Із 2 до 10 вересня рф призначила «вибори» на окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Подія, власне, не варта уваги, проте вказує на деякі речі.
1. Розтягнутість у часі дозволить організаторам обдурити навіть кремль, показавши вочевидь дуже завищену кількість тих, хто з якоїсь причини прийде на «дільниці». Те, що «члени виборчої комісії» разом із солдатами обходять домівки на ТОТ, щоб виявити охочих, і виділення цілого тижня на «вибори», аби встигнути завезти масовку в кожен регіон, свідчить про невтішні для окупантів прогнози явки громадян на «дільниці». Навіть масовки для ТБ бракує.
2. СБУ, яка таки добереться до списків тих, хто брав участь в організації «виборів» і прийшов «виявитись», матиме можливість збільшити перелік тих, хто буде звинувачений у тяжкому злочині проти держави. А партизани знатимуть адреси місць скупчення сепаратистів і колаборантів.
3. Головне. Кремль сам спростовує будь-яку можливість «миру» чи «перемир’я», продовжуючи наголошувати, що все те, що одного разу «зайшло» в росію, залишатиметься там навіки. Власне, москва сама заткнула рота своїм західним пропагандистам і симпатикам разом із Папою Римським на Заході і Сході, які вважали, що з агресором можна вести якісь перемовини.
«Вибори» лише підкреслять безальтернативність поразки рф на території України й руйнації держави-агресорки як умови припинення війни й настання миру. Національна особливість агресора – брехати. Про мир він говорить лише тоді, коли йому стає скрутно, і лише для того, щоб віроломно приготуватися до наступного етапу агресії.
*****
Шовіністи просять вогню
На замовлення адміністрації путіна науковий керівник факультету світової економіки й світової політики НДІ Вищої школи економіки Сергій Караганов спеціально для російського президента підготував таємну доповідь, про яку стало відомо. Доктор економічних наук Караганов більше відомий не науковими дослідженнями, а радикальними заявами й закликами до знищення України. Можливо, «витік» інформації про таємну доповідь санкціонував сам кремль, щоб зайве полякати й так наляканих, проте тенденція у намірах москви заслуговує на увагу. Доповідь лише ніби як легалізувала те, що насправді росіяни вже й так почали робити.
За аналізом цього та інших матеріалів, а також змін у діях рф щодо низки країн світ виходить, що москва переходить до реалізації двох геополітичних або геостратегічних доктрин, безпосередньо пов’язаних з війною в Україні:
1. Надання ядерної зброї та\або технологій країнам, виразно ворожим до США, НАТО й Заходу загалом, щоб зробити опонентів стратегічно вразливими й змусити їх займатися проблемами власної безпеки, а не допомагати Україні (наприклад, після набуття ЯЗ та її носіїв Іраном і низкою інших країн світу включно з Латинською Америкою Вашингтон мав би припинити надавати Україні засоби ППО, а зосередитися на власному захисті).
2. Завдання по території сусідніх з Україною країн, на території яких розташовані значні логістичні центри, ракетних ударів, з метою їхнього пошкодження й знищення об’єктів самої військової допомоги Україні. «Реакція» Румунії на вибух на румунській території російського БПЛА лише надала росіянам упевненості в правильності ухваленого рішення. Американська неурядова дорадча компанія RAND якраз перед цим оприлюднила дослідження, в основі якого були висновки, що країни Центральної Європи, у разі завдання по них російських ракетних ударів, не будуть вступати у війну з рф, аби не спровокувати «третю світову». Водночас, заклик Караганова завдавати ядерних ударів по країнах Центральної Європи, очевидно, й використовується, аби ще більше налякати європейців і НАТО. Для остаточного страху МЗС рф ще має відкликати з деяких країн ЦЄ російських дипломатів, що для тамтешніх громад мало б означати – вони вже стали ціллю для російських ракет.
За умов, коли Захід вичерпав власні санкційні можливості й толерує росію в міжнародних організаціях і, фактично, в міжнародних економічних відносинах, демонструючи готовність до, здавалося б, безмежних компромісів, «аби не було третьої світової», росіяни закономірно переходять у наступ. І наступатимуть, доки відчуватимуть страх, слабкість і готовність поступатися. Якщо ви боїтеся війни, то вона йде до вас.
