлено, що комуністичний режим знищив у 1932-1933 роках – 10,5 млн українців.
2021 рік. Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович, зовсім не професійний історик (філософ), заперечуючи твердження Президента Рейгана та його експертів, повідомив усім нам і міжнародній історичній громадськості: «внаслідок Голодомору в Україні померло лише 3 мільйони 941 тис. осіб». Сьогодні, під час російської війни проти України, ганебні напади на істориків та експертів, які наважилися і встановили число жертв Голодомору – продовжуються. За участю радянських істориків-довгожителів, які зробили насамперед «наукову кар'єру» в радянських дисциплінах історії КПРС та науковому комунізмі.
Про автора: Семен Глузман – президент Асоціації психіатрів України, правозахисник, дисидент, політв'язень, лікар-психіатр.