Російська державна ідеологія періоду СРСР намагалася «переварити» в радянському казані численні сотні народів, етносів і племен, що населяли захоплену територію. Усі врешті-решт мали стати «росіянами». Серед іншого, для того, щоб «неросіяни» соромилися своєї національності, цілий інститут чи то при КДБ, чи то при ЦК КПРС у москві вигадував анекдоти, які мали б змусити «грузинів» і «молдаван» соромитися природної етнічної приналежності й називати себе «русскими». Більше всіх перепадало корінним народам Чукотки, Колими тощо, яких узагальнено називали «чукчами». І це не випадково, бо росіяни впродовж 16-17-го століть так і не змогли зброєю підкорити сибірські північні народи, і, зазнавши численних ганебних поразок у війнах з тубільцями, просто споїли чукчів, організм яких не був знайомий зі спиртним, горілкою. Отже, чукчі як символ нескореності були більмом на оці російської історії й ідеології, тож щоб уникнути згадок про власну ганьбу, росіяни засипали радянський народ анекдотами «про чукчів». Звісно, перепадало й іншим етносам, які стали предметом московської «денацифікації».
Тепер воно (несподівано) повертається їм з іншого боку. Після дикунських антисемітських погромів у Махачкалі росіяни, які перед цим усіх, від бурята до карела, називали «русскими», стали запевняти, що дагестанці – зовсім не «русские» («русские – не такие!»). Після двох чеченських війн, «чеченської мафії» й публічного приниження росіян чеченцями уже самі чеченці запевняють, що вони не «русские», а «русские» також хрестяться, що вони – не чеченці. Тенденція – позитивна й схожа на початок денацифікації громадян росії, коли ніколи не існуючі в природі «русские» знову стануть карелами, марійцями, бурятами, калмиками, тувинцями, ненцями, татарами… або, якщо захочуть, мокшанами, половцями, монголами і хазарами зі столицею в Сара Тау (Саратові).
Ніби як випадково, саме зараз Рамзан Кадиров, вислухавши з вуст міністра освіти рф Кравцова принизливі вибачення москви й виправлений на вимогу Грозного текст у підручнику з історії росії про Чечню, президент майбутньої федерації кавказьких народів зробив ще один крок на витіснення російської мови з території Ічкерії – чиновників у Чечні звільнятимуть, якщо їхні діти недостатньою мірою володітимуть чеченською мовою. Крім того, на тлі «турне» республіками Кавказу його 15-річного сина, незаконного (за законами рф) призначеного на високу державну посаду, Кадиров наказав скоротити кількість годин на вивчення російської мови (!), а в цей час вивчати чеченську. Може, скоро припинять ловити на Донбасі Степана Бандеру й нарешті прочитають поему Тараса Шевченка «Кавказ».
Махачкала й Чечня – це лише пробний камінь на шляху до розповзання тамтешніх народів по своїх історичних нішах. Що біднішою й безпораднішою на війні з Україною виглядатиме росія, то швидше від неї повідвертаються всі «нацмени». Навіть Дагестан. На черзі стати «нерусскими» стоять буряти-евенки, про звірства яких в Україні стало відомо всьому світові. Тувинці – приготуватися.
Другою позитивною ознакою є очевидне погіршення рівня життя росіян і нездатність їх ні забезпечити армію, ні годувати населення людською їжею. Так, росіяни на фронті після початку похолодання уперше з початку війни стали знімати теплий одяг і взуття зі своїх убитих поплічників, а уряд рф оголосив громадянам про чергове «покращення»: харчова промисловість агресорки планує додавати в харчові продукти білки, жири та «пюре» із комах та їхніх личинок. Зокрема, «цінні поживні речовини» будуть походити з мухи «черная львинка и ее личинок». Щодо цього віце-прем’єр Д. Мантуров навіть виступив з пропозицією «поработать с ментальностью россиян, чтобы приучить их есть личинок мух» (таке важко перекласти українською). А прем’єр-міністр Мішустін минулого місяця уже й підписав спеціальне розпорядження про новий порядок розведення «мух черная львинка». Якщо одним реченням, то йдеться про державну програму рф, спрямовану на додавання в їжу росіянам істоти, відомої українським рибалкам як опариш.
