Я згадую, як показували у нашому сільському клубі вперше кінофільм «Фантомас», коли я ще був школярем. Люди тоді вже щось чули про цей кінофільм і дуже хотіли побачити. Потім районне керівництво десь випросило одну копію цього кінофільму на декілька днів на весь район. І ось, щоб побачили його більше людей, цей кінофільм в одному селі починався раніше, а в іншому пізніше. І десь польовими дорогами, мотоциклом перевозили кожну частину цього кінофільму після закінчення, із одного села в інше.
А щоб люди не сумувати у перервах, то дали ще додатково міні кінофільм «Пес Барбос і незвичайний крос», де були головними героями Нікулін, Віцин і Моргунов. Кінофільм, звичайно, цікавий, але частини із «Фантомасом» дуже затримувалися, тож кіномеханік те мінікіно прокрутив нам з десяток разів, аж поки привезли останню частину «Фантомаса», яку ми дивилися уже десь аж під ранок...
Це я тут все так описую детально, щоб молодь трохи знала, як їхні діди дивилися новинки кінопрокату...
А взагалі-то я це все пригадав у зв’язку з арештом Шуфрича.
Після появи фотографій, які надала СБУ із палацу Шуфрича, а особливо цілої кімнати із генеральськими кітелями, то багато у ЗМІ звучить, що це уже якесь збочення. А от я не вважаю Шуфрича збоченцем на генеральські кітелі.
Я думаю, що СБУ були в людини, якій путін обіцяв посаду міністра оборони в разі захоплення України після 24 лютого 2022 року. І «президент» Медведчук, мабуть, теж хотів бачити на цій посаді свого надійного друга. Але, не зрослося...
Слава ЗСУ!
Це «кіно» з арештом і Коломойського, і Шуфрича, нагадало мені те мінікіно, яке нам крутили тоді, коли ми очікували на частини із «Фантомаса». Адже те, що Коломойський і Шуфрич – це люди, які не є патріотами України, то, мабуть, ні для кого не секрет, і те, що їх давно уже варто було судити, це теж факт.
А от чи побачимо ми справи на тих, хто сьогодні обкрадає Україну й гальмує нашу перемогу та працює на ворога, перебуваючи на високих посадах – це не факт?
Українські сучасні «фантомаси» працюють відкрито, щоденно наносячи величезні збитки, які під час війни приводять до великих людських жертв... Але вони – недоторкані. А нам доступні лише кінофільми зі старими «кіногероями». Тож не шкодуйте оплесків організаторам цього «кінопрокату».
*****
Сьогодні Україна стоїть на межі, коли ми можемо втратити добрі відносини зі своїми найближчими сусідами-партнерами, а звідси і зменшення допомоги, яка нам вкрай необхідна під час війни.
Поки всі погляди прикуті до виступів Байдена та Зеленського в ООН, то Україна своїм зверненням до суду щодо питань транзиту зерна через Польщу, Словенію і т. д. стала на крихку стежку, що може ударити бумерангом по нашому наступу на фронті і взагалі майбутньому України.
А тепер по суті. Як я розумію, то Польща та інші країни не проти того, щоб зерно транзитом перевозили через Польщу, але проти того, щоб це зерно продавали в Польщі після перетину кордону. І це здебільшого відбувається підпільно, без сплати податків і за демпінговими цінами, що звичайно обурює польських с/г виробників. Тож польський уряд має їх захищати. І це правильно.
Питання стояло так – або ж ви перевозите транзитом і не продаєте зерно у Польщі, або ж ми вас не пустимо, якщо будете продавати у Польщі.
Продавці зерна вирішили по-своєму – «зрубати бабла» зразу ж у Польщі, чим підставили українське суспільство.
Чому я виділяю – «продавці зерна», тому що це зерно уже аж ніяк не є власністю України. Так, воно вирощено на землях, розташованих на території України, але це майже все іноземні компанії, тобто це зерно уже власність іноземних країн, і за ці компанії мала б турбуватися влада тих країн, куди мають поступити гроші від продажі цього ж зерна. Тут ще б варто додати й ті компанії, які не виробляють зерна в Україні, а лише його скуповують. Це все теж іноземні компанії.
То який же інтерес українців у вивезені за межі України іноземного зерна, за яке ще й потім прийдеться повернути НДС?
На мою думку, маючи досвід минулого року, український Кабмін уже давно мав би створити організацію із виробників і власників купленого в Україні зерна. І саме ці власники, їхні представники та представники їхніх країн мали б вести перемовини по усіх питаннях вивезення зерна за межі нашої країни. А також, мабуть, мали б скинутися на протиповітряну оборону міст, де є їхні зерносховища.
Чи, можливо, страхові платежі всі ті їхні збитки покривають? А український Кабмін мав би турбуватися лише тим зерном, яке він скупив в українських фермерів за нормальними цінами, допомігши їм у цю складну хвилину, та не доводивши їх до того, щоб вони продавали своє зерно за безцінь перекупникам. Але цього, на жаль, немає.
А от за тих перекупників, коли вони вивозять зерно за кордон, то українські чиновники стоять горою, що навіть готові розсварити нас із нашими найближчими союзниками. А розсварити – це дуже легко. Значно важче потім знову знайти спільну мову.
Тож у мене запитання, хоча я навіть не знаю, кому його уже ставити: чому у цей складний час наша перемога й усі наші жертви, а звідси й успішне майбутнє України, можуть бути знівельовані групою українських чиновників? І як це можна назвати з позиції національної безпеки України?
Про автора: Сергій Медвідь - письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.