«Сурма» пропонує першу частину з другого розділу праці Олександра Костенка «Нові очі для нового часу».
Усі біди, які сьогодні переслідують людство (війни, злочинність, суспільні й особисті кризи та конфлікти тощо) є наслідком ураження людей сваволею й ілюзіями. Як протидіяти цьому, зокрема як запобігати цим проявам соціальної патології? Це проблема № 1 сучасної цивілізації. Вона може бути розв’язана в світлі соціального натуралізму, ідея якого відкриває «нові очі» для нового бачення соціальних реалій.
Ці положення соціального натуралізму сформульовано на основі ідей стоїків, Арістотеля, Цицерона, Фоми Аквінського, Г. Гроція, Дж. Лока, А. Сміта, Е. Дюркгейма та інших мислителів. Емпіричною основою для виведення цих положень є реалії соціального життя людей у сучасному світі, зокрема в Україні, де відбуваються унікальні соціальні процеси, спостереження за якими сприяє пізнанню раніше не відомих закономірностей. Це процеси подолання соціального свавілля і соціальних ілюзій у суспільній практиці заради руху шляхом соціального прогресу. Сьогодні Україна є своєрідною природною лабораторією, в якій визрівають емпіричні підстави для нового світогляду.
І
Природа – це сутність, що породжує все суще і дає йому закони існування. Мати-Природа – Найвищий Законодавець для всього сущого на всі часи. Бог – це релігійний образ Матері-Природи. «На початку був Закон. І цей Закон був від Матері-Природи!» Мати-Природа панує у світі через свої Закони. ПРИНЦИП ВСЕСВІТНЬОЇ ПРИРОДНОЇ ЗАКОННОСТІ: все суще на світі існує, пристосовуючись до Законів Матері-Природи.
II
Згідно з ідеєю природної цілісності світу існують (є сущими) три форми природи: фізична, біологічна і соціальна (теорія «трьох природ»). Соціальна – це природа суспільного життя, а соціальним визнається все те, що належить до суспільного життя людей. Наука про соціальне життя і його закони, тобто про соціальну природу, – соціологія. Згідно з цим, соціальні науки є такими ж природничими, як і фізичні та біологічні, бо пізнають (відкривають) закони соціальної природи, відмінної від фізичної та біологічної.
III
Ключове питання соціальної філософії – чи є соціальне природним? Соціальний натуралізм – це доктрина, яка полягає у визнанні існування, поряд із фізичною і біологічною, так званої третьої природи – соціальної, що існує за своїми законами, відмінними від законів фізичної й біологічної природи.
Несприйняття і критика соціального натуралізму зумовлюється неправильним його розумінням, зокрема спотворенням його суті, приписуванням йому того, чого він не має, тощо. Соціальний натуралізм не є фізикалізацією чи біологізацією соціального, а також його ідеалізацією. Соціальний натуралізм відкриває «нові очі» на раніше не помічену людьми форму природи – соціальну природу та її закони. Той, хто хоче побачити світ по-новому, має дивитися на нього у світлі соціального натуралізму. Він, як ліхтар у темряві, потрібен людині для адекватної поведінки у світі, що існує відповідно до законів соціальної природи.
Це вчення спрямоване на: 1) узгодження волі та свідомості людей з уже пізнаними (відкритими) законами соціальної природи; 2) пізнання (відкриття) нових її законів. Соціальний натуралізм – це філософія, яка, за Цицероном, здатна «культивувати душу людини».
Із принципу розмежування фізичної, біологічної і соціальної форм природи випливає, що порушення законів однієї не є порушенням законів іншої. Відповідно те, що є порушенням законів фізичної чи біологічної природи, не є порушенням законів соціальної. Зокрема, відхилення від законів (норм) біологічної природи людини (хвороби та інші біологічні аномалії) не є порушенням законів природи соціальної, а тому не може бути підставою для дискримінації людини, яка має ці відхилення. Ставлення до біологічних аномалій (патологій) людини в суспільстві має бути толерантним, але адекватним, тобто не заперечуючи їхню біологічну аномальність і заперечуючи їхню аномальність соціальну.
Зокрема, сексуальні аномалії належать до біологічної природи і не порушують законів соціальної, відповідно до цього має бути ставлення до них у суспільстві.
