Останнім часом все частіше в суспільстві звучить думка, що релігія, як інститут форми, не потрібна, віджила себе, а люди сучасні стали дорослі і «дитячі іграшки» їм не потрібні. Проте самого Бога люди не відкинули і активно проповідують особистий прямий зв’язок людини і Творця.
Чудово. Нарешті більшість людей пробудилась і зрозуміла Божественну Ідею втілення Бога у цей світ. Його прихід був свідченням того, що людству життєво необхідно було відновити пам’ять, зв’язок і живе спілкування зі своїм Творцем, джерелом свого існування. Бо на той час цивілізація «сліпа», «глухоніма» і загублена в світах пізнання добра і зла котилась в прірву саморуйнації. Її треба було зупинити, не дати загинути, але спочатку зцілити від сліпоти та глухоти. Тому Бог прийшов в тілі людини, щоб показати вихід, і був з ними, говорив, пояснював, навчав. Він зцілював від глухоти, сліпоти та німоти, не лише буквальної, але лікував насамперед душі, свідомість людей, звертаючись до кожного особисто й у різний спосіб. Він запитував, слухав відповіді, вчив спілкуванню з Творцем, давши приклад звертання до Бога, як до свого Батька – «Отче Наш». Розкривав таємниці світів Царства Неба для більш зацікавлених, тобто апостолів – особистих учнів Його. Дав чітке розуміння того, як усе те, чого Він вчив, кожен може використати вже сьогодні, тут і зараз у своєму земному житті, бо воно важливе, неповторне. І зовсім не потрібно чекати фізичної смерті, щоб потім шукати в потойбіччі дороги до своєї істинної домівки.
Немає для людини, яка навчилась співпраці з Отцем, нічого неможливого («Будете робити те, що Я і більше того»). Син Бога сказав усім, хто почує, що ми теж, як Його діти можемо отримати все, що потребуватимемо в цьому житті, щоб стати щасливими учасниками процесів творення нових реальностей та подолати приреченість на смерть і забуття. Він проголосив і земним життям довів, що ми радше приречені на життя, а не на смерть. Проте, коли боїмось померти, то пам’ять про це жахливе і неминуче паралізує душу і ми включаємо режим автопілота, рухаючись до точки призначення «смерть, темнота, ніщо». І уся енергія творчості, яка дається кожному на якісне проживання свого життя, у сотвореному для нас світі, витрачається на безперебійну роботу «автопілота», що їде до пункту «смерть».
Будь-який водій знає, що заправивши повний бак пального, якого вистачить проїхати по головній магістралі, можна витратити і на поїздки по манівцях і битих шляхах, що ведуть в інший бік. Але, з’їхавши з центральної дороги, ти неминуче витратиш пальне. Навіть якщо потім захочеш повернутись і таки доїдеш до магістралі, ти не завершиш поїздку, бо дозаправки не буде. І ось могло бути щось велике, важливе, чудове в твоєму житті і воно чекало саме тебе, але ти не доїхав, втратив час і всю енергію (пальне), залишив авто без пального, а без цього воно не потрібне. Скільки таких загублених душ і життів застрягли обабіч своєї головної дороги, не доїхавши іноді кілька умовних кілометрів, чи навіть метрів? І не кажіть, ніби то Бог тому винен, що вони самі заблукали, заснули,
завмерли.
Отже, Бог зробив усе, що потрібно людям:
- віднайшов їх у темряві пізнання добра і зла;
- освітив собою цю темряву;
- дав знання, як інструмент;
- показав і розказав, що і як робити, щоб нам не померти, а жити;
- залишив навігаційну мапу з важливими точками корекції маршруту, що сьогодні ми називаємо їх християнські свята.
Сам Бог, Логос покликав усіх, хто Його почув, на центральну магістраль «Я є Шлях, Істина і Життя» щоб узріли дорогу. А хто до Нього підійшов, тим дав резервуари з новим високоякісним «паливом» – чистим Духом, щоб доїхали куди треба і отримали винагороду – життя вічне.
«А до чого тут релігія»: спитаєте ви? Ні до чого. Вона потрібна для перших кроків на шляху до себе справжнього, сотвореного досконалим громадянином Неба. Релігія може допомогти пригадати, куди насправді треба рухатись і є «посохом в руках подорожнього». Те, що люди самі стали сприймати «посох», як ціль і зупинились, це питання їхньої відповідальності, чи інфантильності. Христос релігію не засновував, він закликав поклонятись «не тій горі і не іншій», а сповідати віру в Дусі та істині (про самарянку). І ті, хто може осягнути духом Його вчення, тому Істина починає відкриватись і веде по Шляху. Тому код достойного і щасливого життя слід шукати не в історичному літописі життя Марії, доньки Анни та Йоакима, чи Ісуса з Назарету. Необхідно відкрити таємничу завісу в «святая святих» свого внутрішнього храму, яким є душа кожного, а особливо християнина. Саме в глибинах душі зачинається, народжується, зростає і набуває сили та повноти Духа божественний плід, нова свідомість, що здатна звільнити з рабства нав’язаних із зовні залежностей та обмежень, привести людину до особистого прозріння, до життя без страждань, чи боротьби за виживання, страху невідомого «завтра». Це дасть можливість стати свідомим учасником нової епохи періоду духовного розвитку суспільства майбутнього.
Чи це можливо для земної, обмеженої тілом, обставинами і щоденними нескінченими справами людини? Чи комусь це вдалося? Навіть апостоли не за один день, побачивши Сина Божого, зрозуміли, хто Він, не за кілька співбесід з Ним стали спеціалістами високого класу, щоб зробити дії, які з легкістю робив їхній наставник. «Ісус сказав їм: “Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом”» (Мр 9:20-21). Стільки часу були з Ним і все ж потім, коли була Голгофа, полякались, що і вони помруть, поховались, сиділи в темноті своїх старих стереотипів, страхів, сумнівів, аж треба було Марії Магдалині їх покликати вийти із закритого простору і рушити в обіцяне, але абсолютне невідоме воскресіння. Та пішли не всі і не одразу. І ми, християни, в більшості так і не зрушили з місця впертого свого переконання, що світ жорстокий, нічого не змінити, тому досі не скинули з себе пелену духовного сну. Досі спимо і «бачимо» сон про своє життя, а не по-справжньому живемо. Тому ритуали знаємо, про зміст празників слухаємо, в храмах буваємо, проте так і не стаємо свідомими співробітниками епохи квантових змін.
Зараз настав той період в еволюції планети і усього живого, коли динаміка змін настільки швидка, що навіть найменша зупинка викидає на узбіччя і надолужити втрачену швидкість нереально. «Літак цивілізації» добігає кінця розбігу на злітній смузі. Хто прокидається, має шанс встигнути на рейс.
Про автора: Богданна Райхерт – лектор, автор практик пробудження свідомості та моделювання майбутнього, президент ЛМГО «Ліствиця».
YouTube: ЛМГО «Ліствиця».