І жити хочуть у своїй вільній незалежній державі. Зі своїми історичними кордонами. Зі своїми законами. Зі своїми порядками. Зі своєю національною ідеєю та національною ідентичністю. Зі своєю мовою. Зі своїми традиціями. Але так чомусь склалося, що за право на це мусять увесь час боротися.
У нашій історії – багато боротьби. У нашій історії багато трагедій. Одна із них – підступний напад росії на українську землю – розгортається просто зараз на наших очах. Гинуть тисячі, десятки тисяч захисників і цивільних людей. Росія намагається не тільки захопити наші території, але й знищити українців, організувавши, без перебільшення, сучасний геноцид української нації. Це для неї не вперше. Досить згадати хоча б три голодомори минулого століття і навмисне знищення більше десяти мільйонів українців безпосередньо в Україні та за її межами. Особливо у роки найжорстокішого, найкривавішого голодомору 1932-33 років.
Москва довгі роки замовчувала свої злочини. В Україні, поки вона була у складі радянської імперії, ця тема замовчувалась також. І тільки з отриманням Україною незалежності заборону говорити про голодомор було зірвано. Аж у 2006 році Верховна Рада України законодавчо визнала Голодомор 1932-33 років актом геноциду українського народу.
Можливо, якби ще тоді визнав це і цивілізований світ у своїй більшості, то росія не розпочала би повномасштабну війну з Україною. Ось чому, попри нашу нинішню велику біду, ми продовжуємо говорити на тему голодомору, бо надто багато підступних планів росії беруть початок ще там, у минулому. Продовжуємо говорити, бо живемо у часі 90-тих роковин тієї страшної трагедії, до відзначення якої, до вшанування пам’яті жертв Голодомору, українці в усьому світі повертаються при кожній нагоді. Повертаються, аби привернути увагу світу: непокаране тоді зло продовжує нас убивати сьогодні…
У ракурсі обговорення цих питань відбулася минулими вихідними низка зустрічей і подій в українській громаді Чикаго. Ініціатором їхнього проведення стала Фундація Українського Геноциду-США у співпраці з Генеральним Консульством України в Чикаго. Особливої ваги цим подія надала участь у них високоповажних гостей – третього Президента України Віктора Ющенка та першої леді Катерини Ющенко. Рішення запросити їх до вшанування 90-ліття Геноциду-Голодомору не було випадковим, адже саме Президент Ющенко вніс свого часу на розгляд Верховної Ради законопроект про Голодомор 1932-33 років в Україні, назвавши запропонований документ невідкладним. Саме Президент Ющенко заявив усьому світу: такого геноциду не знала жодна нація. У 2008 році Віктор Ющенко урочисто відкрив у Києві Меморіал пам’яті жертв голодоморів, який став місцем проведення скорботних заходів. І сьогодні третій Президент України говорить: вшанування річниці голодомору – це не ритуал, це глибокий моральний обов’язок чесних людей, який засвідчує, що ми є нацією, яка прагне і має право на щасливе життя. Починаючи від років перебування на посаді Президента і до нинішніх днів, Віктор Ющенко переконаний: правда про голодомор важка, але осмислення минулого повинно налаштовувати наші серця на протест проти будь-якого прояву неповаги до нашої держави, проти будь-якої загрози для нашої великої спільної свободи.
І ця загроза не забарилася, трансформувавшись у війну росії проти України. А наша готовність до протесту трансформувалася у відчайдушний опір, у відчайдушний захист рідної землі, який сьогодні демонструють наші воїни. Про це говорив на зустрічах у Чикаго Віктор Ющенко, сформулювавши свою думку щодо причин війни такими словами: «Москалі нас хочуть вбити, а українці хочуть жити…»
Якщо звернутися до промов Президента Ющенка перед різними аудиторіями, то можемо виокремити наступні тези. «У нас не було жодного покоління, яке б не хотіло мати свою державу». «Корінь нашого лиха – москва. Корінь нашого лиха – п’ята колона тих лакеїв в Україні, які служать москві». «Ми ведемо дуже справедливу війну». «Ми нічиєї землі не хотіли і нікому нічим не загрожували». «Ціль нашої перемоги – звільнити свої території і повернути їх у тих межах, які були на час проголошення незалежності». «Головна особа у нас сьогодні – солдат, воїн, захисник». «Нам потрібна ефективна логістика». «Дивує, чому світ часто мовчазний або неквапний, багато часу тратить на процедурні рішення у наданні допомоги». «росія боїться солідарності світу з нами». «Відповідь на опитування, проведене серед наших захисників, – це вершина патріотизму і відчайдушності: ми тільки тоді залишимо поле бою, коли повернемо кожен клаптик своєї землі»...
Перебуваючи у Чикаго, третій Президент України Віктор Ющенко взяв участь у симпозіумі «Україна: країна в облозі», який організувала Фундація Українського Геноциду-США у співпраці з Rotary International (місто Еванстон), провівши розмову у двох напрямках: «90 років після Голодомору» та «Вплив кампанії російської дезінформації».