У світлі соціального натуралізму концепція гендеру засновується на ідеї, що біологічна стать не має соціального значення. Соціальне значення має здатність чоловіка чи жінки виконувати ту чи іншу суспільну роль незалежно від біологічної статі.
IV
Соціальна природа породжує всі соціальні явища і дає їм закони існування. Зокрема, право (природні права та природні обов’язки людини, її свобода), мораль, релігія, мистецтво, звичаї – визначаються соціальною природою, згідно з її законами, а не властивостями людини.
Найвищою владою для Людини є влада Матері-Природи, яка діє через закони фізичної природи, закони біологічної природи, закони соціальної природи. Будь-яка інша влада має узгоджуватися із законами Матері-Природи. Без такого узгодження Людина їй непідвладна. Державна влада є природною необхідністю, вона має, керуючись принципом верховенства законів соціальної природи, забезпечувати порядок у суспільстві на їхній основі.
V
Закон соціальної природи – це природна необхідність, тобто необхідність, що породжується природою суспільного життя людей. Закони соціальної природи реально існують і діють у суспільному житті людей незалежно від них. Люди не можуть їх скасовувати чи змінювати, а лише пізнавати їх і керуватися чи не керуватися ними (порушувати їх).
Всупереч законам соціальної природи люди здатні створювати лише соціальні аномалії (потвори): наприклад, тоталітарну державу.
Якби не було законів соціальної природи, то людям було б усе дозволено («вседозволеність»).
Із розвитком соціальної природи змінюються відповідним чином і її закони: те, що було природним для одного суспільства, може стати неприродним для іншого, якщо природа цих суспільств відрізняється між собою. Природа суспільства може змінюватися також унаслідок надзвичайних ситуацій.
Відповідно до соціального натуралізму, життям людей у суспільстві управляє невидима рука законів соціальної природи. Одним із них є, зокрема, «правило черги», якого людям необхідно дотримуватися, якщо потреба в чомусь більша, ніж можливості її задоволення, – черга до каси за квитками, черга для посадки в літак, черга для виходу з приміщення чи входу до нього тощо. Правила дорожнього руху, чи правила мореплавання, чи санітарні правила – це правові форми відображення законів соціальної природи. Так само як існують моральні форми відображення цих законів.
Доктрина, яка не визнає реальне існування і дію в суспільстві законів соціальної природи, називається соціальним позитивізмом. Відповідно до неї, творцем соціальних реалій є воля і свідомість людей, які не залежать від законів соціальної природи. Підставою для існування соціального позитивізму є автономність волі та свідомості, тобто можливість їхнього функціонування незалежно від законів соціальної природи, перебуваючи в стані сваволі й ілюзій.
Соціальний позитивізм відкриває можливість для існування сваволі й ілюзій в суспільному житті людей, бо звільняє їх від необхідності керуватися законами соціальної природи.
Суспільна історія – це вічна боротьба між соціальним позитивізмом і соціальним натуралізмом заради соціального прогресу. Для діагностування, якою з цих доктрин користується людина, можна використати тест А. Лінкольна: скільки в собаки лап, якщо хвіст вважати лапою? Той, хто відповідає, що п’ять, є позитивістом, а той, хто стверджує, що чотири, – натураліст, бо вважати хвіст лапою – протиприродно.
VI
Пізнавати закони соціальної природи людина починає з дитинства на основі свого життєвого досвіду, вступаючи у взаємини з іншими відповідно до природної необхідності, що існує в суспільному житті (зокрема, природна необхідність укладання між людьми угод про обмін речами, наприклад – «договір» обміну іграшками, правило черги тощо). Ці закони є першоджерелом права й моралі. Завдяки життєвому досвіду в людини воля і свідомість узгоджуються з природною необхідністю, тобто із законами соціальної природи, і таким чином в неї утворюється те, що називають «здоровим глуздом».
Керуючись здоровим глуздом, людина керується законами соціальної природи. Здоровий глузд – основа цієї культури людини, яка визначає її долю. Недотримання людьми цих законів – основна причина соціальних криз і аномалій, які становлять загрозу існуванню людства. Жити за цими законами важче, ніж без дотримання їх, але безпечніше і щасливіше.
