Дещо про суспільно-політичні неологізми і сленг незалежної України
«Народ скаже, як зав’яже» – стверджує українське прислів’я.
А й справді, українці – ще ті дотепники! Де треба, вони – й насмішники, і скептики, розуміються на гуморі, на сатирі… Гостре, влучне словечко з присмаком сарказму для них причепити до конкретного індивіда чи явища, що для білки горішок прогризти. Творять «перламутрові» мовні конструкції наліво й направо.
Неологізми, фразеологізми, ідіоми, жаргонізми, епітети, порівняння...Звісно, що чи не з усіх цих «перлів» стирчать …чиїсь вуха! Маю сказати, що до творення символічного «словника» періоду Незалежності мимоволі прилучилися, хто менше, хто більше, найрізноманітніші суб’єкти українського суспільно-політичного процесу – від президентів, парламентарів, журналістів, політтехнологів і – аж до «маленького українця» та звичайнісінького виборця.
Якщо, скажімо, «любим друзям» і «йолці» завдячуємо відповідно і виключно Вікторові Андрійовичу Ющенку та «Дону», «Пахану», «Хряку», «Янушеску», «Янучару», то «кравчучкою» і «кучмовозом» – нещасним людям, нещасним не без «допомоги», звісно, Леоніда Кравчука («хитрого лиса», що прошмигне «між крапельками») і Леоніда Кучми («Данілича», «Рудого Панька»…). Не впадав у сплячку люд при президенті Порошенкові («Пороху»), не впадає при Зеленському («Зєлі»).
…Немов вилитий з каменю переминався свого часу з ноги на ногу (хто сказав, що Україна не твердо стоїть на ногах!) Голова Верховної Ради Іван Степанович Плющ. Де «мікрохвон»? «Добре утро!». І одразу сталь у голосі: «Депутат Заєць, не стрибайте по залу!».
Ну-ну! «Не надо було союз валять!» – додавав від себе згодом інший очільник парламенту «комуняка» Олександр Ткаченко. Так, він наче й щиро плакав за тим диктаторським радянським режимом під абревіатурою «СРСР»…
Ага! Не забути б про «вила». «Вилами» ми зобов’язані одному-єдиному депутатові-радикалу Олегові Ляшку. Саме ними він виносив і ніяк не міг винести на смітник історії всі провладні нечистоти з України.
А ось за «Верховну Зраду» маємо сказати «щире спасибі» багатьом народним обранцям, які своєю «діяльністю» чи й бездіяльністю, постійно підштовхують терпеливий люд до висловів аж ніяк не парламентських. З того поля – й «тушки» при четвертому президенті, і «скажений принтер» при шостому...
При допомозі того ж таки народу, чи точніше виборців, давно потрапили на гнівні скрижалі епохи Незалежності й журналісти типу бреховшеків, і політтехнологи-видріністи…
Росія має скабєєву-сімоньян, соловйова-кісільова, а ми своїх. Чимало з них нині поливають брудом Україну в так званих «ДНР»/«ЛНР» та на московських болотах ...
А як українцям обійтися без Майданів і майданівців! Без мирної Помаранчевої революції з її «наколотими» апельсинами та Революції Гідності з її «коктейлями Молотова» для «беркутят»? А де майданівці, там і антимайданівці з солдатськими польовими кухнями, казьонною тушонкою і …гральними картами!
Серед суцільного творчого скепсису та сарказму варто принципово відгородити справжні патетичні новотвори-неологізми на кшталт «Небесної Сотні», «кіборгів»... Автором першого стала поетеса Тетяна Домашенко, яка написала вірш «Небесна сотня воїнів Майдану». Під час другого Майдану виник також неологізм ленінопад, а далі, з початком російської агресії, пушкінопад.
Йдеться нині не про них, а про такі, як «темники», «тітушки», «ватники»...
Не торкатимемося й тих «новотворів», які постійно підсовували нам феесбешні структури з-за «порєбріка» та «п’ята колона». Пригадуєте «укрів», «укропів», «правосєків», «жидо-бендеровцев»... Фабрика тролів – також кацапський витвір!
Ми – про власні політичні «перли», яким несть числа. Від «Азірова» – до «Анни Ахметової», від «американських валянків» – до «апазіції»... Від «батя, я стараюсь!» – до «бімби» і «бютанутих»... Від «Гандзулі», «Тарасика» – до «Гав-гавриша» та «Гулака-Артьомовського»... Від «золотого унітаза» – до «зливних бачків»... Від «Пороха»: «стадіон, так стадіон!» – до «Зєлі»: «весна прийде, саджати будемо!», «війна на крові», «надо пєрєстать стрєлять»... А ще – «какая разніца»! «Я – нє лох!» і «Я вам нічєво нє должєн!»...
Ті прихильники п’ятого президента, яких іменують порохоботами, вам підкинуть «перли» не лише від Зеленського, а й від Бужанського – про «тупую овцу», від Дубінського – цілу серію «дубінізмів», серед яких одним з найяскравіших є той, де «мама любіт скорость»... А є ще «Коля-котлєта», «нєкачєствєнниє дєті», «давай, я тіхонєчко в лєс уйду»... Ці «зашквари» новітніх «Слуг народу», які обіцяли кинути виклик системі і привести до влади розумних і чесних, в багатьох випадках дають фору «попєрєднікам».
Специфічні слова і вислови, звісно, не з’являються на рівному місці, в часи стабільності та рівномірного плину життя. Їхнє підґрунтя – явища, сказати б, «аномальні», такі, що виходять за рамки звичного, нормального стану речей...
Тут нам палець в рот не клади.
...Поштовхом до творчості з новою силою і конкретним північно-східним напрямком став людський гнів з приводу повномасштабної російської агресії. Росіяни, які ніколи особливо не були для нас зразками добросусідства, а завше норовили видавати себе за «старшого брата», тепер стали не просто ворогами, а дикунами, ордою, орками, рашистами, руснею, яких українці з ентузіазмом готові щоразу посилати услід за російським кораблем. В інтернеті й соціальних мережах вони «засвітилися» ваньками, валянками, консервами, лаптями, москалотою, русопедами, свинособаками, скрєпоносцями, холопнею, урусами, мобіками... Російські пропагандисти стали пропагандонами, а путлєрюгенд виник за відомою аналогією.
З’явилися глумливі альтернативні назви росії – ерефія, йоксєль-моксєль, кацапія, кацапетівка, кацапстан, кацапурія, мокшандія, мордор, оркостан...
Епітети-неологізми, жаргонізми періоду нинішньої війни – окрема тема, яка ще чекає своїх дослідників.
А попри те, зауважимо: характерні словечка, метафори, ідіоми притаманні кожному часовому відрізкові на поступовому шляху утвердження Української держави. Насамперед тому, що в муках розбудовуємо свою країну, з численними помилками, злочинною корупцією під керівництвом пажерливих олігархів...
Що лишається? Вірити, що настануть кращі часи, і з-під багатьох, актуальних нині, «перлів» всі разом виб’ємо ті камені, на яких вони тримаються. Забудемо про «тушок» у парламенті, «тітушок» на вулицях і, звісно, орків на нашій українській землі! Треба вірити і докладати – кожен на своєму місці – чималих зусиль, аби це швидше сталося.