Вашій увазі короткий огляд кількох знакових публікацій видання The Economist за минулий тиждень.
Перша присвячена протистоянню між Байденом і Трампом, і починається зі слів: «Яку могутню броню носить Дональд Трамп. Її не підірвав процес імпічменту президента, чотири кримінальні процеси, що тривають, за 91 звинуваченням у скоєнні тяжких злочинів і всі атаки республіканців, які претендують на номінацію від партії у 2024 році. Влада пана Трампа над своєю партією виглядає залізною».
Видання зазначає, що політичні опоненти «серйозно недооцінили пана Трампа. Він має значні шанси бути обраним президентом – чесно і справедливо – через рік, у перший вівторок листопада 2024 року… В Арізоні, Джорджії, Мічигані, Неваді та Пенсильванії пан Трамп лідирує серед зареєстрованих виборців з різницею щонайменше в чотири пункти. Лише у Вісконсині Байден випереджає Трампа з відривом у два пункти». Більше того, у цих критично важливих штатах 42% іспаномовних і 22% афроамериканських виборців заявили, що проголосують за Трампа, що означатиме крах підтримки меншин, на яку демократи традиційно покладалися.
Згідно з опитуваннями, американці вірять, що Трамп краще впорається з економікою (59% проти 37% за Байдена), імміграцією (53% проти 41%) і навіть із ізраїльсько-палестинським конфліктом (50% проти 39%). Семеро з десяти виборців заявили, що вважають пана Байдена занадто старим, щоб бути ефективним президентом. Характерно, що таку думку поділяють більшість демократів. Опитування було настільки несприятливим, що знаний політтехнолог демпартії Девід Аксельрод делікатно запропонував пану Байдену розглянути питання про відставку.
Прихильники Байдена сподіваються, що опитування фіксує громадську думку в певний момент часу, а відомі політологи Крістофер Влезін і Вілл Дженнінгс, які вивчають десятиліттями вибори у десятках країн, вважають, що опитування, проведені за рік до виборів, фактично не дають змоги передбачити їхній кінцевий результат. Однак цього разу ситуація не передбачає для Байдена змін на краще і «застереження щодо зміни громадської думки може бути менш актуальним, оскільки і Трамп, і Байден – колишні президенти», отже у більшості американців сформувалися щодо них глибоко вкорінені погляди, які будуть стійкими до змін.
Незважаючи на те, що Байден має перевагу у вигляді перебування на посаді, його чистий рейтинг схвалення зараз становить -17 пунктів, згідно з середнім показником опитування FiveThirtyEight. Це, по суті, ідентично рейтингу Трампа на цьому етапі його президентства і на сім пунктів менше ніж було у Барака Обами.
«Байденоміка зазнала повного провалу», – написали Кріс ЛаСівіта і Сьюзі Вайлс, керівники виборчої кампанії пана Трампа в меморандумі для прихильників, опублікованому 5 листопада, оскільки 55% американців кажуть, що економіка погіршується, згідно з опитуваннями, проведеними YouGov для The Economist.
Окрім того Байден, якому незабаром виповниться 81 рік, як зазначається у статті: «зі зрозумілих причин має втомлену фізіономію і час від часу плутається у словах». З плином часу це, ймовірно, стане більш помітним. Демократів не надто заспокоює присутність на посаді віце-президента Камали Гарріс, яка, як правило, має такі ж погані результати опитувань, якщо не гірші, ніж її бос.
Попри це Байден, як видається, не має наміру йти у відставку, а партія, схоже, не має наміру його скидати. Тому для перемоги Байдену доведеться привернути на свій бік виборців робітничого класу, що дрейфують у бік Республіканської партії. Також йому доведеться задобрити тих, хто сьогодні роздратований ізраїльською політикою адміністрації, а також заохотити молодих виборців, які не в захваті від президента-пенсіонера.
Але найкращим стимулом явки для виборців Байдена, на думку The Economist, буде власне його опонент, якого багато американців категорично не сприймають.
P.S. Презентую вам цю публікацію з огляду на те, що вся наша влада, включно з потенційними кандидатами на пост президента, повністю перебуває під впливом «західних партнерів», а протистояння в Америці безпосередньо впливає на нашу внутрішньополітичну ситуацію.
