Підіб’ємо підсумки публічних виступів Народного артиста України, відомого скрипаля, композитора, медійного та громадського діяча, очільника Київського відділення товариства «Просвіта», педагога, професора трьох українських університетів Кирила Стеценка в Нью-Йорку за період 24 вересня – 8 жовтня. Перепрошую поціновувачів миттєвих тік-токів. Моя епічна розповідь для зацікавлених українською культурою та тих, хто має додаткову хвильку часу....
Відчуваю своїм обов’язком це зробити для читачів-друзів, оскільки прохання посприяти в час відрядження пану Стеценку в Нью-Йорку теж отримала неофіційне, а дружнє, суспільне. А саме від Тіни Пересунько (Київ) – відомої в Україні, Європі й Америці наукової дослідниці культурної дипломатії УНР (Петлюра, Кошиць, Республіканська хорова Капела та її гастролі в Європі й Америці в 1919-1924 рр.). Тіна – автор монументальної блискучої книги про них (визнана у 2019 р. «Книжкою Року»). Тіна об’їздила, оглянула та скопіювала всі архіви, пов’язані з Капелою та цими іменами в багатьох країнах світу. У 2022 р. працювала в архівах і шукала сліди свідків –капелян і в Америці. Тіна та ентузіастка, яка продовжила втілення ідеї світлої пам’яті Марти Коломієць (відомої діаспорянки з Чикаго в Україні). Це відзначення 100-ліття «Щедрика» Леонтовича концертом саме в «Карнегі-Гол» (Нью-Йорк) торік. І неважливо, що подяку за цю довготривалу підготовку отримали інші люди... Головне, що сучасний світ сьогодні дізнався про виняткові музично-пісенні таланти української нації, продемонстровані світу ще на початку ХХ ст.
Завдяки дослідницьким працям Тіни Пересунько з’явилися в Києві дві пам’ятні дошки на честь Олександра Кошиця. Тепер для Київської громадськості він чітко впізнаваний саме як «культурний дипломат України» і «Хрещений батько» Щедрика, а не лише видатний диригент. Також вона організовувала інститут Леонтовича в Києві... І повсюдно в Україні навіть в умовах пандемії та війни вона здійснила багато культурологічних справ: публічних виступів, поїздок в Європу, ювілейних відзначень, виставок про історію «Щедрика» тощо.
Вона й вболівала за успіх відрядження у Нью-Йорк свого талановитого друга, основне завдання якого зняти заключні епізоди документального фільму про Квітку Цісик. Адже у 1991 році він брав у неї тут інтерв’ю і знав всі місця та інституції, пов’язані з нашою незабутньою Квіткою. Окрім цього Кирило Вадимович поставив за мету провести доброчинні концерти по збору коштів для ЗСУ, в яких, до слова, півтора року служить і його син. Нині відомо всім, що кожний військовий підрозділ сподівається радше на волонтерів, аніж на державне постачання Міноборони в екстрених випадках.
А моє завдання – порекомендувати йому в українській громаді Нью- Йорка зацікавлені аудиторії для цих доброчинних концертів на користь ЗСУ. Було цікаво ще й тому, що сама свого часу (90-ті роки) як журналіст досліджувала діяльність Олександра Кошиця. Тому знала про участь композитора Кирила Григоровича Стеценка (діда Кирила молодшого), який за наказом Петлюри від імені уряду мав доручення разом з О. Кошицем організувати Капелу для гастролей в країнах Європи, що вони й зробили в екстремальних умовах в останні дні існування УНР.
Кирило Вадимович ще в передковідні часи підготував дві спеціальні програми концертів для скрипки-соло «Дух України» та «Місія» саме для закордонних гастролей. Вони включають авторські твори, базовані на використанні мотивів української класичної музики, починаючи з XVI століття, а також народної. До прикладу, невеликий цикл «Славень єдності» містить мотиви п’ятьох славнів різних епох, починаючи з твору свого діда Кирила Григоровича «Благослови душе», потім «Оду до радості», «Ще не вмерла…», «За Україну». Надзвичайно популярні його «Шалені Коломийки». Квітці Цісик присвятив «Колискову», використавши мотиви пісень «Ой ходить сон», «Чуєш, брате мій» («Колискова», очевидно, тому що коли брав інтерв’ю у Квітки, вона протягом години тримала на руках 3-місячного сина Володимира). Дійсно, дух України пронизує кожен його твір… А на закінчення програми Кирило Вадимович екстрено вчить публіку виконувати разом з ним його власний духовний гімн «Україно – серце Бога». Своїм шаленим виконавським темпераментом запалює публіку в мить.