VII
Діагноз світоглядної патології нашого часу: видимість заміняє дійсність, а свобода бачиться як уседозволеність. Для подолання цієї патології потрібні знання тієї дійсності, що стоїть по той бік видимості, а саме реально існуючих і діючих в суспільному житті законів соціальної природи. «З видимого пізнавай невидиме!» – метод Г. Сковороди для пізнання цих природних законів дійсності, які є невидимими. Наука й освіта – це засоби відкриття (пізнання) законів соціальної природи і впровадження їх у суспільну практику.
Соціальний натуралізм є ідейною основою для множини галузей соціальної природи, які диференціюються між собою за критерієм їхньої ролі в суспільному організмі: «природна економіка», «природна політика», «природне право», «природна мораль», «природна релігія», «природна педагогіка», «природне мистецтво» тощо.
Відкриті людьми у світлі соціального натуралізму закони соціальної природи завдяки їхній волі та свідомості втілюються у формах політики, економіки, права, моралі, релігії, філософії, науки, педагогіки, мистецтва, народних звичаїв. Вони також фіксуються у формі народної мудрості: в афоризмах, прислів’ях, приказках, байках, казках, піснях, гаслах, а також релігійних проповідях тощо. (В біологічних істот унаслідок еволюційного пристосування їх до законів соціальної природи відображення цих законів відбувається шляхом формування в них соціальних інстинктів: бджоли, мурашки, вовки, слони, галки тощо.)
Із розвитком пізнання людьми відкриватимуться нові закони соціальної природи, якими вони мають керуватися. Зокрема, так зване золоте правило поведінки («не чини іншим того, чого б ти не хотів, щоб чинили тобі») – це відкритий людьми закон соціальної природи, втілений ними у форму моралі. Римське право – це закони соціальної природи, втілені в форму цивільного законодавства.
Злочин – це діяння, що вчиняється згідно із законами фізичної й біологічної природи, але порушує закони соціальної природи. Крадіжка визначається в кримінальному законодавстві злочином, тому що порушує закон соціальної природи щодо власності.
Соціальна роль релігії полягає в тому, що вона інтерпретує закони соціальної природи як дані Богом, ідея про Якого є засобом упорядкування життя людей відповідно до законів соціальної природи. Найпрогресивніша та релігія, догмати якої найбільш узгоджені з законами соціальної природи.
Так само як і релігія, засобами упорядкування життя людей відповідно до законів соціальної природи є політика, економіка, філософія, наука, педагогіка, мистецтво, народні звичаї, різні форми народної мудрості тощо.
Відповідно до соціального натуралізму, воля і свідомість людей, що проявляється в соціальній практиці, має узгоджуватися із законами соціальної природи. Це – «золоте правило» суспільної поведінки людей, зокрема в таких сферах практики, як політика, економіка, судочинство, виховання, наукова творчість тощо.
«Золоте правило» для політики можна сформулювати так: «Політика має узгоджуватися із законами соціальної природи, інакше вона буде проявом політичної сваволі й політичних ілюзій, що породжують політичні кризи!».
«Золоте правило» економіки: «Економіка має узгоджуватися із законами соціальної природи, інакше вона стане проявом економічної сваволі й економічних ілюзій, що породжують економічні кризи!». (Іншими словами, найкращою є та економіка, яка керується принципом верховенства законів соціальної природи.)
«Золоте правило» судочинства може бути сформульовано так: «Судочинство має узгоджуватися із законами соціальної природи, інакше воно уражається правовою сваволею і правовими ілюзіями, що породжують кризу судочинства!» (Іншими словами: суд має судити згідно із законами природного права, втіленими в законодавстві.)
«Золоте правило» виховання таке: «Виховання має полягати у забезпеченні узгодження волі та свідомості людини із законами соціальної природи, інакше воно призведе до формування в людей комплексу сваволі й ілюзій, що є зародком усякого зла!»
«Золоте правило» наукової творчості: «Наукова творчість має полягати у відкритті законів фізичної, біологічної і соціальної природи для узгодження з ними життя людей!».
Так само має формулюватися «золоте правило» і в інших сферах соціальної практики.