*****
Гіпотетична поразка України в історичній перспективі. Наслідки
Поразкою України можна було б вважати ситуацію, відповідно до якої за результатами війни москва продовжила б контролювати будь-яку частину території України і/або Київ мусив би виконати будь-який політичний ультиматум кремля (обмеження права на міжнародні відносини, скорочення армії, відведення військ, зміна законодавства тощо), тобто частково втратив би суверенітет.
У разі успіху російської агресії це стало б лише початком нової епохи війн, коли задля контролю над ресурсами планети або задля поширення власного світогляду країни світу почали б розглядати одне одного як потенційні воєнні опоненти або союзники. Слабші шукали б сильного союзника, усі б озброювалися й шукали ядерну зброю. Для значної (переважної?) кількості країн світу доцільним став би союз із державою або блоком держав, які довели, що можуть перемагати, не бояться воювати й ладні заради перемоги піти на все.
У разі успіху російської агресії в Україні країни світу «потягнуться» до того, хто може й здатен воювати й перемагати. Хто не рахується з втратами й уміє перетворити державу на воєнний табір для досягнення нацією визначеної мети. Хто має ядерну зброю, але не боїться воювати. Хто «чхав» на статути, угоди й конвенції заради перемоги. Такою була б реальність.
Насамперед виграють великі ядерні держави з авторитарними режимами, здатні швидко мобілізувати суспільство й ні з ким не радитися для ефективних воєнних дій, що забезпечили б перемогу. Військово-політичний блок НАТО з його «консультаціями», залежністю від ситуативних політичних розкладів в урядах і парламентах, з його електоральною непередбачуваністю (один Трамп чого вартий), готовністю одного члена блокувати консенсусне рішення через свої особливі відносини з агресором та інтерес до сусідньої території не лише втратив би привабливість, а й став би посміховиськом на тлі союзів, де рішення ухвалюються й виконуються, незалежно від політичної погоди або чиєїсь окремої думки.
Автократичні держави зі спадковістю влади стали б найнадійнішими оборонними союзниками, бо гарантують незмінність політики і виконання рішень. Ніхто й ніщо б не завадив десяткам держав Азії, Африки, Північної й Південної Америки й Океанії ставати союзниками надійний військових партнерів. Демократичний світ, який би віддав Україну в Європі зі страху «третьої світової», проковтне й створення російських чи китайських військових баз будь-де в світі.
Союз з надійними автократичними партнерами міг би передбачати й надання новим партнерам ядерної зброї. Або, принаймні, розташування її на території сателітів, що мало б гарантувати їхню безпеку. Союз з великими авторитарними режимами обмежить суверенітет «малих» держав, деякі, прикордонні, навіть можуть розчинитися в них, і це лише зміцнить великі автократії.
Багато націй замислилися б не лише про те, з ким надійніше мати військові союзи, а й про те, чи варто й надалі жити в умовах демократії, коли влада кожні кілька років міняється, й країна може переходити від однієї політичної концепції до іншої. А уряди й парламенти просто чекають чергових виборів і не хочуть дивитися далі, ніж на рік-два, до наступних виборів. На тлі перманентного хаосу в демократичних парламентах, де, скажімо, одні в разі перемоги обіцяють допомогу жертві агресії, а інші навпаки – обіцяють підтримати агресора, союз зі стабільними автократичними режимами виглядав би доцільнішим.
Демократичний світ сидітиме тихо, боятиметься «третьої світової» й очікуватиме на свій закономірний кінець.
Отже, зараз в Україні вирішується значно більше, ніж переділ кордону в Європі й спроба однієї нації знищити іншу. Може йтися про значно більше. У разі перемоги рф у війні з Україною демократія як принцип організації людського суспільства й людства загалом неминуче зазнає поразки, а на планеті почнеться нова епоха, схожа до тієї, яка панувала в Середні віки, коли головним зовнішньополітичним аргументом була зброя.
https://t.me/Vasyl_Laptiichuk