Найбільш мобільними для цих екстрених концертів виявились як завжди церковні громади, для яких митець здійснив три концерти. До того ж у школі українознавства та за спеціально підготовленою програмою в дуеті з американсько-українським піаністом Володимиром Зайцевим провели концерт української класики та власних творів.
Я не аналізуватиму гру маестро, відому своїм темпераментним, віртуозним, неповторним виконанням. Впевнена: це зроблять спеціалісти- музикознавці. Адже в Нью-Йорку є Український музичний інститут, до речі, у створенні якого 70 років тому брав участь львів’янин, батько Квітки – Володимир Цісик. Лиш одна заувага пересічного слухача: не раз слухала скрипалів з визначенням «віртуоз». Але в нашого гостя віртуозність – це щось інше, ніж порвані струни. Це несамовита енергія духу, яка полонить, заряджає, дивує, надихає. І викликає питання: невже це до снаги звичайній людині? І відповідь: «ні, але є факт».
Отже, на меті моїх рефлексій – публічно подякувати організаторам виступів нашого гостя, до яких мені довелось попередньо звертатись. А на завершення поділитись лише одним важливим, як на мене, хвилюючим спостереженням…
НЕДІЛЯ, 24 ВЕРЕСНЯ 2023 р. ЦЕРКВА СВЯТОЇ ТРІЙЦІ, Мангеттен, Вroome St, 359.
Це і «моя» церква. Тому знайома вже багатьом моїм друзям в Україні, не кажучи про сім’ї доньок, які залишаються в Україні донині й назавжди. Зазначеної вище неділі тут відбувся прем’єрний і водночас, за словами гостя, «подячний» виступ за програмою «Дух України». Виступ – несподіванка, здивованість для багатьох, зокрема для мене, бо це перше знайомство з «живою» творчістю скрипаля Кирила-молодшого відомої династії українських музикантів «Кирило-Вадим-Кирило-Настя Стеценки». Подвійна подяка насамперед настоятелю церкви Отцю Тодору Мазуру не тільки за «добро» на перший виступ, а й теплу гостинність для гостя на всі дні відрядження. До слова, перед цим була надана така ж доброчинна гостинність режисерці з України. Вона дознімала кадри документального фільму про всесвітньовідомого українського художника Івана Марчука, який кілька років мешкав і творив у Нью-Йорку.
«PRAY for UKRAINE» – заклик на фронтоні будівлі нашої церкви результативно діє дотепер. Щира, уклінна подяка також працьовитим парафіянам, які на честь поважного гостя-митця організували навіть обід. Традиційна українська гостинність (домашня, не ресторанна) в дії і на цьому континенті.
НЕДІЛЯ, 1 ЖОВТНЯ 2023 р. ЦЕРКВА СВЯТОГО ДУХА: 160, 5th St., NY.
Громада цієї Церкви мені давним-давно знайома й активністю парафіян, і як база 21-го відділу Союзу Українок Америки (СУА), і як майданчик для проведення впродовж десятиліття «Шевченківських Весен», і як учасники Міжнародного конкурсу «Шевченко єднає народи», і як база відомого квартету СУА «Волошки».
Зустріч митця й аудиторії була напрочуд гармонійною. Кирило Вадимович одночасно дуже вільно, доступно, щиро та, коли доречно, з гумором (його ерудиції позаздриш) спілкується з глядачами й витягує отим смичком немислимі, промовисті звуки-почуття. Аж рвуться вони пучками... Вдячна публіка щедро поділилась пожертвами для ЗСУ. А подружжя Дейнеки зуміли організувати передачу солідної пожертви однієї українки у 3-му поколінні пані Джоан Геддес із Бостону в пам’ять про свого дідуся Станіслава Кревеня – нью-йоркчанина з третьої хвилі мігрантів.
За екстрену підготовку зустрічі, за щиру увагу й зацікавленість творчістю гостя, теплий прийом, щедрі пожертви висловлюю подяку всій парафії в особі настоятеля Церкви Отця Івана Тиховича та голови 21-го відділу СУА Ярослави Горловської (прошу передати своїм колежанкам).