Друга публікація у The Economist присвячена зустрічі Байдена та Сі у Сан-Франциско й аналізує деякі аспекти ситуації як у Китаї, так і взаємовідносин між країнами.
Видання вважає, що «боротьба на Близькому Сході загрожує стати ще одним театром суперництва великих держав, де Америка підтримує Ізраїль, а Китай (разом з росією) поглиблює зв’язки з Іраном».
Наступний рік, на думку видання, стане ще більшим випробуванням для китайсько-американських відносин, оскільки у січні на президентських виборах на Тайвані може перемогти кандидат, якого Пекін не сприймає. При цьому Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) після десятиліть модернізації виглядає грізною – з 2 мільйонами військовослужбовців і річним бюджетом у 225 мільярдів доларів, має найбільшу у світі армію і флот, а також потужні ракетні сили. До 2030 року вона може мати 1000 ядерних боєголовок.
The Economist на підставі даних американської розвідки стверджує, що Сі поставив НВАК завдання, щоби вона була здатна вторгнутися на Тайвань до 2027 року. Водночас НВАК начебто планує більш широке застосування сили, залякуючи сусідів у Південно-Китайському морі та вступаючи у сутички з Індією. Десятиліттями вишколена на радянських, а потім російських військових догмах, НВАК намагається засвоїти уроки з війни в Україні та координувати «спільні» операції між військовими структурами, що було би ключем до будь-якого успішного вторгнення на Тайвань, оскільки майже не має бойового досвіду. Сі називає це «хворобою миру».
Хоча Китай зробив технологічний стрибок – від гіперзвукових ракет до винищувачів-невидимок, його військово-промисловий комплекс відстає в таких сферах, як двигуни для літаків і кораблів, і все ще покладається на деякі іноземні деталі. Незважаючи на нескінченні чистки, проведені Сі, корупція, схоже, проникає повсюдно. Військові слабкості Китаю існують поряд з його більш відомими економічними проблемами: криза власності та зростаюча ворожість Компартії до приватного сектору й іноземного капіталу перешкоджають зростанню. Інвестиції транснаціональних компаній в Китай стали негативними у третьому кварталі вперше з моменту початку спостережень у 1998 році; економіка Китаю, яка становить $18 трлн, є великою, проте, незважаючи на значно більшу кількість населення, його ВВП навряд чи значно перевищить американський до середини століття.
За військовою та економічною слабкістю Китаю, вважає The Economist, криється третя, глибша проблема: домінування пана Сі в авторитарній системі, яка більше не допускає серйозних внутрішньополітичних дебатів, а процес ухвалення рішень погіршується. Ідеологія Сі полягає в тому, що очолювана ним партія повинна керувати всім і завжди, а це загрожує серйозними прорахунками.
Видання вважає, що на все це США має реагувати розсудливо. За розрахунками МВФ, спроба підірвати економіку Китаю шляхом його ізоляції може призвести до скорочення світового ВВП на 7%. Закриття американських кордонів для китайських талантів можна розцінювати як самосаботаж. Будь-яка надмірно яструбина політика ризикує зламати мережу проамериканських альянсів. Найгірше те, що занадто швидка американська військова ескалація може спровокувати катастрофічну війну, якщо пан Сі сприйме це як прелюдію до американської агресії або побоюватиметься, що об’єднання Тайваню з материком – мирним чи силовим шляхом – стане складнішим, якщо він і далі тягнутиме час.
На думку The Economist, Америка повинна відредагувати свою політику щодо Китаю на довгострокову перспективу. Що стосується економіки – це означає відкритість, а не ізоляцію. Доцільний обмежений контроль за експортом технологій, які можуть мати військове застосування, однак не широке регулювання тарифів і промислової політики, яке розпочалося за президента Трампа і фактично продовжується Байденом. Для збереження економічної та технологічної переваги, Америка повинна залишатися відкритою для бізнесу – на відміну від Китаю. У військовому плані Америка має прагнути до стримування, а не домінування, уникати гонки ядерних озброєнь або підтримки формальної незалежності Тайваню.