Теперішню війну порівнюють переважно з ПСВ, а не ДСВ, насамперед через особливості ведення боїв. Використання й застосування авіації, ракет-дронів та високих технологій, «окопний» характер протистояння, повільний рух та відсутність масштабних авіаційних, танкових або піхотних зіткнень, інші аналогії – не на користь Другої світової.
Проте цікавішими є деякі політичні обставини війни сторічної давнини (1914–1918) і взагалі тієї доби. Кажучи по-сучасному, у ході участі у ПСВ великороси («росіян» більшовики придумали лише 1917 року) стали жити гірше і втомилися. У березні 17-го це призвело до революції, цар Микола ІІ відмовився від престолу, а вже у жовтні найагресивніша й найбезпринципніша великороська партія – більшовики – за підтримки уряду Німеччини, здійснили Жовтневий переворот, усунувши від влади законний великороський уряд.
Оскільки Лютнева революція дала поштовх відцентровим тенденціям російської імперії (уже в березні в Києві було створено Центральну Раду, яка взяла курс на самостійність України), то росіяни, фактично, «переграли» ситуацію й привели до влади силу, здатну зупинити розпад їхньої імперії.
Щось приблизно так, як новочасна ситуація, коли росіяни в 1991-му знову допустили розпад «зони для русифікації», але через кілька років похопилися й привели до влади силу, на їхню думку, здатну зупинити розпад їхнього великого сараю (саме тому на початку нульових і відбулася свідома передача влади «демократами» – «силовикам»).
Так само, як тепер, росіяни використали й міжнародне право для агресії, вони використали його в роки становлення більшовицької росії. Зараз вони роззброїли Україну під «гарантії» й, аби зовсім приспати, підписали «великий договір про дружбу», а тоді, коли було скрутно, так само підписали Брестський мирний договір, де визнали незалежність УНР, але щойно українська армія розійшлася по домівках, ударили в спину. Росія – це люди, але не такі, як усі люди. Надто в царині міжнародних відносин. Будь-який договір вони підписують з однією ціллю: обдурити, приспати потенційну жертву й приготуватися до нового етапу агресії.
Як і в ПСВ, зараз наступальні можливості росіян залежать від допомоги ззовні. Тільки тоді Петербург просив в Англії мільйон гвинтівок, а тепер просить у північної Кореї снаряди, а в Туреччини – одяг. У більшості країн росіяни просто щось крадуть.
Під час ПСВ популярність війни серед царських вояків неухильно падала. Росіяни стали лідерами у кількості здачі в полон і ухилянь від призову. Надто – у містах, де від служби втікало біля 50% призовників. Саме тому Микола ІІ уперше запровадив воєнну новелу: загороджувальні загони.
Є підстави вважати, що попри потуги російського, червоного від ненависті телевізора, популярність там війни з Україною також падатиме в міру того, як збільшуватиметься кількість призовників, частішатимуть і ставатимуть потужнішими бомбардування російських міст, і дедалі безнадійнішою й безглуздішою ставатиме ситуація з утриманням контролю й, головне, налагодження «мирного» життя на окупованих територіях. Роспатріот на канапі, коли тобі щодня доповідають, що «в тебе» стало більше землі, й у окопі, коли земля сприймається по-іншому, – різні речі.
Більшовики понад сто років тому, відчувши настрої великоросів, пообіцяли їм мир і отримали підтримку. Як вони обійшлися потім із тими громадянами, хто їх підтримав, – окреме питання. Проте важливо пам’ятати, хто б там в рф (рано чи пізно) не прийшов під лозунгами «миру», він попідписує будь-які мирні договори й дасть будь-які гарантії, що завгодно, проте одразу почне готуватися до «повернення територій».
І, до речі, російську федерацію придумав Єльцин.
Напередодні нового витка «третьої світової»: до табору агресора приєднується Північна Корея
Зараз визнають, що у відносинах з рф від самого 1991 року мали рацію лише «інтегральні націоналісти». Хто це такі, не знаю, проте зрозуміло, що це якісь тверезі носії радикальних уявлень про міжнародні відносини і, виходить, саме вони мали рацію. Війна з рф дійсно була неминучою, і
горе суспільству, яке цього не бачило, а
цькувало реалістів, називаючи їх, серед іншого, націоналістами й песимістами, дивним чином поєднуючи ці два поняття.
Десь так та ж сама категорія «радикальних» громадян, на противагу вічно оптимістичній більшості, від самого початку вторгнення рф в Україну стверджувала, що почалася «третя світова». І тут слід зауважити, що «третя світова» – це поки що ненаукове поняття, яке визначать або не визначать по завершенні цієї воєнної кампанії або й під час війни публіцисти, політики та історики. І в разі суспільного сприйняття, це визначення таки ляже в підручники історії, хроніки й дисертації.
Тим часом уявна «третя світова» лише набуває властивих тенденцій. За всіма ознаками, у війну в ролі військово-технічного партнера агресорки втягується 26-мільйонна диктатура зі Східної Азії – Корейська Народно-Демократична Республіка, яка має величезний ВПК, здатний збільшуватися й працювати цілодобово, мільйони безсловесних рабів, ладних невтомно працювати за хліб і життя, і ненависть до Заходу, якому, за Пхеньяном, можна й треба завдавати поразок будь-де в світі, хоч і в якійсь Україні.
Рф й КНДР нарешті знайдуть одне одного по-справжньому: у кожного з них є саме те, що зараз потрібно іншому. У КНДР є численні склади й нескінченні виробничі ресурси зброї, а в рф – нескінченні гроші, невичерпні ресурси, потрібні Пхеньяну ядерні програми, космічні та інші військові технології (зокрема, виробництво ядерних субмарин й оснащення їх ЯЗ, аби підійти ближче до США та їхніх союзників) і багато їжі. Обом нестерпно заважає Захід. І все це – прогнозовано «інтегральними песимістами» – схвалює Пекін, якому Захід теж заважає розширюватися, і якому можна завдати поразки в Україні. Ідеальна картина.
Тепер зрозуміло, чим збираються озброювати наступну хвилю мобілізації в рф – 700 тисяч. Чи витримає український фронт цю чергову (і не останню) навалу – запитання до експертів. Як правило, в окопних війнах перемагає той, у кого більше м’яса й зброї. З іншого боку, Давид переміг Голіафа не розміром, а технологією. Тобто, це питання вже до наших союзників.
Те, що великій війні можна було запобігти ще в перші дні війни, зупинивши росіян біля кордонів, годі повторювати. Потім можна було ще кілька разів зупиняти. Але не така природа «розвинених демократичних суспільств» на початку Третього тисячоліття.
Може, ця війна ще й не «третя світова», але вона дедалі більше набуває ознак війни між Заходом і Сходом, між Європою й Азією, між демократією й автократією, між світом вільних людей і світом агресивних рабів, і саме тому, найвірогідніше, колись буде визнана світовою. Нехай навіть не з точки зору масштабів руйнувань і вбивств на планеті (хоча й від цього нікуди ми не дінемося), а з точки зору протистояння двох типів організації людей. Що цікаво, війну й зараз ще не пізно було б зупинити, але для цього слід бути реалістами й не боятися ухвалювати рішення.
https://t.me/Vasyl_Laptiichuk