СУБОТА, 7 ЖОВТНЯ 2023 р. ШКОЛА УКРАЇНОЗНАВСТВА «НОВА ХВИЛЬКА»: 228 Ave S, Brooklyn, NY.
Будь на те моя воля, я б змінила трішки назву цієї школи, додавши ще й ім’я її засновниці (2016) та незмінної директорки. Отже, школа «Нова хвилька Мирослави Роздольської». Тієї пані Мирослави, – журналістки, письменниці, педагога, вірної патріотки України з Тернопільщини, яка у 2010 році створила тут, в Америці, «Всеукраїнську громадську організацію (ВГО) “Нова українська хвиля”, що об’єднувала 4-ту хвилю мігрантів з України. Бо треба було знаходити спільні шляхи співпраці третьої повоєнної хвилі та четвертої – переважно економічної.
Із громадськими діячками пані Мирославою та Марією-Лідією Слиш ми особливо здружились, організовуючи разом презентацію фільму «Тарас. Повернення» та зустріч з його режисером Олександром Денисенком тут в метрополії столиці світу.
Не використати перебування в Нью-Йорку для користі педагогів та учнів своєї Школи зустріч з таким відомим митцем, педагогом та багатолітнім очільником Київського відділення історичної «Просвіти», як Кирило Стеценко, пані Мирослава не могла. Позакласна зустріч з ним була призначена миттєво. Слава Богу, школа працює по суботах. Мали два тижні підготовки, якраз 2 тижні потрібні для отримання дозволу міської ради зробити таку масову зустріч в американській школі, де п. Мирослава рентує цілий поверх для своєї української школи. Біженці з України збільшили кількість дітей з 60 до 315 осіб. Щастя, що дружина директора школи – американця – українка пані Тамара. Сприяння на дозвіл та проведення було забезпечене.
Чим відрізнялась ця зустріч від інших? Масштабністю організації та труднощами проведення для гостя. Суперактивні дітки були дуже емоційними. У залі їх не менше 200 осіб та їхні батьки. Але основне – серйозна організація: величезна актова зала майже заповнена, присутній директор американської школи А. Ді’Анжел з дружиною і депутат до Асамблеї штату Вільям Колтон, який вітав усіх і дуже співчував та хвалив українців. Сучасне технічне забезпечення. Слова духовного гімну «Україно – серце Бога» виведено на екрани, щоб всі хором його виконували. Пісня «Ой, діду» Леонтовича сприймалась дітками дуже активним співом. У запрошеннях було сказано, що це доброчинний концерт для допомоги ЗСУ. Зібрали солідну суму. Працювали педагоги і батьки.
Усім причетним до організації та проведення, зокрема лідерці пані Мирославі, її помічникам, їхнім американським, а отже і нашим, друзям й особливо всім жертводавцям величезна вдячність.
На завершення – подяка Мирославі Роздольській за подарунки авторської книги «Маєш вільну руку» про її ж роки праці в США з Україною в серці. Сповідь колеги, що надихає. Читаю, дивуючись тому, чого не знала. А треба! Також свіжодрук поїхав в Україну разом із гостем.
НЕДІЛЯ. 8 ЖОВТНЯ 2023 р. КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА СВЯТОГО ЮРА: 16 Е, 7 ST, NY. Центр Мангеттена. Колишнє українське село. Після ранішньої Служби Божої...
На щастя, скрипаль отримав дозвіл провести концерт в самій Церкві. Адже скрипка така примхлива Королева, яка не терпить підсилювачів, а лиш спеціального приміщення з ідеальною акустикою. Тоді вона дихає на повні «груди». Так і сталося в цей ранішній день в Церкві Святого Юра. Той самий концерт звучав і полонив інакше. Сильніше. Виразніше. Вражаюче. Урочисто. Всім, хто був там тоді, поталанило найбільше.
Автор і виконавець Кирило Стеценко завоював за цей виступ багато розуміючих шанувальників. Зокрема, готових допомогти в майбутніх, дай Боже, гастролях.
А головне зібрали пожертви навіть і після другої Служби Божої в цей день без участі митця. Українці в Україні і тут, в діаспорі, такі жертовні в дні кривавої вирішальної війни зі споконвічним ворогом.
Уклінна подяка за сприяння та допомогу в організації концерту тут художньому керівникові, диригенту українського хору «Думка» при церкві святого Юра, відомому і шанованому Василю Гречинському, Отцю Іогану та знову ж таки – всім жертводавцям.