Наступного дня, в суботу, Віктор Ющенко та Катерина Ющенко, а також екс-міністр культури, Народна артистка України Оксана Білозір мали зустріч з юним поколінням українців у Катедрі святого отця Миколая, куди з’їхалися вихованці шкіл українознавства, що працюють при церковних парафіях Чикаго і передмість. Її продовженням стали відвідини Пласту, де високоповажні гості залишили свої побажання на стіні домівки, яку прикрасила чудовою роботою, передавши на зображенні пластовий дух, художниця Катерина Ткаченко.
Увечері того ж дня в аудиторії Української Православної Катедри святого Андрія Первозванного (Блумінгдейл) відбувся меморіальний концерт на вшанування річниці Голодомору, участь у якому взяли танцювальний колектив «Гайдамаки», який працює при парафії, кобзарський хор при капелі бандуристів, ансамбль бандуристок Чикаго і Народна артистка України Оксана Білозір. У ході програми демонструвався відеофільм про голодомор-геноцид 1932-1933 років, підготовлений Мотрею Мельник. А Віктор і Катерина Ющенки склали щиру подяку і подарували теплі потиски рук та обійми присутнім у залі поважного віку Тарасу Кохно і Наталії Коновал – свідкам голодомору в Україні, а також воїну Андрію Насаді, який при захисті рідної землі втратив обидві ноги і приїхав до Америки на протезування. На завершення вечора президент Фундації Українського Геноциду-США Микола Кочерга вручив медаль Пошани Віктору Ющенку, який у 2006 році підписав Закон України про визнання Голодомору актом геноциду, Катерині Ющенко – за активну участь у численних благодійних проектах Міжнародного фонду «Україна 3000», головним пріоритетом якого є оздоровлення дітей України, Оксані Білозір – за активну участь у благодійних проектах на підтримку України та збереження історичної пам’яті, Джону А. Фритччі, представнику в Палаті представників Іллінойсу, – за просування статуту, згідно з яким розділ «Голодомор» став у 2005 році частиною Шкільного збірника законів і має включатися у навчальні програми початкових і середніх шкіл Іллінойсу.
Недільної днини високоповажні гості зустрілися із членами Об’єднання демократичної української молоді, яке функціонує при парафії святого Андрія Первозванного, взяли участь у Міжконфесійній панахиді за упокій душ понад 10 мільйонів невинних жертв голодомору, яку провів митрофорний протопресвітер Віктор Полярний перед монументом, що споруджений біля церкви. По її завершенні екс-міністр культури України Оксана Білозір передала медалі «За збереження пам’яті про український православний церковно-визвольний рух» та відповідні Грамоти до них добродіям Івану Яреську і Миколі Кочерзі, а також отцю Віктору Полярному – для громади Української Православної катедри святого Андрія Первозванного.
Пам’ятні відзначення продовжилися і під час меморіальної вечері, яку розпочали зворушливою літературною композицією на тему голодомору учасники поетичного театру «Істина» під керівництвом Леоніди Митничук. А в ході вечері українсько-американські ветерани подарували Монети Виклику (як символ товариства, єдності і приналежності до певної групи, а також на знак вшанування дій тих, хто їх отримує) Віктору та Катерині Ющенкам, Оксані Білозір, президенту Фундації Українського Геноциду-США Миколі Кочерзі, почесному голові Фундації Миколі Міщенку та голові оргкомітету по відзначенню річниці Голодомору Івану Яреську.
У понеділок Віктор Ющенко виступив у Chicago Council on Global Affairs та мав розмову з її генеральним директором Іво Далдером, обговорюючи теми політичного майбутнього України, акцентуючи на тому, який вплив матиме вторгнення росії на політичну траєкторію України, яку роль повинні відігравати міжнародні організації та Захід у підтримці суверенітету та просування демократії в Україні.
Кожна зі згаданих вище зустрічей супроводжувалася неофіційними щирими розмовами Віктора Ющенка з українцями Чикаго, які підходили до шанованого гостя поспілкуватися, сфотографуватися, і обидві сторони отримували від цього помітне взаємне задоволення. А ще пересвідчувалися у правильності сказаних Віктором Ющенком слів: «У нас є єдиний спосіб, як побороти зло: коли українці в Україні і мільйони українців за кордоном будуть говорити однією мовою, в один голос, будуть єдині у своїх мріях і помислах, у своїх переживаннях за долю України, тоді ми будемо непоборною силою». Благослови ж нас на цьому шляху, Боже!
Автор статті вдячна за інформаційне сприяння в її підготовці директору із зовнішніх зв’язків Фундації Українського Геноциду-США пані Марії Коркач-Грошко та голові комітету освіти Фундації пані Мотрі Мельник.