Що можна сказати? – «На правильном пути, товарищи!». До витоків!
Сила слова
Друга світова зачепила більшість країн світу й досі продовжує бути культовою темою для істориків і письменників. Досліджуються й осмислюються найдрібніші деталі битв, міжнародних відносин та поведінки осіб, так чи інакше причетних до тих подій. Великі події мають великий вплив на майбутнє.
Без уваги на термін і наслідки завершення теперішньої російсько-української війни, вона вже стала невід’ємною складовою історії людей на планеті Земля і, звичайно, її результати, наслідки й аналіз ще довго матимуть вплив як на міжнародні відносини, так і внутрішнє життя низки країн світу.
Зараз Україна стає країною, події в якій не лише спрямовують людство на один із путівців його чергового роздоріжжя, а яка має можливість дати світу плеяду найпопулярніших за всі часи мемуаристів, «просто» істориків і письменників. Можна легко спрогнозувати, що, скажімо, спогади про війну Залужного, Зеленського, керівника генштабу, командувача Сухопутними військами, командувача ССО, командувача ППО, керівників національної розвідки й контррозвідки тощо, якщо будуть написані, стануть світовими бестселерами й будуть перекладені більшістю мов світу. Книги будуть надруковані рекордними накладами. Кожен «поважаючий себе» політик захоче знати, що і як воно тоді було насправді. Кожен військовий виш у кожній країні світу придбає усі спогади про війну ключових фігур цієї події. Можна лише уявити, який ажіотаж на книжковому ринку виникне, у разі написання спогадів вищою мірою поінформованими фігурантами військових і політичних подій. Тим актуальніше, що після цієї війни усі країни світу почнуть озброюватися й вивчати саме унікальний український досвід.
Те, що частина з тих потенційних українських авторів неодмінно стала б мільярдерами, а хтось – і номінантом на Нобелівську премію, одна справа. Інша ж полягає в тому, що крізь лупу війни буде розглянуто участь і місце в цій події народів світу, урядів і, звісно, окремих політиків. Хто б зараз знав про Чемберлена чи Петена, якби не було німецької агресії в Європі, або хто б знав напам’ять прізвище всіх нацистських міністрів, якби не було ДСВ?
Зрозуміло, чим навіки залишиться в планетарній історії росія. Якось шкода білорусів – тавро зради історія не змиває, а Пекін, як більшість країн світу, ще має можливість увійти до Світлої сторони людства. Проте ще цікавіше інше: уряди, політичні партії та політики й топчиновники країн Європи та деяких інших країн, так чи інак дотичних до теперішньої війни, хочеш-не-хочеш уже стали й ставатимуть надалі об’єктами історичних та публіцистичних досліджень, можливо, персонажами художніх творів. Теперішньому поколінню світових політиків і пощастило і не пощастило – залежно від того, як вони позиціонували себе до акту вандалізму рф щодо міжнародного права, до російської агресії. Одні, як і в 30-х – 40-х роках минулого століття, ввійдуть в історію, а інші – «вляпаються». У добу цифрових технологій, відкритих ЗМІ й загальної поінформованості кожне слово, кожен вчинок (або відмова робити вчинок) провідних політиків і чиновників стануть предметом для висвітлення й обговорення. Як би там не склалося, жертві агресії – співчуватимуть, а тих, хто допомагав агресорові, – завжди засуджуватимуть. Так пишеться історія.
У історію, як і його попередник на початку 40-х, мужньо і яскраво уже увійшов прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон. «По самі вуха» «вляпався» Віктор Орбан, і, на додачу до відомого союзу Будапешта з нацистами під час ДСВ, угорці, тепер уже, мабуть, навічно створили собі імідж нацистських прихвостнів у Європі.
Як би це пафосно не звучало, але теперішні світові політики будуть увічнені в історії саме так, як вони повели себе під час сьогоднішнього міжнародного конфлікту в Європі. Але й це ще не все. Світові політики, чиновники, відомі публічні постаті увійдуть у історію найвиразніше саме так, як будуть зображені майбутніми українськими мемуаристами (і 100%, з уваги на кількість перекладів на мови світу й накладів, – поважними впливовими мільярдерами).
https://t.me/Vasyl_Laptiichuk