НЕДІЛЯ, 8 ЖОВТНЯ 2023 р. 16.00. Forte Piano Music Company. Paramus, NJ. Доброчинний концерт скрипаля і композитора Кирила Стеценка (Україна) та піаніста Володимира Зайцева (США). Збір коштів для ветеранів війни в Україні.
Цей концерт організувала разом із Володимиром Зайцевим власниця компанії Forte Piano Music Тетяна Козинець – українка з Тернополя, нині громадянка США. У своєму концертному залі при магазині «Фортепіано» вона провела уже шість концертів різних митців по збору коштів для України й передала їй уже $30 тис. Це сьомий аналогічний. Зібралася еліта українських громад Нью-Йорка і Нью-Джерсі, тобто істинні поціновувачі високого мистецтва, – англомовні та українськомовні. Слухачі гідно оцінили це фантастичне дійство. Зокрема, не скупився на похвалу відомий медійний та громадський діяч із Нью-Йорка Ігор Длябога. Володимир Зайцев публікує нині на своїй фейсбук-сторінці окремі твори свого колеги Кирила Стеценка, виконані на цьому святі класичними, промовистими скрипкою та фортепіано.
Мені довелося тут бути як учасниці групи підтримки й переконатися в тому, що обидва митці – гідні представники культурної дипломатії України в ці дні й можуть дуетом успішно продовжувати співпрацю. Водночас чекаємо презентації документального фільму «Квітка Цісик. Я до тебе йду».
І останнє, заради чого розповіла про ці благодійні концерти, на яких була свідком, як прості українці тут, у США – громадяни, резиденти, біженці – умовно кажучи «по копійці» збирають кошти для ЗСУ, радіють, коли зберуть більшу суму, продаючи вареники при церквах, готуючи українські страви на фестивалях, організовуючи їх заради донатів, а в Україні державні чиновники крадуть, багатіють, купляючи в дні війни за кордоном маєтки, за хабарі отримують «білі білети» у військкоматах. Багато чоловіків призивного віку проводять у великих містах ночі в дорогих ресторанах. Влада знає їхні прізвища. Останній скандал: весілля за мільйони родини прокурора зі Львова... А верховна влада в усіх особах за майже 4 роки, включно з періодом військового стану, їм толерує. А за ґратами сидять добровольці або невинний патріот Роман Червінський. Це біда держави. І не менша біда, як на мене, що серед нас тут (рідко, але є) ще ті, хто вважає: «влада не винна» і заслуговує… на похвалу (???). Нехай це буде одиничний випадок, який особисто почула в ці дні, але це дуже тривожний сигнал. Як і цей, почутий в неділю. Моя близька знайома українка, яка працює тут 20 років в дуже солідній американській компанії, постійно дає пожертви для України, почула від свого колеги-поляка 10-хвилинний спіч: «Ви – українці вже нас дістали. Ви розікрали державу і продовжуєте красти, а від нас вимагаєте, щоб ми вас забезпечували щомісячно мільярдами і зброєю?»… Українка з палаючим обличчям мовчки залишила колегу… Не було, чим крити. Чому через непорядність, непрофесійність, нездатність, матеріальну жадобу тих, хто випадково, «для приколу» взяв на себе обов’язки керувати державою, страждає вся нація: проливає в десятки разів більше крові, втрачає щоденно національний генофонд, вислуховує гірку правду від порядних друзів, які вже не хочуть ними бути?
Це окрема моя думка: вважаю, що бути патріотом України, в якій би частині планети не мешкати і працювати – це насамперед цікавитись і розуміти реальну ситуацію вдома. Он же у вибори стали «гратися»… А для цього, замість слухати «марафон» та інші красиві виступи (це посилання для моєї випадкової візаві): читати бодай Юрія Ніконова («Наші гроші»), Олену Трибушну (ютуб «Є питання») та нашу «Сурму» (surma.com.ua).
******
І насамкінець позитив: 14 жовтня ц. р. наш гість Кирило Стеценко отримав Народну премію ім. Тараса Шевченка, з чим ми його щиро вітаємо і зичимо подальших творчих успіхів на благо Української Культури. Це та премія, яку народ заснував для Василя Шкляра за роман «Залишинець» («Чорний ворон»). Церемонія відбулася в Музеї української літератури, Київ.